Геза Гардоні - Зірки Егера

— чимало часу. Мені краще залишитися тут, а ти поїдь у палац і там розчинися в гурті гостей.

— А якщо мене спитають, хто я такий?

— Хіба Цецеї тебе не запрошував? Головне, щоб ти зустрівся з Евою і довідався, чи вона справді вибрала Фюр'єша за покликом серця? Але ж це неможливо! Цього не може бути! Ні!

— Ну що ж, гаразд, я поїду в палац разом з Маті, якщо, звичайно, нас не виженуть.

— Скажеш, що тебе запросив Цецеї. Зрештою, ти ж врятував йому життя.

— Це й справді так. Якщо він мене і не прийме, я все-таки пройду в палац і зумію перемовитися словом з його дочкою. Якщо пощастить, то ще й сьогодні, а ні — завтра поговорю. А не міг би й ти поїхати зі мною? Під виглядом слуги, чи що?

— Ні. Якщо Ева скаже, що її примусили, то краще, аби мене там не бачили.

— Тоді вже я дам духопеликів Фюр'єшу!

— Поки я не поговорю з Евою, нічого не роби. Потім одразу вертайся, і ми подивимося...

Румунка постелила Гергею м'яку постіль, запропонувала цілющого відвару і мокру хустку на голову. Але хворий і не збирався лягати, він не випив настойки з квітів і не обмотав голову мокрою хустиною. Він міряв кроками кімнату і розмахував у повітрі кулаками.

Мекчеї повернувся під ранок. Він застав Гергея за столом. Юнак, схиливши голову на руки, дрімав. Перед ним горів каганець.

— Ти чому не лягав спати?

— Я думав, мені не заснути.

— З дівчиною я поговорив. Ти вгадав — вона виходить за Фюр'єша не за покликом серця.

Гергей здригнувся, наче його з ніг до голови облили крижаною водою. Очі знову засяяли живим блиском.

— Ти сказав їй, що я тут?

— Сказав. Вона хотіла бігти до тебе, але я втримав її.

— Чому ти її втримав? — спалахнув Гергей.

— Ну, ну! Замість того щоб подякувати за послугу, він ще кидається на мене!

— Не сердься. Я весь як на голках сиджу.

— Я тому й не пустив її до тебе, що за нею кинувся б весь двір. Про неї пішов би лихий поговір, ми нажили б собі біди.

— І що ти їй сказав?

— Я зганьблю Фюр'єша, а вона нехай поверне йому кільце.

Гергей слухав, очі його горіли.

— А що вона на це?

— Що королева змусила її стати нареченою Фюр'єша! І батьки теж примушували. Словом, королева на старість забавляється в нудні зимові дні весіллями. Ясна річ, Фюр'єш вчепився за цю дівчину. А дівчина, щоб догодити королеві, ладна серце своє викласти на тарілку й віддати.

— Але навіщо? О горе, вона все-таки забула, забула мене.

— Де б пак забула! Це я тобі жартома кажу. Звідки мені знати, як усе було насправді!

— А що вона сказала? Сказала прямо, що не любить Фюр'єша?

— Сказала.

— І що хоче зі мною поговорити?

— Неодмінно. Я запевнив її, що ввечері приведу тебе.

Гергей радісно закружляв по кімнаті. Потім знову похнюпився і сів на солом'яного ослінчика.

— Яка нам користь з того, що ми виб'ємо з сідла Фюр'єша? Її все одно не віддадуть за мене. Хто я такий? А ніхто. У мене немає ні тата, ні матері, навіть маленької хатини. Так, Тереки справді виховували мене, як рідного сина. Але ж я ніколи не був їм сином. Хіба я посмію чогось просити у них? А надто тепер, коли їхній маєток розорено?

Мекчеї стояв біля вікна, схрестивши руки, і з жалем поглядав на Гергея.

— Я не розумію, що ти маєш на увазі, але бачу, що ти сам заплутався. Зрештою, якщо ти збираєшся одружуватися, то для цього тобі не потрібен ні батько, ні мати, а тільки якийсь притулок. Щоб ти знав, у мене в Земплені є невеличка хатина. В ній зараз ніхто не живе. Можеш оселитися в ній хоч і на десять років.

— До хати ще треба й піч, а до печі й хліб!

— А ти хіба мало вчений? Ти ж знаєш більше, ніж будь-який священик! Адже нині добрих дяків днем з вогнем шукають.

Гергей пожвавішав.

— Дякую, Пішто!

— Зараз найголовніше, щоб Ева не вийшла заміж за Фюр'єша. Поїдемо разом у військовий табір, і, я думаю,