Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

не для нас! купа лайна! не для нас! дриґайтесь, халепи!.. обмацую себе… торкаюся… ще на спині!.. схотів би, все одно не підвівся б… ніг не чую… забив ноги, як упав… гірше, ніж голову… мацаю праву… мацаю ліву… не моя! не моя нога!.. не Арлеттина… інше тіло… придивляюся… це Клео! знову він! Депастр з дружиною… таки дісталися донизу!.. от вони!

— Ви на ліфті?

Не відповідають… брррум! їх знову підкидає!.. вррромб! падають! отак! два… три струси! догори ногами… потім на животі… весь будинок тіпає… так ніколи донизу не потрапимо!.. справжня катастрофа!

— Агов, Клео! Клео!

Я притомний!

— Буде що відбудовувати!

Він архітектор і лауреат Римської премії, Клео-Депастр!

Я ж бо думаю про майбуття! він теж мусить! пентюх! тремтить, обмацую його… тремтять обоє!.. Їм, бач, страшно! слабодухи! страхопуди! злякалися буфета! ще більш, як ліфта! провалля ліфтової шахти!

А уроки катастрофи? відбудова? чи не відбудова?.. це його справа, архітектора, лауреата недоробленого! йому катастрофа не на вжиток? а мені в ужиток! бо побачив, що є істотним: блювати!.. страшенно помогло біля майстерні Жюля… я б і падіння гірше переніс, аби завчасно не поблював! проте це не применшує злочину! не знімає вини з бомбарів… страшних розривачів усесвіту! грімких! це не виправдає Клео, якщо не відбудує! не відрихтує! не відфарбує!.. знову кричу йому, мало не на вухо… нас торсає, штовхає одне на одного… знову Норманси!.. котяться нагору… не знаю… ох, від них краще подалі!.. не затримуються! гримлять донизу!.. новий удар… велетенський Норманс, мов м'ячик!.. кулька!.. з усім салом! мов ґумовий! хвиля! вітровій! і ми вже під склепінням! гамузом!.. скільки родин? догори ногами! і брррам! знову перекидом! з мене досить! як докочуся, мені стане зле… спалахи креслять небо… кружляють!.. бач, як добре видно! куди подінешся, прокинешся! Пані Туазель, її помешкання он праворуч, ой Боже, скільки там люду!.. як дивно… юрба сусідів і ще когось, ніколи їх не бачив… а дітей! а дитячого вереску!.. а дорослої сварки!.. сліз!.. «Мало мене не задушив! хам!»… і стогін! і рев!.. хтось загавкав… «гав! гав!..» а хтось «рятуйте! рятуйте!»… теж хоче зайти до консьєржки! теж!.. його витягли… правильно зробили!.. нестерпні гавкуни!.. я вже розповідав вище… пізніше?.. забув… у тюрмі!.. я вам казав… гавкуни все захоплюють!.. непримиренні гавкуни!.. тільки у псів права! де пси? у помешканні консьєржки?.. а кіт Бебер? а що як вилаяти всіх? з коридору, де ми плазуємо… котимося… брррум! нас підкидає, несе! і геп на купу тіл! їх там скільки? двадцять? тридцять? більше?.. навалених зачеплених за стільці… жмутом водоростей… вони пливуть, безладно розтягуються… на хвилях… десять… двадцять… п'ятдесят тіл… як водорості після відпливу!.. не хочуть ховатися в підвалі… лементують, що не хочуть до підвалу! «не до підвалу! не до підвалу!» підвал — то провалля… як вулиця Дюгема… три будинки провалилися від бомби враз! всі поверхи від першого до восьмого! тільки дві мансарди ще бовваніють!.. невідомо, скільки людей… от вам і підвал!.. от вони всі до консьєржки, настрашені проваллям ліфтової шахти! туди затягує фатальним протягом!.. годинник? бомба-перебомба! де мій годинник? раптом жах! мій тік-так? хух, цілий-цілісінький! намацую… виймаю… північ!.. а видно краще, ніж на сонці! на ясному сонці! усюди спалахи! на дверях, стінах, на бруківці… потоками, ще вище хмар!.. захлюпують Ейфелеву вежу!.. навколо хвилі… здіймаються… захлюпують Ейфелеву вежу!

Звикаємо до хаосу… звикаємо… приходимо до тями… вже не засліплені… а від консьєржки Жюля теж добре видно!.. вивищується! семафорить! стерновий капітан!.. велитель хвиль… володар усього! гондоли й блискавиць! всієї атмосфери! а крила крутяться!.. так близько! близько! колом… колом! а на кінцях неначе пір'я… жмути пір'я… вогняні!.. полум'яні!.. тріскучі!.. вітряк неначе велетенська шапка! бутафорська шапка!.. Париж у шапці!.. Трясця, де ми?.. Брррум! знов починається, вони мають добре Жюля зирити від Опери… від Трініте!.. і ще далі!.. набагато далі!.. околиці по той бік… південні… Робенсон… Палезо… Вільжюїф… це просто, лише глянь на небо… все відбивається!.. навколо Со…

А Жюль виставу дає на вітряку! а як петляє… хиляє… хилиться… і не перекидається!.. у вогняній стихії!.. віртуоз-катаклізматик!.. збочення на коліщатках!..

Кричу це всім, аби вони хоч трохи знали… лантухи з салом… щоб усвідомлювали…

— Якщо все згине, то через Жюля! Погляньте на нього! літаки, бомби, це все через Жюля!

Категоричніше не скажеш!..

— Лілі! Лілі! Гукни йому, нехай стрибає!

— Та ти збожеволів, любий! збожеволів!

Не так уже й збожеволів! от дивіться: брррум! нас знову відкинуло назад! шарпнуло…

— Звідник! кровопивця! обрубок! гнила срака!

Сам мушу до нього звертатися! що ж! добре! добре!

Ось тобі! несподівані черги! зенітки з вулиці Лепіка! не менше шести батарей! брррум! і ця стінка, і та!.. хитає! знову загальна штовханина!.. бррро! ой лишенько, тіла на тіла! сальтисони! тісто! м'ясо з випічкою!.. з десяток!.. зокрема, двадцять п'ятеро сусідів!.. штовхаються, мов ті машинки на атракціоні! даруйте! можу заревіти! у мене славна голосина!.. гармати шаленіють зовсім поряд, отут! а по чому шмаляють?.. ні по чому!.. по якомусь нещасному літачку! а їх тисяча кружляє, пекло нам скидають! ревіти? я можу! я! голос маю! викрити того мавполюда! на мою голосину йому плювати! чхати! володар вітряка і горизонтів! От якби Оттавіо був поряд! мій друг Оттавіо! справа кількох хвилин! хана була б горбатому на коліщатках! без дрючків! стрибок! тому що він, як Геркулес, тобто Оттавіо! не хто попало! Геркулес нервами і м'язами! не лантух сала, як Норманс! Оттавіо туди б виліз! завиграшки! Жюля мені б вислав! як посилку! тоді кінець циклонам! фантазіям із помахами рук! кінець! і де чорти носять того Оттавіо? Ото ще нехлюй! біс його бери! лаю Оттавіо… і вррронг! подих урагану, знову! скляні заґратовані двері, котрі вхідні під аркою, на скалки! розлітаються! на друзки! можуть поранити! на весь коридор! хто повиходив, хто відповз від дверей консьєржки, знов назад! лізуть під стола! одне на одного… шиї! ноги!.. руки!.. голови!..

— Душогуби!

Лаються!

Є чемні: «Пробачте!» і Дельфіна! вже її не бачив!.. «Сиди, Андре!» Голос… Сидять обоє під столом, вона зі своїм чудовиськом… ото маса! ото вага! може інших подушити!

— Клодіно! Ґастоне! Жюльєне! Марі!

Імена рідні, всі когось шукають… жахливе скупчення!.. особливо старі, діти…

— Сиди,