Тарас Григорович Шевченко - «…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори

«Видьму», так плотно, что сегодня кончил, а работы было порядочно, и, кажется, порядочно кончил. Переписал и слегка поправил «Лилею» и «Русалку». Как-то примут земляки мои мою невольническую музу? Творчість періоду після заслання (1857–1861)
Неофіти{183} Поема

Сія глаголетъ Господь: сохраните судь и сотворите правду, [приближися бо] спасеніе моє приіти, и милость моя [открыется].

Ісаія. Гл. [56]. С. 1.

М. С. Щепкину {184}.На память 24 декабря 1857.

Возлюбленику муз і грацій, Ждучи тебе, я тихо плачу І думу скорбную мою Твоїй душі передаю. Привітай же благодушне Мою сиротину, Наш великий чудотворче, Мій друже єдиний! Привітаєш; убогая, Сірая, з тобою Перепливе вона Лету І огнем-сльозою Упаде колись на землю І притчею стане Розпинателям народним, Грядущим тиранам. Давно вже я сижу в неволі, Неначе злодій взаперті, На шлях дивлюся та на поле, Та на ворону на хресті На кладовищі. Більш нічого З тюрми не видно. Слава Богу Й за те, що бачу. Ще живуть, І Богу моляться, і мруть Хрещені люде. Хрест високий На кладовищі трохи збоку Златомальований стоїть. Не вбогий, мабуть, хтось лежить? І намальовано: розп'ятий За нас Син Божий на хресті. Спасибі сиротам багатим, Що хрест поставили. А я… Такая доленька моя! Сижу собі та все дивлюся На хрест високий із тюрми. Дивлюсь, дивлюся, помолюся: І горе, горенько моє, Мов нагодована дитина, Затихне трохи. І тюрма Неначе ширшає. Співає І плаче серце, оживає, І в тебе, Боже, і в святих Та праведних твоїх питає, Що Він зробив їм, той святий, Той Назорей{185}, той Син єдиний Богом ізбранної Марії, Що Він зробив їм? І за що Ного, святого, мордували, Во узи кували. І главу Його честную Терном увінчали? І вивели з злодіями На Голгофу-гору; І повісили меж ними — За що? Не говорить Ні сам сивий Верхотворець, Ні його святії — Помощники, поборники, Кастрати німиє! Благословенная в женах, Святая праведная Мати Святого Сина на землі. Не дай в неволі пропадати, Летучі літа марне тратить. Скорбящих радосте! Пошли, Пошли мені святеє слово, Святої правди голос новий! І слово розумом святим І оживи, і просвіти! І розкажу я людям горе, Як тая мати ріки, море Сльози кровавої лила, Так, як і Ти. І прийняла В живую душу світ незримий Твойого розп'ятого Сина!.. Ти Матер Бога на землі! Ти сльози матері до краю, До каплі вилила! Ридаю, Молю ридаючи, пошли, Подай душі убогій силу Щоб огненно заговорила, Щоб слово пламенем взялось, Щоб людям серце розтопило. І на Украйні понеслось, І на Україні святилось Те слово, Божеє кадило, Кадило істини. Амінь. І Не в нашім краю, Богу милім, Не за гетьманів і царів, А в римській ідольській землі Се беззаконіє творилось. Либонь, за Декія-царя? Чи за Нерона-сподаря{186}? Сказать запевне не зумію. Нехай за Нерона. Росії Тойді й на світі не було, Як у Італії росло Мале дівча. І красотою, Святою, чистою красою, Як тая лілія, цвіло. Дивилася на неї мати І молоділа. І дівчаті Людей шукала. І найшла. Та, помолившись Гіменею В своїм веселім гінекею, В чужий веселий одвела. Незабаром зробилась мати Із доброї тії дівчати: Дитину-сина привела. Молилася своїм Пенатам І в Капітолій принесла Немалі жертви. Ублагала Капітолійський той синкліт, Щоб первенця її вітали Святії ідоли. Горить І день і ніч перед Пенатом Святий огонь. Радіє мати: В Алкіда син її росте, Росте, лицяються гетери І перед образом Венери{187} Лампаду світять. II Тойді вже сходила зоря Над Віфлеємом{188}. Правди слово, Святої правди і любові Зоря всесвітняя зійшла! І мир і радость принесла На землю людям. Фарисеї, І вся мерзенна Іудея Заворушилась, заревла, Неначе гадина в болоті. І Сина Божія во плоті На тій Голгофі розп'яла Межи злодіями{189}.І спали, Упившись кровію, кати, Твоєю кровію. А Ти Возстав од гроба, слово встало, І слово правди понесли По всій невольничій землі Твої апостоли святії. III Тойді ж ото її Алкід, Та ще гетери молодії, Та козлоногий п'яний дід Над самим Аппієвим шляхом У гаї гарно роздяглись, Та ще гарніше попились, Та й поклонялися Пріапу Аж гульк!.. Іде святий Петро Та, йдучи в Рим благовістити, Зайшов у гай води напитись І одпочити. – Благо вам! — Сказав апостол утомленний І оргію благословив. І тихим, добрим, кротким словом Благовістив їм слово нове, Любов, і правду, і добро, Добро найкращеє на світі, То братолюбіє. І ситий І п'яний голий отой Фавн, І син Алкід твій, і гетери — Всі, всі упали до землі Перед Петром. І повели До себе в терми на вечерю Того апостола… IV І в термах оргія. Горять Чертоги пурпуром і златом, Куряться амфори. Дівчата Трохи не голії стоять Перед Кіпридою і влад Співають гімн. Приуготован Веселий пир. І полягли На ложах гості. Регот! Гомін! Гетери гостя привели Сивобородого. І слово Із уст апостола святого Драгим єлеєм потекло. І стихла оргія. А жриця Кіприди, оргії цариця, Поникла радостним челом Перед апостолом. І встала, І всі за нею повставали, І за апостолом пішли У катакомби. І єдиний Твій син Алкід пішов за ними І за апостолом святим, За тим учителем своїм. А ти весела вийшла з хати На шлях із гаю виглядати Свого Алкіда. Ні, нема. Уже й не буде. Ти сама Помолишся своїм Пенатам, Сама вечерять сядеш в хаті. Ні, не вечерять, а ридать, Ридать, і долю проклинать, І сивіть, кленучи. І горе! Умреш єси на самоті, Мов прокаженна! V На хресті Стремглав повісили святого Того апостола Петра. А неофітів в Сіракузи В кайданах одвезли. І син Алкід, твоя дитина, Єдиная твоя родина, Любов єдиная твоя, Гниє в неволі, в кайданах. А [ти], прескорбная, не знаєш, Де він канає, пропадає! Ідеш шукать його в Сибір, Чи теє, в Скіфію… І ти… І чи одна ти? Божа Мати! І заступи вас і укрий! Нема сім'ї, немає хати, Немає брата, ні сестри, Щоб незаплакані ходили, Не катувалися в тюрмі Або в далекій стороні, В британських, галльських легіонах Не муштровались! О Нероне! Нероне лютий! Божий суд, Правдивий, наглий, серед шляху Тебе осудить. Припливуть І прилетять зо всього світа Святиє мученики. Діти Святої волі. Круг одра, Круг смертного твого предстануть В кайданах. І… тебе простять. Вони брати і християни, А ти собака! Людоїд! Деспот скажений! VI Аж кишить Невольника у Сіракузах В льохах і тюрмах. А Медуза В шинку з старцями п'яна спить. От-от прокинеться… І потом, І кров'ю вашою, деспоти, Похмілля справить. Скрізь шукала Дитину мати. Не найшла І в Сіракузи поплила. Та там уже його в кайданах Найшла, сердешная, в тюрмі. Не допустили й подивитись, І мусила вона сидіть Коло острога. Ждать, і ждать, Як Бога з неба виглядать Свойого сина, аж поки-то Його в кайданах поженуть Бульвар мести. А в Римі свято. Велике свято! Тиск народу, Зо всього царства воєводи, Преторіане і сенат, Жерці і ліктори стоять Круг Капітолія. І хором Співають гімн і курять дим З кадил і амфор. І з собором Іде сам кесар. Перед ним Із бронзи литую статую Самого кесаря несуть. VII Непевне видумали свято Патриції-аристократи І мудрий кесарів сенат. Вони, бач, кесаря хвалили На всі лади, що аж остило Самим їм дурня вихвалять, То, заразом щоб доканать, Вони на раді й присудили, Щоб просто кесаря назвать Самим Юпітером, та й годі. І написали воєводам По всьому царству: так і так. Що кесар Бог. Що більш од Бога! І майстрові дали кувать Із бронзи кесаря. До того Так, нотабене, додали, Що бронзовий той кесар буде І милувать. Сердешні люде, Неначе в ірій, потягли У Рим на прощу. Приплила Із Сіракуз і та небога Благати кесаря і Бога. І чи одна вона? Мій Боже! Прийшло їх тисячі в сльозах, Прийшло здалека. Горе з вами! Кого благати ви прийшли? Кому ви сльози принесли? Кому ви принесли з сльозами Свою надію? Горе з вами, Раби незрячії! Кого? Кого благаєте, благії, Раби незрячії, сліпії! Чи ж кат помилує кого? Молітесь