Волтер Айзексон - Стів Джобс

компанія ще нічого, по суті, не зробила. Колись Маркула його навчив, що велика компанія має втілювати свої цінності з першого враження, яке вона створює.

Як бонус Ренд погодився розробити для Джобса також візитну картку. Вона вийшла доволі яскравою, і загалом Джобсу все сподобалося, але вони ще довго та гаряче сперечалися щодо розміщення крапки після «Р» у підписі Steven P. Jobs. Ренд розмістив крапку далі від «P.», як би воно виглядало при звичайному типографському наборі. А Стів хотів, щоби крапка була посунута дещо ближче до літери — «P.», як це можливо було зробити при цифровому наборі.

— Це була неймовірно велика суперечка про щось надзвичайно дріб’язкове, — згадує С’юзан Кейр.

Цього разу тріумфував Джобс.

Щоби втілити NeXT-лого у вигляд комп’ютерів, Джобс потребував промислового дизайнера — майстра своєї справи, якому би він довіряв. Стів поговорив із кількома кандидатами, але жоден із них його не вразив настільки, як той дикий баварець, якого він колись узяв на Apple. Гартмут Еслінґер започаткував у Силіконовій Долині свою фірму — frogdesign, і, дякуючи Джобсу, мав доволі вигідний контракт з Apple. Переконати IBM дати дозвіл Полу Ренду виконати замовлення для NeXT було лиш маленьким дивом, створеним вірою Джобса у те, що реальність можна змінювати під себе. Та це було ніщо, порівняно з імовірністю, що йому вдасться переконати Apple дозволити Еслінґеру попрацювати для NeXT.

Та це не заважало Джобсу спробувати. На початку листопада 1985 року, якраз за п’ять місяців відтоді, як Apple подала на нього до суду, Джобс написав Айзенстату і попросив про дозвіл для Еслінгера працювати на NeXT. «Я розмовляв з Гартмутом Еслінґером цього тижня, й він порадив звернутися до вас з листом-поясненням, чому мені потрібно працювати з ним та frogdesign над новою продукцією NeXT», — було вказано в листі. Дивовижною була аргументація Джобса — виявляється, що саме з тим фахівцем йому потрібно працювати тому, що сам Джобс не знає, над чим працює зараз Apple, а Еслінґер знає. «NeXT не відомі теперішні чи майбутні напрямки дизайну продукції Apple, так само це невідомо іншим дизайнерським фірмам, з якими ми могли би співпрацювати, отож у такому випадку існувала би ймовірність, що дизайни наших товарів могли б бути подібні. Тому в інтересах як Apple, так і NeXT покластися на професіоналізм Гартмута, який буде гарантією того, що наша продукція не виглядатиме подібно».

Айзенштат був приголомшений такою зухвалістю і відповів жорстко. «Я, так само як і Apple, уже раніше висловлював свою стурбованість, що ваше підприємство використовує конфіденційну ділову інформацію Apple, — йшлося у відповіді. — Ваш лист жодним чином не послаблює таку нашу стурбованість. Навпаки, наше занепокоєння зростає, адже у вашому листі сказано, що вам «не відомі теперішні чи майбутні напрямки дизайну продукції Apple», що не відповідає дійсності». Але що ще більше вразило його у такому запиті Джобса — це усвідомлення, що то був саме Джобс, хто роком раніше змусив frogdesign відмовитися від роботи над Возняковим дистанційним пультом управління.

Джобс розумів, що для того, щоби працювати з Еслінґером (а також через деякі інші причини), йому треба розібратися з судовим позовом Apple проти нього. На щастя, Скаллі також прагнув розв’язання тієї справи. У січні 1986-го вони досягли позасудової угоди, яка не передбачала жодних фінансових утрат для NeXT. За те, що Apple відкликала позов, NeXT погоджувався на низку обмежень: їхні комп’ютери будуть марковані як різновид ЕОМ, їх продаватимуть університетам напряму, вони не з’являться в продажу раніше березня 1987 року. Apple також наполягала, щоби NeXT не використовував операційну систему, сумісну з Apple, хоча доволі очевидно, що для Apple було би значно краще, якби вони наполягли якраз на протилежному.

Після тієї угоди Джобс продовжував спокушати Еслінґера, аж поки той нарешті не вирішив розірвати контракт з Apple. Це дозволило frogdesign наприкінці 1986 року вже працювати разом із NeXT. Еслінґер, так само, як і Пол Ренд, наполягав, щоби йому дали повну свободу.

— Часом у роботі зі Стівом доводиться використовувати батіг, — казав дизайнер.

Як і Ренд, Еслінґер був митцем, тож Джобс дав йому свободу, в якій завжди відмовляв простим смертним.

Джобс вимагав, щоби комп’ютер мав досконалу кубічну форму, кожна сторона якого мала би рівно один фут (приблизно ЗО сантиметрів) у довжину, а сходитися грані куба мали точно під кутом 90 градусів. Йому подобалися куби. У них була солідність, але водночас і щось від іграшки. NeXT-куб був прикладом тріумфу зовнішності над інженерною доцільністю. Мікросхеми, які зручно поміщалися у традиційний, схожий на коробку від піци корпус, тепер треба було переробляти й пересувати, щоби вони вміщалися у корпус кубічної форми.

Більше того, кубічну досконалість узагалі було надзвичайно важко виготовляти. Більшість деталей, що виготовляються литтям, мають закінчення країв дещо більші за 90 градусів, адже таким чином їх легше діставати з форм (це так само, як із випічкою — кекси, бабки, інші тістечка зазвичай не виготовляються у прямокутних формах). Однак Еслінґер наполягав, а Джобс з ентузіазмом погоджувався, що не повинно бути жодних «кривих кутів», які би руйнували чистоту й досконалість куба. Тож у спеціальній майстерні в Чикаго кожна сторона мала виготовлятися окремо, при цьому використовували форму для лиття, що обійшлася Джобсу в 650 тисяч доларів. Джобсове прагнення досконалості не знало меж. Коли він бачив на рамі тонесеньку смужечку, що лишилася від лиття у формі, — що будь-який інший виробник комп’ютерів сприйняв би за щось не варте уваги, — він летів до Чикаго і переконував ливарника-штампувальника все переробляти, та цього разу робити бездоганно.

— Не до кожного ливаря прилітає зірка, — сказав тоді один з інженерів.

Джобс також змусив ту компанію придбати піскоструменевий апарат за 150 тисяч доларів, який би знімав усе зайве, що могло з’явитися на стику форми й металу. Він також наполіг, що корпус має бути матово-чорним, тож усілякі ґанджі на ньому, якщо б такі виявилися, стали би ще очевиднішими.

Джобс ніколи не відступав від свого переконання, що невидимі деталі мають бути виготовлені не менш вдало, гарно й досконало, аніж фасад, — саме так, як його вчив батько, коли вони робили паркан. Цей принцип він довів до крайності у NeXT, де він був сам собі паном. Джобс хотів бути впевненим, що шурупи всередині машини мали дороге покриття. Він навіть наполягав, щоби матове чорне покриття наносилося також на внутрішню поверхню комп’ютерного корпуса, не зважаючи на те, що його міг бачити хіба що якийсь майстер.

Джо Носера (Esquire), будучи присутнім на одній із нарад,