Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

Олексієві, улюбленому синові своєму, дівчину з роду царського, і вінчали їх у церкві святого Воніфатія достойні священики, і цілий день той аж до ночі у веселощах і ликуванні провели. Тоді Євфиміян до нареченого сказав: "Увійди, дитино, до нареченої своєї і пізнай дружину свою". Той же, у спальню увійшовши, побачив її, що сиділа у кріслі золотому. Взявши перстень свій золотий і пояс найдорожчий і обгорнувши порфирною завісою, віддав їй, кажучи: "Збережи це, і нехай Бог буде між мною і тобою, допоки благодать Його в нас щось нове не влаштує". Те сказавши, пішов від неї. І, у свою осібну спочивальню увійшовши, роздягнувся із золототканого одягу свого й одягнувся у якесь погане вбрання. Взявши дещо зі свого багатства, золота, каміння коштовного, вийшов уночі таємно з палат своїх і з града і прийшов до моря. Знайшовши корабель, який в Лаодикію плив, сів у нього, заплативши кораблеплавцеві. Пливучи, молився до Бога, кажучи: "Боже, Ти що спасенням моїм був з лона матері моєї, спаси мене нині від суєтного світського життя і сподоби мене стояти праворуч на суді Твоєму зі всіма Твоїми угодниками". Коли пристав корабель у Лаодикії, вийшов Олексій святий на суходіл і знайшов подорожніх, які йшли до Месопотамії, і пішов з ними в Едес — град месопотамський, де зберігався нерукотвоний образ Господа нашого Ісуса Христа, його ж сам Господь перед добровільними своїми страстями послав Авгарові, едеському князеві. Той образ Христовий побачивши, блаженний Олексій зрадів вельми. І там усі коштовні речі, які з дому взяв, продавши і жебракам золото роздавши, одягнувся і сам у жебрацьке лахміття і став одним із тих, що просили милостині, і перебував у паперті церкви Пречистої Владичиці нашої Богородиці, завжди постячи, мало хліба і води куштуючи, щонеділі причащаючись Божествених Пречистих Христових Таїнств. І якщо якусь від христолюбців приймав милостиню, роздавав те иншим, вельми старим, на прогодування. Голову мав похилену, розумом вгорі в богомисленні вправлявся, і настільки висохло його тіло від великої повстримности, що зів'яла краса лиця його, зір потьмянів, очі запали — лише шкіру й кості було видно.

Після відходу Олексія святого з дому свого батьки, коли світав день, увійшли у спочивальню і не побачили сина, лише наречену, яка сиділа похнюплена, скорботна і розгублена. Всюди його пошукавши і не знайшовши, почали гірко плакати — і обернулася радість всіх у журбу. Мати-бо, увійшовши у спальню свою, замкнула вікна, постеливши веретище і попелом посипавши, впала лицем, плачучи і ридаючи, молилася і промовляла: "Не встану із землі цеї ані не вийду із затвору цього, допоки не довідаюся, що сталося з єдинородним моїм сином, куди подівся і що йому є". Наречена ж, при ній стоячи, зі сльозами говорила: "Ані я від тебе не відійду, але горлиці пустиннолюбній і єдиномужній уподібнюся, яка, коли залишається без мужа свого, в горах і долинах шукає його, зворушливим співом тужачи. Так і я довготерпеливо буду чекати, допоки не почую про мужа свого, де він і яке собі вибрав життя". Батько ж сумний був дуже, всіх слуг своїх на пошуки сина розіслав повсюди. З них же деякі в Едес пішли, бачили того, кого шукали, і зовсім його не впізнали, милостиню йому як жебракові даючи. Святий же Олексій упізнав їх і дякував Богові, який сподобив його прийняти милостиню від домашніх слуг своїх. Слуги ж, повернувшись, розповіли панові своєму, що, всюди шукавши сина його, не знайшли. А святий Олексій в Едесі при церкві Богородичніи прожив років сімнадцять і став любий Богові. Тоді було про нього пономаревіоткровення: бачив-бо пономар у видінні ікону Пречистої Богородиці, яка до нього говорила: "Введи в церкву мою чоловіка Божого, який достойний Небесного Царства, бо молитва його, як кадило пахуче, сходить перед Аице Боже, і як вінець на голові царській, так на ньому Дух Святий спочиває". Пономар же після видіння, пошукавши того чоловіка і не знайшовши, до ікони Богородичної звернувся, молив Владичицю, щоб показала йому відкрито чоловіка Божого. І чув знову у видінні голос Богородиці, що той жебрак, який сидить біля дверей церковної паперті, і є чоловіком Божим. Знайшов його пономар — у церкву ввів, щоб той у ній перебував. І довідалося про життя його святе багато людей, і почали його шанувати. Святий же Олексій, уникаючи людської слави і вшановування, пішов з Едеськогограда, коли ніхто не знав. Ідучи біля пристані морської, побачив корабель, який до Киликії плив, сів у нього, кажучи собі: "У Киликійський град піду, де ніхто мене не знає, і там у храмі святого апостола Павла перебуватиму". Коли плив корабель, раптом із допусту Божого здійнялася буря на морі, і носило хвилями корабель багато днів — приплив Олексій, хоч не хотів, до Риму. Вийшов-бо святий із корабля і сказав собі: "Живий Господь, Бог мій, не буду тягарем нікому, але іду в дім батька мого, як незнайомець". Наближаючись до дому свого, зустрів батька у час обідній, який із царських палат додому повертався з багатьма слугами, які перед ним і після нього йшли. Поклонився йому до землі, скликнув, кажучи: "Рабе Господній, помилуй мене, жебрака бідного, і звели мені в одному куті двору свого перебувати, щоб я зміг їсти з крихт, які падають із трапези твоєї. Господь же благословить літа твої, дасть тобі Небесне Царство, і якщо маєш когось зі своїх подорожнім, здоровим до тебе його поверне". Євфиміян же, чуючи жебрака, який говорив про подорожування, згадав зразу любого сина свого Олексія і почав плакати. І зразу милість жебракові виявив: звелено йому у дворі перебувати. Сказав же до домашніх рабів своїх: "Котрий із вас хоче прислуговувати жебракові цьому? І якщо угодить йому, живий Господь Бог мій, що вільним буде у всі дні життя свого і спадок прийме з дому мого. При дверях же палат моїх влаштуйте йому хатину, щоб я, входячи і виходячи, дивився на нього. Із трапези моєї подавайте йому їжу, і нехай ніхто йому не заважає".

Коли почав Олексій святий при дверях палат батьківських у хатині малій жити, посилав йому Євфиміян щодня із трапези своєї страву, але той роздавав усе иншим жебракам, а сам хліб лише і воду, і то в міру, куштував — лише б не померти з голоду і спраги. Щоночі перебував без сну у молитві, і щонеділі божестеннихТайн, ходячи до церкви, причащався. Дивне ж було цього чоловіка Божого терпіння, бо багато прикрощів і кривди раби йому завжди чинили, а