Ekaterina - Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina

Таємниці в Ліфті

«Хочу я тебе вдосвіта засунути, мокру одежу зняти, заради тебе я б все залишив, і якщо можна втекти, я б це зробив, в яку мить я сам просив тебе, – каже він мені зі співчутливими очима.

 

«Я завжди буду поруч з тобою, Алехандро, ми вже зробили перший крок, тепер тобі потрібно з нею розлучитися, тому що я хочу тебе тільки для себе», — кажу я йому ревнивим тоном.

 

— Ти ревнуєш, — усміхається він мені.

 

«Я заздрю ​​тому, що є моїм», — кажу йому.

 

«Ходімо до ліфта, щоб піднятися на поверх, де відбувається зустріч», — каже він мені.

 

Я знав, що ризики в приватному ліфті будуть нервовими, оскільки там була жінка, яка побачила нас саме тоді, коли ми зайшли в ліфт.

 

«Та жінка подивилася на нас», — стримано кажу я.

 

—Я знаю, вона нічого не скаже, її звуть Юля і вона груба, і складна, і якщо вона тобі щось зробить, вона зі мною розбереться, у мене сім'я з боку батька непогана, Навпаки, вони підтримують мене, вони тримають секрети, коли можуть, вони тримають секрети, сім'я з боку моєї матері не знає, що у мене є пекарня», - каже він.

 

— Так вони вас підтримують, це добре, до того ж скажіть, якщо ви коли-небудь скажете правду родині, яка вас підтримує, — відповідаю я спокійним тоном.

 

— Яка правда? — питає він мене.

— Наші, — відповідаю.

 

Алехандро пильно дивиться на мене.

 

«Скоріше я хотів би знати, що з тобою, Валерія, я знаю, що ти зберігаєш таємницю, і якщо ти не скажеш мені, я дізнаюся», — каже він, дивлячись мені в очі.

 

«Мені потрібно з’їсти шоколадне печиво з кремом або нугою», — повідомляю я йому, поки він усміхається.

 

«Я принесу це пізніше», — каже він мені, цілуючи мене в щоку.

 

З тих пір, як ми з Алехандро почали супроводжувати один одного в кондитерську компанію, де я вчуся управлінню готівкою, бачу меню, дизайни, а потім знайомлюся з рестораном Алехандро, щоб допомагати йому в усьому, кожна секунда і година Це стало важче підтримувати фасад суто професійних стосунків. Кожен погляд, кожен випадковий дотик наших рук запалює іскру бажання, яку неможливо ігнорувати. І хоча ми обидва знаємо, що наш зв'язок заборонений, тому що він одружений. Ми не можемо не піддатися спокусі.

 

«Я був не на тому поверсі», — каже він мені, посміхаючись.

 

— А якщо ми поцілуємося? — запитую його.

 

«І якщо ти краще скажеш мені правду про те, що твої очі від мене приховують», — каже він мені з рішучістю та блиском в очах.

 

— Не знаю, про що ви говорите, — намагаюся не вагатися, щоб слово, якого я намагаюся уникати, не зірвалося з моїх вуст.

«Я поставлю цифру 7», — каже він мені.

 

«Нееееее, так, це ж сьомий поверх, я не хочу, це дуже високо», — кажу, боячись, що запаморочення чи нудота охопить мене.

 

— Чого ти хвилюєшся? — питає він мене.

 

«Мені не подобається, як рухається ліфт», — кажу йому.

 

«Нічого не станеться, не хвилюйся», — каже він мені, ніжно цілуючи мої губи.

 

Потім з нізвідки з'являється жінка і мало не застає нас поцілунком.

 

— Сьомий поверх не працює, Алехандро, пропоную тобі перейти на другий поверх, — каже дівчина.

 

«Ну, краще, щоб панна Валерія не приголомшила», — каже він з легкою посмішкою.

 

— Чому така бліда? — питає мене пані.

 

«Ні, я в порядку, я зазвичай такий через спеку», — усміхнувся він їй.

 

«Можливо, це щось інше, до речі, це вбрання робить вас дивним, більш пухким», — каже він мені.

 

— Ти намагаєшся назвати мене товстим? — запитую його.

 

«Зовсім ні», — каже він мені, піднімаючи брову.

 

Алехандро негайно саджає мене в ліфт, не звертаючи уваги на цю жінку.

 

«Я не товстий», — кажу я Алехандро в ліфті.

 

— Ти ні, — серйозно каже він мені.

 

Коли ми прямували до більш приватного ліфта номер два, який мав доставити нас на представницький поверх, до родича Алехандро. Напруження між нами було відчутним. Алехандро зайшов у ліфт, який був великим, його присутність поглинула мене вихором емоцій, які я насилу стримувала.

 

— Алехандро, ти в порядку? «Ти виглядаєш розсіяним, не ходи так багато, щоб у мене запаморочилося», — попросив він м’яким і стурбованим голосом.

 

Він подивився на мене, гублячись у глибині моїх очей, коли я намагався зберегти самовладання, і підійшов до мене, обхопивши мою талію.

 

— Я в порядку, тільки трохи втомився. «Але я радий показати вам нашу компанію», — відповів він, намагаючись скерувати розмову на менш небезпечні теми.

 

Я нервово зітхнула, але помітила сумнів у його очах. Я знав, що не можу продовжувати уникати того, що відбувається між нами, але я також боявся наслідків того, що дозволимо нашим емоціям взяти верх над нами.

 

Коли, на моє нещастя, ліфт зупинився на кілька секунд, двері відчинилися з тихим дзижчанням, відкриваючи розкішний і сучасний інтер’єр знизу, ліфт не повністю опустився на другий поверх.

 

Ми увійшли в Темний вир, я не люблю висоти, а ліфт зупинився. Я хотіла побути з ним наодинці вперше, відколи ми покинули особняк, і таке зі мною трапляється.

 

Алехандро завжди має сталеві нерви, і я в розпачі.

 

— Ви можете це виправити? — питаю приголомшено.

 

«Так, я щойно призначив його», — каже він мені, беручи мене за талію.

 

Тиша між нами була оглушливою, сповнена відчутної напруги, яка загрожувала вибухнути будь-якої миті. Я притулилася до стіни ліфта, дивлячись на себе з такою напруженістю, що моє серце калатало.

 

«Алехандро, нам потрібно поговорити», — сказав він, і його голос був ледве шепотом у напруженій атмосфері, поки ми чекали, поки ліфт знову запуститься.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍