Петро Петрович Толочко - Київська Русь

новгородських державних інститутів, прийшов до висновку, що загальноміське віче було вузькокласовим органом, у якому немає місця “всьому Новгороду”. Воно об’єднувало лише великих феодалів і було не народними зборами, а зібранням класу, що стояв при владі[426]. Аналогічним було і київське віче[427].

Показовими в цьому плані є вічові зібрання в Києві 1068 — 1069 рр. Перше зібралось у тяжкий для Русі час, коли об’єднані сили трьох Ярославичів зазнали поразки від половців під Переяславом. “И людье кыевскии прибѣгоша Кыеву, и створиша вече на торговищи, и рѣша пославшеся ко князю глаголюше: “Се половцы росулися по земле, вдай княже оружье и кони, и еще бьемся с ними”[428].

Князівська діадема. XII ст. Золото, емаль, перли. Село Сахнівка на Черкащині

Ймовірно, що представники київських низів брали участь у вічовому зібранні на подольському торговищі, але переоцінювати їх роль не слід. По-перше, ініціатива скликання віча належала не їм, а тим киянам, які повернулися після невдалого бою з половцями, тобто київським дружинникам. Це вони лишилися без коней і зброї, що й просили у князя. По-друге, скликали його і діяли хоч і всупереч волі князя, але у згоді з частиною міських мужів.

Влітку 1069 р., після того як у Києві сім з половиною місяців князював Всеслав, на Русь повернувся (з польським військом) Ізяслав. Всеслав зрадив киян і під покровом ночі втік до свого Полоцька. Кияни повертаються до Києва і, як і роком раніше, скликають віче. На ньому вони приймають рішення просити на великокнязівський стіл Святослава і Всеволода, а в разі їх відмови запалити місто і піти до Грецької землі. Це віче, очевидно, було менш представницьким, ніж перше. Можливо, коло його учасників обмежувалося лише полоцько-чернігівською боярською партією, а також близьким за настроєм до неї владним купецтвом. Останніх серед учасників віча, за справедливим зауваженням М.Д. Присьолкова, видає погроза запалити місто і піти до Грецької землі.

Сцена вознесіння Александра Македонського у центральному кіотці сахнівської діадеми

Спроба не допустити в Київ Ізяслава не мала успіху. Вступивши до столиці, він жорстоко розправився з винуватцями свого вигнання. Його гнів

і репресії впали передусім на представників полоцько-чернігівської партії. Розправи не уник навіть такий впливовий і авторитетний церковний діяч Русі, як Антоній — засновник Печерського монастиря.

Таким чином, вічова діяльність у 1068 — 1069 рр. свідчила насамперед про серйозні протиріччя у правлячих колах Києва. Для їх вирішення сильніша боярська партія залучає представників торговельно-ремісничого стану, які скористалися ситуацією для зведення рахунків з князівською адміністрацією.

Найхарактернішим виявом прав київського віча було запрошення на київський стіл Володимира Мономаха в 1113 р. Відомо, що на перше запрошення з Києва Мономах відповів відмовою. В.І. Сергеевич пояснював це тим, що рішення Любецького з’їзду не давали Мономаху жодних прав на Київ, і він не хотів порушувати міжкнязівську угоду. Щоб змусити його порушити хресне цілування, кияни повторно посилають до Переяслава запрошення, супроводжуючи його розповіддю про повстання і можливу картину анархії в разі нової відмови. Володимир змушений був у силу обставин зайняти Київ як народний обранець. Отже, завдяки народному волевиявленню, як вважав вчений, у Києві утвердилися нащадки третього сина Ярослава Мудрого. О.І. Лінниченко відзначав, що по смерті Святополка кияни збираються на віче і кличуть Володимира на великокнязівський стіл, а самі тим часом зводять рахунки з прихильниками покійного князя. Тезу — кияни, які грабують двори знаті, і кияни, які надсилають запрошення Мономаху, — суть одне й те саме, підтримав у радянський час М.М. Тихомиров[429].

Князівські "змійовики". Бронза, литво. XII ст. Київ

Хто ж ці кияни, які запрошували Володимира до Києва, і якою мірою зайняття ним великокнязівського столу було результатом народного волевиявлення? Вже початок літописної розповіді свідчить про те, що долю київського столу вирішував не народ, а лише верхівка київського суспільства. “Наутрия же, въ семы на 10 день, свѣтъ створиша Кияне, послаша к Володимеру, глаголюще: “Поиде, княже, на столъ отенъ и дѣденъ”[430]. Як бачимо, питання про спадкоємця Святополка вирішувалось навіть не на вічі, а на раді. Із змісту повторного запрошення Мономаха стають зрозумілими відмінності дійових осіб. Ті, що запрошують, заявляють, що коли Володимир знову відмовиться прийти до Києва, то “яко много зло уздвигнеться, то ти не Путятинъ дворъ, ни соцькихъ, но и жиды грабити, а паки ти поидуть на ятровь твою и на бояры, и на монастырѣ, и будеши отвѣтъ имѣлъ княже”[431].

Князівська діадема із зображенням деісусного чину. XII ст. Золото, емаль. Київ

Отже, літописець чітко уявляв, що кияни, які запрошували Володимира, і кияни, які грабували двори князівської адміністрації, належали до різних соціальних станів. Звичайно, широкі демократичні маси Києва могли бажати приходу Мономаха — він користувався великою популярністю, але вирішувалося це питання без них, і вважати Володимира Мономаха обранцем народу на великокнязівському столі немає жодних підстав.

Аналогічні київському були вічові зібрання і в інших великих містах Русі.

У 1141 р. відбулося віче в Новгороді, на якому йшлося про незадоволення новгородців князем Святославом Ольговичем. Він звернувся за допомогою до свого брата, великого київського князя Всеволода. Добре знаючи, чиїх рук це справа, Всеволод запросив до себе “лепших мужей” Новгорода, щоб таким чином натиснути на віче. Акція ця не мала успіху, але вона свідчить про те, в чиїх руках перебувала влада в новгородському вічі.

Відомості літопису про вічову діяльність у Галицькій землі також вказують на переважну участь у ній мужів “градських”, тобто знаті. До їхньої допомоги вдавався князь Данило Романович у боротьбі з непокірними боярами Галицької землі. Коли він звернувся за порадою до галицького віча (“сзвавшю вече”), то соцький Микула як виразник настроїв прихильників князя заявив: “Господине, не погнетши пчел, меду не едать”.

Аналіз подій, пов’язаних з діяльністю віча, свідчить про значне посилення великого боярства. Зміцнення його економічних позицій, особливо в період феодальної роздробленості, супроводжувалось намаганням брати участь в управлінні містом і землею. Крім суперечностей між князівською владою і боярською феодальною демократією у діяльності віча відбились і серйозні протиріччя всередині самого боярства. Воно не являло собою монолітної політичної сили. У кожному великому центрі земель існувало кілька боярських угруповань, які претендували на керівне становище і виборювали це право, намагаючись посадити на князівський стіл свого ставленика.

Особливою гостротою ці суперечності відзначались у Києві, вони стимулювалися нечіткістю ситуації з успадкуванням