Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Глава 26

Глава 26

З дня, коли Мира дізналася не лише про власне походження, а й розкрила деякі таємниця свого чоловіка, пройшло вже більше тижня. Вона тоді так і не розповіла жінкам про свій сон. Чомусь вважала це зайвим. Знала, як вони почнуть хвилюватися. А хотілося спершу в усьому розібратися самій. Зрозуміти все те, що бачила.

Звісно ж без знань можна було навіть не намагатися. Тому, дівчина попросила Мо навчити її деяким речам, в тому числі й розповісти про всі заклинання та зілля, що були зібрані у фоліанті Дарія.

Жінка, яка вважала, що дівчина тягнеться до знань і умінь своїх предків, була просто у захваті від такої пропозиції. А тому, без вагань погодилася увести у її курс справи.

Однак, справи Імперії, а точніше Цитаделі, за якою Мира повинна була стежити, вимагали її посиленої уваги та участі. Через що, навчання доводилося часто відкладати. От якби Мо жила в замку, було б куди простіше. Та жінка на відріз відмовлялася навіть наближатися до палацу. Коли ж Мира намагалася дізнатися причину такої відмови, Мо просто відповідала «Бо так треба».

Також, дівчина не раз помічала Трояна у компанії пана Веренія. Схоже, вони й далі продовжували шукати Серце. Та знайти енергію Острова було вже і не так легко. Навіть Мо, яка прожила тут безліч років, нічим не могла допомогти.

- Серце відкривається лише хранителю. Тільки твоя мати знала де воно. – Говорила  жінка на одному зі своїх занять. – Та, нажаль, мені вона ніколи не розповідала про це.

Кошмари й надалі продовжували снитися Мирі, щоночі змушуючи її прокидатися у холодному поті. Після таких ведінь, дівчина вже не могла заснути, а тому часто з’являлася на зборах втомленою та змарнілою. Та й хвилювання за Драгана також давали свої плоди.

- Ти виглядаєш вкрай погано.

Одного дня зауважив Троян, перед засіданням ради, де повинні були розглядати питання, щодо експорту зерна із Цитаделі на інші території Острова Семи морів. Правду кажучи, справи у столиці йшли більш-меш добре і навіть мали безліч успіхів. Мирині плани та зауваження, щодо деяких напрямків роботи, виявлялися вкрай вдалими.

- Погані сни. – Розгублено відповідала Мира. Здається, дівчина була заклопотана своїми власними думками і зовсім не зважала на навколишній світ.

- Ходімо. – Трохи поміркувавши, Троян поглянув на Миру, і запропонував їй слідувати за ним.

Дійшовши до однієї із башт палацу, чоловік зайшов до середини. Не розуміючи, куди її веде Троян, дівчина мовчки йшла слідом за ним.

- Що ми тут робимо? – Опинившись в просторій залі, запитала Мира, розглядаючи все навкруги.

- Ось це – Чоловік вказав на величезну шафку, що стояла майже посеред зали. Шафка складалася із маленьких комірчинок, що зараз були замкненими.  – артефакт, що в змозі передавати на великі відстані листи. Процес передачі настільки швидкий, що написавши листа, твій адресат його зможе отримати вже сьогодні.

- Але як…

- І не питай мене як. – Неначе читаючи думки Мири, швидко відповів Троян. – Я і сам до кінця не розумію всього цього процесу. Та факт залишається фактом.

Дівчина із захватом розглядала дивний предмет інтер’єру, відкриваючи одну комірку за іншою.

- Ти можеш написати листа Драгану, і вже сьогодні він його отримає... – Тихо промовив Троян, поки Мира була зайнята вивчення артефакту. – Бо одне діло, коли я тобі розповідаю про його похід, і зовсім інше – коли ти сама з ним про це поговориш.

Поглянувши на радника, щаслива дівчина, не гаючи ні хвилини, побігла до своєї кімнати, писати листа своєму чоловікові.

 

«Любий Драгане,

Сьогодні Троян розповів мені про дуже дивний і водночас цікавий спосіб пересилання листів. Ще ніколи мені не доводилося бачити магію у дії. Ідея з магічною поштою мене неабияк вразила та зацікавила. Тому, я, не гаючи ні хвилини, вирішила її випробувати, написавши тобі свого першого листа.

Минуло вже трохи більше чотирьох тижнів, відколи ти поїхав і залишив Цитадель на надійні руки свого товариша і невпевнені – власної дружини. Зізнаюся чесно, спочатку я і гадки не мала, що маю робити, адже вперше на мої плечі лягла відповідальність за таку кількість людей. Хоча я розумію, що тобі зараз не легше. Приглушити повстання та забезпечити мир у всіх містах Острова куди важче, ніж просто планувати і висувати ідеї.

Так ось, я довго вагалася і боялася зробити перші кроки. Та поспілкувавшись із людьми, я дізналася багато чого цікавого про те, якою ж Цитадель і сам Острів були років так з тридцять тому. Ці розповіді змусили мене не один день провести за книжками та старими помітками, що я знайшла в нашій бібліотеці. І я вдячна Премудрим Богам, що батько, будучи настільки зайнятим, так і не дібрався до вмісту нашого книгосховища.  

Виявляється Цитадель і сам Острів колись не аби як процвітали. На цих землях жили не лише смертні, не наділені магією люди, а й великі чаклуни, стихійними і артефактори. Магію тут поважали і цінували. Послугами цілителів і інших обдарованих користувалися майже всі, а в особливості й імператор з родиною. Але про все це ти і сам добре знав. Принаймні так мені здається.

Захопившись вивченням не лише Острова Семи Морів, я прочитала про устрій й інших Островів, що заповнюють нашу планету. Звісно ж я знаю і добре усвідомлюю, що література, яка зберігається в нашій бібліотеці вже більше двадцяти років не поновлювалося і життя у світі могло нічогенько так змінитися. Та все ж, я плекаю надію, що в загальному все більш-менш лишилося таким самим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍