Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Розділ 34.

Максим приїхав до офісу одним із перших. Свята закінчилися, пора було повертатися до справ, і, хоча від новорічного настрою ще залишався легкий шлейф, він знав — сьогодні почнеться справжній вир робочих буднів.

Біля входу його зустріла Альбіна — незмінно зібрана, зі щоденником у руках, ніби свят і не було.

— Доброго ранку, пане Сапсан, — чітко вимовила вона.

— Ранок, — кивнув Максим, проходячи до ліфта.

Легкий аромат кави змішався з чистим, трохи прохолодним повітрям просторого холу. Усе було, як завжди, але якесь неясне відчуття не давало розслабитися.

Щойно двері кабінету зачинилися, він скинув пальто, закинув на вішалку і пройшов до столу. Чіткий розпорядок тижня, кілька зустрічей, документи на підпис... І тут погляд зачепився за один пункт, жирно підкреслений: «Податкова перевірка»

Максим різко нахилився вперед, пробігши очима дату. Чорт. Вона мала розпочатися вже сьогодні.

Як він міг забути?!

Глухе роздратування прокотилося всередині, але чоловік одразу взяв себе в руки. Якщо він про це забув, то хтось у відділі точно пам'ятав.

Натиснувши кнопку внутрішнього зв'язку з секретарем, запитав:

— Альбіно, де Потап?

Відповіді не було. У слухавці повисла пауза.

— Потапа Михайловича ще не було. Схоже, що він не вийшов на роботу, — нарешті відповіла секретар.

Максим повільно відсунув щоденник, стримуючи злість, що рвалася назовні.

— Чому ти не доповіла? Йому телефонували?

— Я не встигла повідомити. Щойно кілька разів набирала, але абонент недоступний.

Відчуття, що щось іде не так, шкрябало десь за грудиною. Потап міг бути нехлюєм, у нього вистачало слабкостей, але до роботи він ставився відповідально.

Відключивши внутрішній зв'язок, Максим швидко набрав номер свого фінансового директора сам. Але результат виявився таким самим — абонент тимчасово недоступний.

Різко відсунувшись від столу, Максим рішуче попрямував до фінансового відділу.

Варто було йому переступити поріг, як шум голосів миттєво стих. Співробітники за столами напружилися, обмінюючись короткими поглядами. У компанії «Інвест—проєкт» генерального директора поважали, але не звикли бачити його тут без попередження. Сапсан ніколи не був самодуром, але тримав чітку дистанцію між собою і підлеглими, не дозволяючи зайвої фамільярності.

— Вітаю всіх. Де Потап Михайлович? — звернувся він до головбуха. Його голос звучав рівно, але в ньому відчувалася сталь.

Жінка нервово стиснула теку.

— Максиме Володимировичу, ми намагалися зв'язатися з Потапом Михайловичем, але він не відповідає.

— Коли з ним зідзвонювалися або листувалися востаннє? — Максим обвів очима відділ, зупиняючись на Надійці, тій самій коханці Потапа, яка послала його під три чорти на роги на Різдво. Про їхній службовий роман знали всі.

— Двадцять дев'ятого грудня він мені написав.

— Що саме?

Вона закусила губу, але швидко відповіла:

— Гидоти. Що я ще пошкодую, що проміняла його на «кобеля».

Цю жінку складно було чимось збентежити. Та й Максим упевнений був, що в жіночому колективі вже встигли зранку обсмоктати новину розставання фіндиректора і молодшого спеціаліста. Причому з подачі самої Надії.

Максим стиснув щелепу, оглядаючи притихлих співробітників.

— Хто—небудь ще отримував від нього повідомлення?

Співробітники переглянулися. Ті, хто намагався уникнути прямого контакту, опустили погляди в монітори. Лише молода бухгалтерка нерішуче підняла руку.

— Мені він писав уранці тридцятого, — пробурмотіла вона. — Просив скинути звіт про рух коштів на рахунках компанії. Сказав, що хоче дещо перевірити перед перевіркою.

Максим напружився.

— І ти відправила?

Дівчина забарилася, але все ж таки кивнула.

— Так... Він фінансовий директор. Я не бачила причин для відмови.

— Хтось ще з ним зв'язувався?

— У чат фінансового відділу він писав, — подав голос системний адміністратор компанії. — Запитував, чи буде хто в офісі тридцятого. Але на роботу нікого не викликав.

Внутрішнє чуття підказувало, що щось тут нечисто. Потап міг гульнути, міг відключити телефон. Але зникнути в момент, коли його присутність критично важлива? Якщо його телефон вимкнений, значить, або він вліз у неприємності, або вважав за краще зникнути сам.

Максим повільно опустився в крісло за столом головного бухгалтера. Та так і стояла біля столу, стискаючи якусь теку в руках. Взяв перший—ліпший звіт.

— Галино Іванівно, усе готово до перевірки? Доведеться вам зустрічати дорогих гостей.

— Загалом, так, але... — зам'ялася головбух.

Максим підняв на неї погляд.

— Говоріть.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍