Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

45. Салтевський М. В. Криміналістика. — К.: Кондор, 2005. — 588 с.

46. Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник. — К.: Атіка, 2005. — 496 с.

47. Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений / Под ред. В. К. Лисиченко. — К., 1988.

48. Шеремет А. П. Криміналістика: Навч. посіб. — К.: Центр навч. л-ри, 2005. — 472 с.

49. Шепітько В. Ю. Криміналістика: Енциклопедичний слов. — Х.: Право, 2001. — 560 с.

50. Экологические преступления: квалификация и методика расследования / Под общ. ред. В. Е. Коноваловой, Г. А. Матусовского. — Харьков, 1994.

51. Anrijs Kavalieris. Grime investigation. — Riga: The police academy of Latvia, 2003. — 528 с.

Розділ 5

Використання можливостей засобів масової інформації при розслідуванні злочинів[19]

Необхідною передумовою розвитку демократії в Україні є встановлення правопорядку належного рівня. Його укріплення та охорона покладаються на різноманітні державні і недержавні інституції (організації, органи, установи тощо), серед яких слід виокремити державні органи влади. В Україні, як і в більшості держав представницької демократії, вони утворюють три гілки влади — законодавчу, виконавчу та судову. Серед органів державної влади, на які покладаються обов’язки із забезпечення правопорядку та законності, захисту прав і законних інтересів громадян, державних і громадських організацій особливе місце посідають правоохоронні органи.

У демократичному суспільстві джерелом державної влади є народ, а отже, за сучасних умов органи державної влади не можуть повноцінно функціонувати без підтримки суспільством своєї діяльності. Саме тому серед недержавних інститутів, що беруть участь у вирішенні питань укріплення правопорядку та зміцнення законності, велике значення належить і засобам масової інформації (ЗМІ), які покликані сприяти розв’язанню зазначених проблем не силою державного примусу, як це можуть робити органи державної влади, а через сферу духовно-ідеологічного впливу. На сьогодні ЗМІ сформувалися в особливий інститут демократії, який значно впливає на всі сфери життя суспільства, в тому числі і на кримінальне судочинство. Конституційне право громадян на отримання інформації про стан боротьби зі злочинністю в Україні визначається основою здійснення громадського контролю за діяльністю органів державної влади у сфері правопорядку. Тому необхідність залучення можливостей ЗМІ для потреб органів дізнання та досудового слідства зумовлена потребою часу. Натоміть аналіз виконаних ученими-криміналістами досліджень свідчить про те, що цей напрям діяльності зазначених органів не має системного, науково обґрунтованого характеру, до цього часу відсутнє повне уявлення про можливі напрями і тактичні засади використання ЗМІ при розслідуванні злочинів. У значній кількості праць, присвячених зазначеній проблемі, висвітлюються традиційні форми діяльності правоохоронних органів, які було напрацьовано у середині та наприкінці минулого століття, а отже, вони значно відстають від темпів наступу сучасної злочинності.

5.1. Засоби масової інформації і кримінальне судочинство: минуле та сучасність

5.1.1. Історичний аспект використання повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів

Перш ніж визначити ефективні напрями використання повідомлень ЗМІ під час розслідування злочинів, необхідно почати з короткого історичного екскурсу щодо розгляду цього питання в науковій літературі. Адже історія вчить і дає змогу по-новому подивитися на сучасний стан зазначеної наукової проблеми. Серед радянських учених-юристів, які вивчали проблеми використання правоохоронними органами повідомлень ЗМІ під час досудового слідства, можна назвати В. Попова, Т Добровольську, Н. Кулагіна, І. Гуткіна, І. Гальперіна, І. Індулена, Р. Кюттіма, В. Томіна, Ю. Наумкіна, Н. Майорова, В. Удовиченка та інших. Перші статті цієї тематики побачили світ наприкінці 50-х років минулого століття, однак монографічні дослідження з’явилися лише у 70-х роках. Проаналізуємо окремі наукові праці.

У 1976 р. В. Томін писав, що співпраця органів внутрішніх справ із ЗМІ в боротьбі зі злочинністю відбувається на двох рівнях. Перший — правове виховання населення, другий — спонукання населення до подання допомоги державним органам у розкритті конкретного злочину, розслідуванні конкретної кримінальної справи. На другому рівні стає можливим вирішити відразу два завдання: по-перше, поліпшуються умови для розкриття та розслідування конкретного злочину і, по-друге, ефективнішими, ніж правова пропаганда, засобами продовжує вирішуватися завдання правового виховання. Крім того, В. Томін вважає, що цілями опублікування матеріалів, що містять кримінальну інформацію, є такі:

• вирішення конкретного завдання оперативної або слідчої діяльності, зокрема, спонукання осіб, що володіють доказовою або орієнтуючою інформацією, довести її до відома компетентних представників правоохоронної системи, створення сприятливого соціально-психологічного клімату серед громадян, які забезпечують оптимальні умови діяльності органів внутрішніх справ;

• спонукання читачів, телеглядачів і радіослухачів вжити заходів до усунення виявлених при розслідуванні або в суді обставин, які сприяли вчиненню злочину;

• інформування населення про реальні події з метою попередження або спростування чуток.

Проблемам використання правоохоронними органами можливостей ЗМІ, а також їх взаємодії присвячено праці Ю. Наумкіна. Серед загальних напрямів використання правоохоронними органами ЗМІ він називає: формування громадської думки в сфері правопорядку; профілактика правопорушень; правове виховання; розкриття та розслідування злочинів. Отже, автор занадто звужує можливості використання ЗМІ під час розслідування та розкриття злочинів, зводячи їх лише до залучення населення до сфери кримінального судочинства. Слід підкреслити, що Ю. Наумкін справедливо зазначає: на відміну від профілактики злочинів, де ЗМІ давно й ефективно використовуються правоохоронними органами з метою залучення до цього населення, в сфері боротьби зі злочинністю їх потенціал використовується далеко не повною мірою. Суб’єктивними причинами цього він вважає загальний психологічний настрій співробітників правоохоронних органів (особливо оперативно-розшукових і слідчих підрозділів), багато хто з яких скептично ставиться до доцільності залучення до цієї складної діяльності широких верств населення. Серед об’єктивних причин це, по-перше, відмінність діяльності щодо припинення та розкриття злочинів і попереджувально-профілактичної роботи, перша з яких є прерогативою спеціалізованих підрозділів правоохоронних органів, які діють у більш жорстких нормативно-правових і морально-етичних рамках. По-друге, цей вид діяльності обмежений часовими межами. І, по-третє, розкриття злочинів завжди пов’язане з великим емоційно-вольовим і психофізичним навантаженням, яке зумовлене екстремальністю ситуацій, їх неочікуваністю, а інколи і небезпекою.

В. Удовиченко, автор навчального посібника “Использование средств массовой информации в деятельности городских, районных органов внутренних дел” (1983), виокремлює такі напрями використання ЗМІ органами внутрішніх справ: правове виховання населення; формування громадської думки в сфері правопорядку; розвиток соціальної активності населення в укріпленні правопорядку; укріплення авторитету органів внутрішніх справ (ОВС); профілактика правопорушень; вирішення специфічних завдань. Саме до вирішення специфічних завдань автор відносить використання ЗМІ у розшуковій діяльності, а також оперативне реагування на повідомлення ЗМІ. Разом з тим, В. Удовиченко також зазначає, що ЗМІ використовуються ОВС не в достатній мірі, кількість цих завдань має бути