Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

- Чого витріщився? Сліпих ніколи не бачив?

- У сліпих очі білі, а в тебе чорні. І як ти знаєш, що я роблю, якщо ти нічого не бачиш?

- Хто сказав? – обурилася Вісса. – Я жриця Меліси. Мені не потрібні очі, аби бачити. А ти невіглас, який тримає мою дівчинку у жорсткому сідлі, замість того, аби покласти її відпочивати на ліжку.

Раймар пропустив претензії повз вуха й спробував розбудити супутницю. Але та лише сонно випрямилася і, не відкриваючи очей, продовжила сидіти, немов зачарована.

- Моя ж хороша, - жалібно зітхнула Вісса. – А ти чого завмер? Злазь та неси її всередину.

Ще раз з недовірою зиркнувши на жрицю, Раймар все ж таки зіскочив на землю. За чим зняв із сідла дівчину. Та, відчувши його дотик, простягла руки і пригорнулася, немов кошеня. Здивовано хмикнувши, герцог заніс молоду знахарку у хатину. На його подив, убранство всередині було досить добротним. Камін, перед яким лежало густе хутро, міцне ліжко з гарним матрацом, а на поличках з травами виднілися навіть пляшки вина.

- Тут господарювала Феіра, - почулося з вулиці, коли чоловік клав Лідію на покривало. – Тепер я ховаюся. Потім ви будете. Та зараз не про це. Ходімо зі мною.

Стара поманила за собою Раймара та впевнено дійшла до дерев’яного столу, що стояв в тіні житла. Там лежала товста колода продовгуватих карт.

- Сідай, - махнула Вісса й розмістилася навпроти. – Припав ти чимось до душі моїй богині. Не знаю чим. А може просто тим, що вони з Олеандрою завжди мають протилежні думки. Я маю дозвіл відповісти на одне твоє запитання.

Жриця взяла до рук Таро та почала ретельно їх тасувати. Відьмолов же тим часом розгубився. Він не сильно вірив у всілякі ворожіння. Хіба майбутнє можна передбачити? Хіба воно не пишеться з кожним твоїм вибором? Якщо це не так, то нащо весь цей каламбур зі смертями жриць та могутньою відьмою?

- Мабуть, хочеш запитати, чи залишишся живим, - гірко усміхнулася Вісса та вже збиралася було зробити розклад.

- Ні, - знизав плечима Раймар. – Ти вже відповіла на нього. Краще скажи, чи можемо ми розірвати шлюб?

- Овва! – здивувалася стара. – Відповідь і без карт очевидна. Та Меліса нашіптує мені дещо. Вона може зробити так, що ти більше не будеш відчувати Лідію. Її травми ніяк не вплинуть на тебе.

- А мої на неї?

- Зв’язок можна розірвати тільки в один бік. Якщо ти не помітив, то богині більше не всемогутні.

- Та якось вже помітив, - пробурчав у відповідь герцог й задумався.

Зустріч з Віссою відкрила Раймару його перспективи у майбутньому. Звичайно, якщо вірити жриці. Мабуть, не буде зайвим перестрахуватися і скористатися пропозицією.

- Добре, - нарешті кивнув чоловік. – Зроби так, аби Лідія більше не відчувала мене.

- Це не вплине на енергетичний зв’язок між вами, - попередила стара.

- Який ще зв’язок? – здивувався герцог.

- Цього вона теж тобі не розповіла? – хитро примружила очі Вісса. – Хоча мені що? Це ваші справи. Так яке рішення?

Раймар сердився. Але що з того? Навряд Лідія забула його попередити про якусь смертельну небезпеку. Принаймні, відьмолову хотілося вірити в це. А все інше можна обговорити потім.

- Я вже озвучив своє рішення.

- Що ж, - здивовано хмикнула жриця і витягла з колоди дві карти.

На першій була зображена оголена дівчина з двома глечиками. Над її головою яскраво сяяла зірка. На другій, майже чорній з усіх боків, виднівся силует смерті. Власне на неї і вказала Вісса:

- Аби виконати твоє прохання, треба знищити цю карту.

- Нащо тоді перша? – не зрозумів Раймар.

- Якщо передумаєш, - знизала плечима стара.

- Чому не можна одразу зробити так, як я обрав? Ти ж сама запропонувала.

- Скоро зрозумієш, - усміхнулася та.

Раптом з-за вугла з’явилася заспана Лідія.

- Віссо! – радісно вигукнула вона і кинулася обіймати жрицю. – Я так рада тебе бачити. Стільки всього сталося.

- Я знаю, - перебила її стара. – А от ти багато чого не знаєш. Ходімо я дещо тобі покажу. – А ти, - Вісса махнула у бік Раймара, - розпали камін. Сьогодні вночі буде холодно. І приготуй гарну вечерю. Я хочу, аби мої поминки були достойними.

Лідія спробувала щось заперечити, але жриця підхопила її під руку та потягла углиб лісу. Щоправда недалеко. Там знаходилася глибока продовгувата яма. І доки дівчина з жахом вдивлялася в її нетрі, Вісса спокійно пояснила:

- Феіра приготувала для себе. Та, бач, як склалося.

- Її…

Дівчина не знала, як запитати, чи справді служительку богині Камелії спалили на вогнищі. Проте Вісса, що, здавалося, все розуміла без слів, відповіла:

- Так. Це було справжнє полювання. Феіра пожертвувала собою, аби врятувати мене.

- Як відьмолови знали, де шукати вас?

- Їх неначе щось вело. Темна і жорстока магія, розумієш? Вперше таке відчувала. А вершники… Справжні головорізи. Безсердечні, бездушні мужлани. Будь обережна, дитино. Якщо потрапиш до їх рук, то тобі не жити.