Елла Савицька - Давай залишимось ніким, Елла Савицька

Неприємне відчуття розповзається в грудях. Наче мурахи біжать і розносять отруту. Гірку – гірку. Тільки поки що незрозуміло чим вона загрожує моєму організму і який ефект має.

Позаду лунають кроки, змушуючи мене обернутися. Скайлер прямує до виходу, жодного разу навіть не глянувши на наш бік.

- Скайлере, - гукаю його навіщось.

Хлопець зупиняється та повертає до мене голову. Запитально вигинає брову.

- Ми збираємось подивитися фільм. Давай з нами?

- Ти вже маєш компанію, - сухо відповідає він. І перш ніж піти, кидає: - Гарно провести час!

З стукотом дверей всередині щось здригається.

В принципі так. Компанія є. Але я за ці дні вже звикла дивитись фільми саме разом зі Скайлером. Ловити наш особливий вайб, який з Роєм зовсім інший.

Замість того, щоб поринути в те, що відбувається на екрані, він постійно цілує мою шию, лоскочучи і змушуючи тулитися, втрачаючи суть. Якоїсь миті я навіть шикаю, різко відсідаючи вбік.

— Ми ж дивимося, — торкаю його, а Рой, закочуючи очі, ставить на паузу.

- Та що тут дивитися? Муть така. Терпіти не можу жахи. Давай краще подивимось пригодницький. Там хоча б є сенс.

- У жахах теж є, просто щоб його зрозуміти, потрібно дивитися уважніше, - пояснюю я, - ми завжди дивимося пригоди, давай хоча б раз глянемо те, що подобається мені.

- Гаразд, - примирливо піднявши руки, Рой погоджується з таким виглядом, ніби я його змусила, - один раз. Але зваж, це тільки заради тебе.

І знову припадає губами до моєї шиї. А мені чогось і дивитися вже не хочеться.

Цілком непотрібні питання повзуть у голову, як ті таргани, яких не чекаєш, а вони лізуть із усіх щілин.

Цікаво, куди поїхав Скайлер? Останнім часом він проводив вечори вдома зі мною. І жодного разу не перебивав перегляду, навіть коли вже бачив фільм. Навпаки, якщо я намагалася дізнатися про кінцівку, змушував дивитися далі, щоб мені було цікавіше.

А тепер що? З ким він зараз? Вирішив знайти дівчину на ніч, як він тоді сказав? Дивно, але подібне припущення мені не подобається. Навіть не те, що не подобається, мене воно злить. Хочеться потягнутися за телефоном та написати йому.

Він же міг залишитись тут, з нами! Навіщо їхати кудись? Невже там цікавіше, ніж зі мною?

Звичайно цікавіше, язвить внутрішній голос. Ти з ним фільми дивишся, а інші дівчата займають його зовсім іншими справами. Набагато приємнішими.

Не хочу думати про це! Зовсім не хочу. Думки ці тяжкість у грудях утворюють незрозумілу.

Серце стискається, наче його щипцями придавили. І що з ним? Так, неприємно уявляти, коли твій брат розважається з дівчатами… Але щоб настільки? І чому слово «брат», сказане подумки, до огиди ріже слух?

Трясу головою, помічаючи, що вже якийсь час Рой не тероризує мене поцілунками. Обертаюся і відразу знаходжу причину: мій хлопець грає у футбол на мобільному телефоні.

Прекрасно, отже, цікаво тут лише мені.

«А чи цікаво?» - Знову саркастично хихикає всередині.

«Не цікаво» – відповідаю сама собі, раптово усвідомлюючи це.

З Днем Незалежності, україночки! Миру нам!!

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно