Юліан Семенов - Таємниця Кутузовського проспекту

class="p1">— Ні… Я боявся людей у військовій формі… Найжахливіше для мене були погони… І чим більшою була на них зірка, тим страшнішим здавався той чоловік, уособлення тюремної неволі… Я вперше назвав старого «татом», коли мені сповнилося тринадцять… Розумієте? Я не вірив, що він батько мій… Мені ж удовбали, що батька немає… І ніколи не буде… І пояснював мені це молодший лейтенант Жимерикін, вихователь. А ту сторінку… свідчень, котрі тато… диктував перед смертю… де він вимагав притягнути до суду Сорокіна, підписати не встиг… А без його підпису це не документ… Для суду принаймні… І Сорокіна за садизм і за сприяння зраді не посадять… Отак…

Костенко зітхнув, руки мляво впали вздовж тіла:

— І ті, кого ми взяли, мовчать… Адвоката вимагають…

— Правильно роблять…

— Як це треба розуміти?!

— А так… Або станемо цивілізацією, або знову скотимось у звичне для цієї безшабашної країни минуле… У звірство скотимось, у фашизм, до нового Сталіна… До того, що діти в обличчя батькам плюватимуть… Знаєте, що я батькові говорив? «Через тебе мама загинула! Інші мовчали й вижили, а тобі похизуватись не терпілося, мовляв, розумніший від інших!» Це мені не вихователі вбили в голову… Це мені дівчата з старшої групи пояснили… Майбутні матері… Яких вони дітей виховали, га?!

— Отже, згодні відпустити Сорокіна?

— Я мушу виконати свій обов’язок… Викрити й спіймати… Нехай закон вирішує… Так, з адвокатом… Тільки так… Налийте…

— Підігріти ковбаску?

Строїлов досадливо махнув рукою, і Костенко побачив, як по його зовсім застиглому обличчю покотилися сльози, крупні, як у дитини…

Підвівшись, Костенко кинувся до нього, обняв за голову, пригорнув до себе й сам, не витримавши, затрясся, а Строїлов сидів нерухомо, тільки лилися безутішні сльози, і Костенко раптом виразно побачив малюка у чорному бушлатику й великих, не по ньому, черевиках, стриженого наголо, в кімнаті із загратованими вікнами й тьмяним, лише нашим тюрмам притаманним, електричним світлом, що робило все довкола безнадійно-сірим, однобарвним, передсмертним…

— Я не відпущу Сорокіна, — все ще схлипуючи, сказав Костенко. — Усе, що хочеш, говори, а я його не відпущу!

…Він пішов пізно вночі, коли впевнився, що Строїлов заснув.

Написав записку: «Будь ласка, не їдь на роботу й не знімай трубки. Я повернуся ввечері. Або вночі. Слава».

19

Світло лампи різким овалом висвічувало текст:

«11 грудня 1981 року о 20 годині 30 хв. гр-н Федоров Юрій Михайлович, уродженець м. Москви, в квартирі № будинку 4/2 по Кутузовському проспекту знайшов труп своєї родички Зої Олексіївни Федорової.

Про те, що сталося, Федоров повідомив по телефону «02» в чергову частину «Петровки, 38». На місце події відправили оперативну групу Київського РУВС, а потім оперативно-слідчу групу МУВС. Крім того, на місце події виїжджали керівні співробітники РУВС і МУВС.

Після огляду місця вбивства встановлено: квартира гр. Федорової З. О. складається з трьох ізольованих кімнат і розташована на четвертому поверсі під’їзду № 6 дев’ятипід’їздного 9-поверхового будинку; труп гр. Федорової напівлежав у кріслі, що стояло у вітальні біля столу, за один метр від входу до кімнати. Голова закинута назад, у правій руці затиснута телефонна трубка.

Сам телефонний апарат стояв на столі.

Під час Великої Вітчизняної війни З. О. Федорова вступила в інтимний зв’язок із співробітником військово-морського аташе посольства США Джексоном Роджером Тейтом, від якого народила дочку Вікторію. Деякий час була замужем за кінооператором Раппопортом. З 1946 по 1955 р. перебувала в місцях позбавлення свободи. У 1955 р. Її реабілітували, після чого вона знову почала працювати в кінематографії, у штаті Театру-студії кіноактора. У 1978 р. вийшла на пенсію, але й далі брала участь у концертах, здебільшого у гастрольних поїздках (амплуа — комік).

Підтримувала зв’язки з численними працівниками мистецтва в різних містах країни. Її дочку — Федорову Вікторію Яківну, 1946 р. н., після закінчення ВДІКу зачислили в штат кіностудії «Мосфільм», знімалася в Ї5 кінофільмах, одержувала призи, серед них у 1968 р. приз ЦК BJIKCM. У 1975 р. В. Федорова виїхала до США для зустрічі зі своїм батьком — Джексоном Р. Тейтом, який був контр-адміралом у відставці, і залишилася в США, вийшовши заміж за громадянина США Ф. Пойєма. Зараз має сина, проживає в м. Стамфорд, штат Коннектікут. Брала участь у зйомках фільму антирадянського змісту, є автором такої ж книжки під назвою «Дочка адмірала».

З. О. Федорова тричі виїжджала до США для зустрічей з дочкою і в 1981 р. знову подала клопотання, щоб одержати візу, в якій їй відмовили.

На думку деяких знайомих З. О. Федорової, останнім часом кошти у неї були обмежені, тому часто брала участь у гастрольних поїздках.

З метою розкриття вчиненого злочину: в 123-му відділенні міліції м. Москви створено спеціальний штаб, до складу якого ввійшли працівники ГУКР MBС СРСР[4], УКР ГУВС[5] Мосміськвиконкому, Київського РУВС м. Москви, співробітники Московської міської та Київської районної прокуратур. Зараз до роботи у цій справі підключено УКДБ РМ €РСР по м. Москві і Московській області; виконано ряд слідчих дій і проведено невідкладні заходи оперативно-слідчого характеру: призначено проведення експертиз (трасологічної — по замках і ключах, хімічної — по одягу племінника Федорової, балістична, судово-медична);

про вчинений злочин передано інформацію по місту, а також у всі МВС (УВС) країни.

Встановлено, що 11 грудня 1981 р. Федорова З. О. приблизно о 13 г. 15 хв. дзвонила гр. Грушинському, колишньому співробітникові Росконцерту, й просила його назвати їй артистів, яких вона могла б запросити на спільні гастролі, бо до неї приїхали з Краснодара й запрошують на гастроль Грушинський продиктував їй кілька телефонів, записи яких знайшли на столі біля телефонного апарата.

Є також відомості, що Федорова протягом кількох років скуповувала ювелірні вироби. При ретельному огляді квартири Федорової було знайдено 60 порожніх коробочок з-під ювелірних виробів.

З метою організації роботи по розкриттю вчиненого злочину проведено інструктивну нараду в присутності заст. начальника РУВС з оперативної роботи. Для міських органів міліції встановлено щодекадну звітність про виконану роботу у цій справі.

Скориставшись можливостями МВС СРСР, провели роботу по встановленню об’єктів, де загублено чи вкрадено пістолети системи «Зауер» в цілому по країні. Виявлено таких 3 випадки, за яких саме обставин це сталося, з’ясовується.

Через УОГП ГУВС[6] Мосміськвиконкому встановлено особи й організації, що мають у користуванні пістолети названої системи. Встановлені організації відпрацьовано, а троє громадян, які мали зброю системи «Зауер», перевіряються.

У ході роботи в справі проведено комплекс заходів, в результаті яких визначено можливі мотиви вчинення вбивства З. О.