Вилки Коллінз - Жінка у білому

графиня тоном, у якому звучав крижаний докір Лорі й мені. — І вже тоді я можу зважитись висловити свою думку в присутності таких високоосвічених чоловіків.

— Справді, графине? — сказала я. — Я пам'ятаю, як ви колись боролись за права жінок, а свобода жіночої думки була ж одним із тих прав!

— Яка ваша думка про це, графе? — вела далі графиня Фоско, спокійно крутячи самокрутки й не звертаючи на мене аніякісінької уваги.

Граф задумано гладив одну із своїх білих мишок пухким мізинцем і не поспішав відповідати.

— Просто дивовижно, — заговорив він нарешті, — як легко суспільство приховує саме від себе найгірші свої вади з допомогою пустопорожнього базікання. Механізм, що його воно створило для розкриття злочинів, украй жалюгідний та недійовий, і все ж досить проголосити, ніби цей механізм працює чудово, і всі вмить осліпнуть, заплющать очі на його грубі промахи. Кажете, злочини завжди дають ключ до свого розкриття? І вбивця щоразу буває покараний, чи не так? Пусті моральні сентенції! Запитайте слідчих, що працюють у великих містах, чи це так, леді Глайд. Запитайте голів страхових товариств, чи це правда, міс Голкомб. Почитайте ваші газети. З-поміж тих небагатьох випадків, що потрапляють до газет, — невже немає таких, коли знайдено вбитих, а вбивць так і не виявлено? Помножте злочини, про які пишуть, на злочини, про які не пишуть, і знайдені трупи на незнайдені трупи, — і якого висновку ви дійдете? А ось якого: є дурні злочинці — їх ловлять, і є мудрі злочинці — вони невловні. Що таке нерозкритий і розкритий злочин? Змагання в спритності між поліцією, з одного боку, й окремою особистістю з другого. Коли злочинець — грубий, нетямущий дурень, поліція в дев'яти випадках із десяти виграє. Коли злочинець — холоднокровна, високоосвічена, розумна людина, тоді поліція в дев'яти випадках із десяти програє. Коли поліція виграла змагання, ви, як правило, про це дізнаєтеся. Коли ж поліція програла, ви взагалі нічого не почуєте. І ось на цьому хисткому підмурівку ви вибудовуєте ваше зручне високоморальне правило, що злочини самі ведуть до свого розкриття! Так — якщо говорити про відомі вам злочини. А якщо зважити на решту?

— Достобіса правильно — і добре сказано! — вигукнув голос біля дверей альтанки. Сер Персіваль знову здобув свою душевну рівновагу й повернувся до нас, поки ми слухали графа.

— Дещо, може, й правильно, — зауважила я, — і, може, й непогано сказано. Але мені незрозуміло, чому граф Фоско з таким захватом славить перемогу злочинця над суспільством і чому ви, сер Персіваль, так гучно йому за це плещете в долоні?

— Ви чуєте, Фоско? — спитав сер Персіваль. — Послухайте моєї ради та мерщій погодьтеся з вашими слухачками. Скажіть їм, що доброчесність — чудова річ! Запевняю вас, їм це сподобається.

Граф безгучно зареготав, трясучись усім тілом, і дві білі миші, що сиділи на його камізельці, перелякавшись тих могутніх коливань під собою, прожогом кинулися вниз, позалазили до своєї клітки.

— Нехай самі леді, мій добрий Персівалю, розкажуть мені про доброчесність, — сказав він. — У цьому питанні вони авторитет, не я. Вони знають, що таке доброчесність, а я — ні.

— Ви чуєте? — спитав сер Персіваль. — Чи це не жахливо?

— Це правда, — спокійно мовив граф. — Я громадянин світу, й свого часу мені довелося здибатися з такою кількістю найрізноманітніших доброчесностей, що на старість мені вже й нелегко визнати, котра з них істинна, а котра — ні. Тут, в Англії, доброчесне одне, а там, у Китаї, доброчесне зовсім інше. Джон-англієць заявляє, що його доброчесність істинна, а Ян-китаєць запевняє, нібито істинна його, китайська доброчесність. Я кажу «так» одному й «ні» другому, а насправді зовсім не знаю, за ким із них правда: за Джоном Булем у чоботях чи за Яном-китайцем із кіскою... Ах ти, мила, маленька мишко! Іди, поцілуй мене! А ти як думаєш, хто істинно доброчесна людина, моя лю-лю-любесенька? Та, що тримає тебе в теплі й добре годує? Авжеж, правильна думка, бо принаймні всім зрозуміла.

— Стривайте хвилинку, графе, — втрутилась я. — Щодо того прикладу, яким ви проілюстрували вашу думку. Погодьтеся, у нас в Англії є одне безперечне достоїнство, якого немає в Китаї. Китайські власті страчують безневинних людей тисячами під всілякими надуманими приводами. А ми в Англії не чинимо масових страт, ми не причетні до такого жахливого злочину — ми всім серцем ненавидимо безглузде кровопролиття.

— Правильно, Меріан! — підтримала мене Лора. — Хороша думка, й ти добре її висловила.

— Прошу вас, дозвольте графові висловити його думку до кінця, — мовила з суворою чемністю графиня Фоско. — І ви, молоді леді, збагнете, що він ніколи нічого не говорить, не маючи на те вагомих підстав.

— Дякую вам, ангеле мій, — відгукнувся граф. — Хочете цукерочку? — Він дістав із кишені красиву інкрустовану коробочку, відкрив її і поставив на стіл.— Шоколад a la vanille! — вигукнув цей непроникний чоловік, весело потрушуючи бонбоньєрку і кланяючись на всі боки. — Данина Фоско товариству чарівних дам.

— Будьте ласкаві, говоріть далі, графе! — сказала його дружина, зиркнувши на мене лихим оком.— Зробіть мені послугу — дайте відповідь міс Голкомб.

— Відповісти міс Голкомб запереченням неможливо, — відказав чемний італієць. — Тобто, неможливо в межах її суджень. Так! Я згоден з нею. Джонові Булю осоружні злочини Яна-китайця. З усіх на землі сущих цей старий джентльмен найшвидше добачить негаразди в господарстві своїх сусідів і, мов сліпий, не бачить неподобств у себе вдома. Чи ж він із своїми звичаями набагато кращий за ті народи, які він картає за їхні звичаї? Англійське суспільство, міс Голкомб, так само часто буває співучасником злочину, як і його ворогом. Так, так! Злочин і в цій країні є тим самим, що й десь-інде. Він і тут приносить так само часто користь, як і шкоду, — і окремій людині, й суспільству. Великий шахрай, наприклад, годує дружину й діточок. Коли його спіткає невдача, ви дуже співчуваєте його сім'ї. Безсовісний марнотратник, що тільки позичає та тринькає гроші, випросить їх у своїх друзів куди більше, ніж бездоганно чесна людина, котра зважиться попросити позичку раз у житті, коли придають нужда. У першому випадку ніхто з друзів не подивує, і всі дадуть грошей. У другому випадку всі вельми здивуються і ще й подумають, чи позичати. Хіба в'язниця, куди наприкінці своєї кар'єри потрапляє містер Негідник, гірша за робітний дім, де доживає