Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Глава 19. Серед шовку і надій.

Глава 19. Серед шовку і надій.

Вечірні промені сонця проникали крізь розкішні вітражні вікна палацу, забарвлюючи кімнату м’якими золотими й пурпуровими відтінками. Принцеса Вікторія влаштувалася на східних подушках, вкритих шовком, чия багата вишивка блищала в приглушеному світлі, створюючи атмосферу тепла й затишку. Її довге темне волосся було акуратно заплетене, а витончена золота діадема на її голові виблискувала у променях західного сонця.

Поруч із нею перебували її улюбленці: висловуха кішка Леді, яка ледачо скрутилася на її колінах, рудий кошеня Зефір, який грався золотою ланцюжком, що звисала з її браслета, та величний лев Герой, чиє розкішне гривисте хутро розгорнулося, як полум’яне хмарне видіння. Вікторія ніжно гладила Леді, потім провела рукою по шерсті Зефіра, який одразу ж замуркотів. Герой, ніби відчуваючи її легку задумливість, обережно доторкнувся носом до її плеча, висловлюючи свою підтримку.

Думками Вікторія була далеко. Вона розмірковувала про Дем’яна, його теплі, розуміючі очі, ніжну усмішку та слова, що лишалися в її серці, зігріваючи в моменти самотності. Їхня остання зустріч була сповнена радощів і тихої надії, і тепер вона з нетерпінням чекала вечора, коли вони знову побачаться.

"Яким буде наше майбутнє?" — думала вона, дивлячись на багряне небо за вікном. Вона згадувала, як Дем’ян торкався її руки, як їхні погляди перетиналися, і здавалося, що світ завмирає навколо них. Вона відчувала, що з ним їй нічого не страшно, він був її захистом та натхненням.

До її думок додався легкий шум за вікном: легкий вітер колихав тюлеві завіси, а здалеку долинали звуки вечірнього міста. Вечір приносив із собою обіцянку, що все складеться добре.

Принцеса м’яко усміхнулася, уявляючи, як вона й Дем’ян обговорюватимуть свої мрії та плани. Слова, які вони скажуть одне одному, мали особливу силу, адже їхні почуття були щирими та глибокими. Цей вечір стане для неї ще одним кроком до їхньої спільної долі.

Її думки перервав рудий кошеня Зефір, який зненацька стрибнув їй на плече, змусивши принцесу тихо засміятися. Вона погладила його м’яку шерсть і підняла очі до неба, готова зустріти цей особливий вечір.

Тиша, що огортала принцесу Вікторію, раптово була порушена веселими голосами її зведених сестер — дочок еміра Ібрагіма від його чотирьох дружин та двох наложниць. Вони вбігли до кімнати, наповнюючи її своїм дзвінким сміхом та жвавими розмовами. Їхні довгі різнокольорові сукні розвівалися з кожним рухом, а тонкі золоті прикраси, що доповнювали їхні образи, виблискували у променях західного сонця.

Вікторія сиділа на своїх східних подушках, мрійлива та занурена у свої думки про Дем’яна, коли весела компанія сестер оточила її. Слідом за ними увійшли служниці, які скромно залишилися стояти біля порога, спостерігаючи за жвавою сценою.

Сестри, трохи розташувавшись навколо неї, почали з усмішками ставити запитання. Сьюзі, одна з найсміливіших, першою заговорила:

— Про що ти мрієш, сестро?

Ема, відома своїм гострим розумом, усміхнулася і підхопила:

— Може, ти закохалася? І весь час думаєш про нього?

Вікторія несподівано обернулася до них, її великі очі трохи розширилися. Вона явно не очікувала, що сестри зацікавляться її почуттями до Дем’яна. Її серце на мить завмерло, але потім на губах з’явилася легка, загадкова усмішка.

— А що, як і так? — м’яко відповіла вона, піднімаючи підборіддя. — Хіба кохання не варте мрій?

Сестри переглянулися, кожна з них із різним виразом обличчя: хтось із розумінням, хтось із легкою жартівливою посмішкою.

 

Принцеса Вікторія, зібравшись із духом, зізналася сестрам, що закохалася в Дем’яна. Її обличчя засяяло щастям, і сестри відразу почали радіти за неї, щиро вітаючи та підтримуючи. Вони сміялися й переглядалися, а Вікторія відчула, як їхнє щире тепло зігріває її серце.

Принцеса Крістіна, натхненна зізнанням Вікторії, усміхнулася та почала розповідати про час, проведений із її нареченим Логаном. Вона описувала їхню зустріч, прогулянки, розмови та плани на вечір, коли вони повинні були зустрітися знову. Її очі горіли радістю, а слова звучали так, ніби вона мріяла наяву.

Принцеса Айлін, спостерігаючи за ними, раптом піднялася зі свого місця. Її обличчя стало серйозним, і вона сказала:  
— Мені потрібно вирушити до Туреччини, щоб з’ясувати, що приховує брат Кемаль. Його таємниці починають мене турбувати.  

Проте принцеси Вікторія, Крістіна, Емма і ще кілька сестер відповіли, що не можуть супроводжувати її, оскільки у кожної були свої плани. Вікторія готувалася до навчання й зустрічі з подругою, з якою разом вчиться. Крістіна планувала вечір із Логаном. А Емма чекала подарунок від батька — екзотичного улюбленця, якого емір давно їй обіцяв.

Сестри поступово почали виходити з розкішної зали, залишивши лише Вікторію та Емму. Вони переглянулися, усміхаючись одна одній, а Емма запропонувала своїй зведеній сестрі:  
— Можливо, прогуляємося до саду? Там чекатимемо мого подарунка.  

— Із задоволенням! — відповіла Вікторія, усміхаючись.

Вона вирішила взяти із собою своїх улюбленців — лева Героя та висловуху кішку Леді. Це зробило б прогулянку веселішею та живішою. Дівчата вирушили до саду, насолоджуючись вечірнім повітрям, спілкуванням і передчуттям майбутніх радісних подій.

 

Дві розкішні принцеси, Вікторія та Емма, у супроводі своїх слуг, охоронців і улюбленців прогулювалися східним садом, який був справжнім оазисом краси. Лимонні та апельсинові дерева наповнювали повітря солодким ароматом, а тонкий запах гвоздики додавав атмосфері чарівності, ніби всі перенеслися до казки. Рука об руку вони гуляли алеями саду, весело сміялися й розмовляли, насолоджуючись моментом.

Їм назустріч йшли поважні жінки — їхні матері та тітка. Головна королева Олена, перша наложниця еміра Лейла та королева Йорданії Феріде, сестра еміра Ібрагіма, були в оточенні численних слуг і охоронців. Вікторія та Емма одразу ж вклонилися своїм матерям і тітці, виявляючи глибоку повагу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍