їх обдирали, взивали велегласно: "Ми християни, ідолам не поклоняємося, царів земних веління нечестивого не слухаємо". Після такої муки засудив їх ігемон на розп'яття, кажучи: "Хай будуть розіп'яті, як і той волхв, в якого вони вірять". І вели святих за град, де хрести були приготовані, ішли з великою веселістю, дякували Христові Богу, що удостоїв їх такою відбутися хресною кончиною і бути співобразними пречистим його Страстям і Розп'яттю. І люду багато, мужів і жінок, ішло за ними, хотіли бачити кончину їхню. Коли ж приведені були до хрестів, деякі із своїх принесли їм їжі трохи і просили, щоб скуштували. Прохання-бо вмовляльників не зневажили, трохи дечого в уста прийняли, инше ж роздали тим, що там стояли. Тоді до хрестів залізними цвяхами їх прибили і розіп'яли на подобу розп'яття Христового. І висіли на хрестах, багато промовляли до народу, навчали пізнання Бога і святої віри, і був зойк великий серед люду: одні-бо ігемонові докоряли катуванням, що без провини передав лютій смерті таких мужів, а инші взивали: "Слава Тобі, Боже", бо сила Ісусова в наші часи проявилася. І жінка одна, жидівка, кланяючись святим, що на хресті висіли, взивала: "Блаженна мати, що народила таких". Стояла ж там і мати, на страждання двох синів своїх мужнім серцем дивилася. І багато з тих, що там стояло, збирали краплини крови святих. Одні обрусці сво" змочували, а инші персні в крові — на зцілення недуг своїх душевних і тілесних. Мученики ж Христові Трохим і Тал, помолившись до Бога, передали святі свої душі в руки Господа свого 16 березня. І приготували вірні чисті плащениці і добропашні аромати на поховання чесних тіл їхніх. Прийшов же туди і сторож в'язниці і кланявся мученикам Христовим, визнаючи перед усіма людьми, що бачив обох, як до неба сходили, і троє ангелів співсходили і розмовляли з ними. Люди-бо, пішовши до двора ігемонового, просили його, щоб звелів із хрестів тіла мученичі зняти і похованню їх передати. Ігемон же спершу гніву сповнився, звелів воїнам бити тих, що прийшли і говорили, тоді, через якийсь час, перемінився від гніву, звелів, аби, хто хоче, взяв тіла померлих. І зняли з хреста святих, і в ковчег новий поклали. Ще ж виникла суперечка між християнами, де поховати їх. Одні-бо там, а инші там бажали покласти святих. Коли ж схилився день, сиділи цілу ніч біля тіл святих зі свічками і псалмоспівами, і коли настав ранок, прийшла жінка ігемонова, несучи дорогі аромати. їх на тіла мученичі виливши, покрила раку коштовним вельми накриттям і сказала перед усіма: "Я ночі цієї бачила в сонному видінні мужів цих, від Бога з ангелами посланих, щоб помститися мужеві моєму за невинне їх убивство". І, говорячи, багато докоряла катівству і лютості чоловіка свого. Тоді мати святих і двоє мужів чесних, Зосим і Артемій, які співгромадянами й сусідами були святим мученикам у Стратониці-граді, взявши раку з тілами святих мучеників, на батьківщину свою віднесли й поховали з шаною поблизу Стратоника-града. Після того настав день, коли свято народження Диоклитіянового нечестиві відзначали, і прийшов ігемон в Лаодикію, влаштував великий бенкет, веселився через царя свого нечистого. І ось раптово знайшла його Божа помста за неповинно пролиту кров мученицьку: раптом-бо впав на землю і, як біснуватий, корчився, тремтячи всіма частинами тіла, і був страх великий на всіх, що там були і на нього дивилися. Взивав же мучений: "Де бог Зевс? Де бог Іраклій? Де бог Єрмій, де инші боги і богині, щоб помогти мені?". І знову говорив: "Марно я поклонявся їм, ось-бо передає мене вогню вічному Бог, що є на небесах, і раби його Трохим і Тал". Так говорячи, кричав вельми, що голос зойку його всюди було чутно. Шматував зубами на собі тіло своє і язик свій кусав, жуючи. Так люто мучачись, погано викинув окаянну і нечисту свою душу, з гірким риданням пішов до нечестивих богів своїх в пекло вічно мучитися. Святі мученики Христові Трохим і Тал у голосі радости перейшли до Христа, Бога свого, вічно царювати в стоянні пресвітлому перед престолом Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.
У той-таки день пам'ять святого отця нашого Серапіона, архиєпископа Великого Новгорода. Дивись про нього у Пролозі.
Місяця березня в 17-й день
Житіє преподобного Олексія, чоловіка Божого
Був муж благочестивий у старому Римі на ім'я Євфиміян у часи благочестивих царів Аркадія і Онорія. Великий серед бояр і багатий вельми, у нього ж було три тисячі слуг, які золоті пояси і світлий шовковий одяг носили. Не мав дітей, бо неплідною була жінка його. Добрим же був той муж, заповідей Божих пильно дотримувався. Постив кожного дня до дев'ятої години і три трапези в домі своєму для сиріт, вдів, жебраків, подорожніх і хворих ставив, а сам о дев'ятій годині з подорожніми ченцями обідав. І коли якогось дня траплялося мати мало убогих на запропонованих для них трапезах і меншу від звичних щедрот своїх виявити їм милість, тоді, впавши на землю перед Богом, говорив: "Не є я достойним ходити по землі Бога мого". Дружина ж його називалася Аглаїда, жінка вірна, і богобоязлива, і до жебраків милостива, і щедра. Бездітною була і молилася до Бога, кажучи: "Господи, пом'яни мене, недостойну рабу Свою, і розв'яжи непліддя моє, щоб удостоїлася я мати дитину. Дай нам сина, щоб з чоловіком моїм змогли ми мати втіху в житті нашому і поводиря у старості нашій". І згадав про неї Бог із милости Своєї, подарував їй плід лона її: зачала-бо і народила сина, і возвеселився муж її, й охрестили отроча, нарікши ім'я йому Олексій. Коли ж було хлопчикові шість років, віддали його в науку книжну, і скоро навчився граматики, і риторики, і церковних книг і, Божественне Писання все добре пізнавши, став премудрим юнаком. Роздивившись на суєту світу, поклав в умі своєму відмовитися від теперішніх житейських благ короткочасних, щоб унаслідувати вічні. І почав умертвлювати свою плоть, на тілі своєму таємно носив колючу волосяницю. Коли Олексій дійшов дорослого віку і літ, що для подружжя годилися, сказав Євфиміян до жінки своєї: "Влаштуймо шлюб синові нашому". І зраділа Аглаїда через слова мужа свого —припавши до ніг його, мовила: "Хай утвердить і здійснить Бог слово твоє, щоб я побачила подружжя сина і дітей його, і возвеселиться душа моя, і зможу після того більше убогим і потребуючи помагати". Заручили-бо
