Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Цього вечора він говорив пристрасно, стоячи у центрі оркестру. «Ми, німці, не приходимо на нові землі з опіумом і подібними речами, як англійці»{436}, — оголосив він. «Ми несемо іншим народам мистецтво, культуру» і музику, у якій відбивається безсмертний дух німецького роду. Присутні слухали Вейдліха, який розпочав з увертюри «Леонора» № 3, опус 72, тоді була Дев’ята симфонія, до виконання якої долучилися голоси хору Львівської опери.

100

Наступного ранку, в суботу, 1 серпня{437}, Франк відвідував заходи з нагоди річниці входження дистрикту Галичина до Генерал-губернаторства, які відбувалися в оперному театрі та у великій залі колишнього парламенту Галичини. Сім десятиліть по тому, коли мене запросили прочитати лекцію про цю церемонію, я виступав у тому ж приміщенні, стоячи перед фотографією Франка, зробленою тоді, коли він виголошував одну зі своїх промов, присвячену передаванні влади від військової адміністрації цивільному урядові, тепер підконтрольному Вехтеру.

Коли виступав Франк, будівля університету була прикрашена червоними, чорними і білими прапорами. Аби пройти у велику залу, Франк піднявся центральними сходами і далі пройшов до свого місця у центрі сцени. Після представлення він перейшов за дерев’яну кафедру з вирізьбленими листочками під орлом, що сидить верхи на свастиці. Приміщення було переповнене, а виступ Франка «Газета Львовска» хвалебно назвала поверненням цивілізації до міста. «Європейські правила громадського ладу» поверталися до Лемберга. Франк подякував губернаторові Вехтеру за «блискуче керівництво» протягом двох років у Кракові. «Я прийшов сюди, щоб подякувати вам і висловити подяку від імені фюрера і Рейху»{438}, — сказав Франк Вехтеру, який сидів на подіумі по праву руку від нього.

Франк, Велика зала Парламенту Галичини, 1 серпня 1942 р.

Франк розповів присутнім лідерам партії, що антисемітизм Гітлера є виправданим, що Галичина — це «первісне джерело єврейського світу». Контроль над Лембергом та навколишніми територіями дозволяє йому врегулювати ключову причину єврейської проблеми.

«Ми високо цінуємо те, що фюрер дав нам разом зі своїм подарунком, дистриктом Галичина, і я тут говорю не про євреїв, — прокричав він, знову аж надто голосно. — Так, ще залишилась поблизу певна їх кількість, але ми подбаємо про це». Він був чудовим оратором, безсумнівно, умів втримувати увагу аудиторії.

— До речі, — сказав він, роблячи паузу для більш драматичного ефекту, звертаючи свої слова до Отто фон Вехтера, — здається, я сьогодні не бачив, щоб хтось з цього непотребу вештався навколо. В чому справа? Мені кажуть, що колись у цьому місті були тисячі і тисячі цих незграбних примітивів — однак жодного не було видно відтоді, як я приїхав». Аудиторія вибухнула оплесками.{439} Франку була відома відповідь на це питання. Вхід до гетто Лемберга був всього за кількасот метрів від кафедри, з якої він виступав. І Франк це знав, тому що його адміністрація на рік раніше підготувала карту «Umsiedlung der Juden» (переселення євреїв), де було позначено гетто, поділене на сім районів, де тепер жили усі євреї міста. Розпорядження Франка означало, що навіть крок за межі гетто без дозволу карався на смерть.{440}

Він не знав напевне, хто був у тому гетто, проте він знав, як тримати аудиторію в напруженні:

— Навіть не кажіть мені, що ви з ними погано поводились! — сказав він. — Вони врешті допекли всім?

Франк повідомив присутнім, що він займається вирішенням єврейського питання. Євреї більше не зможуть їздити до Німеччини. Сигнал був чітко зрозумілим, його слова зустріли «бурхливими оплесками».

Пізніше того ж вечора він проводив час з фрау Шарлоттою фон Вехтер, дружиною губернатора. Згідно з нотатками у її щоденнику, вона провела з Франком значну частину дня:

«Франк прийшов на сніданок о дев'ятій і відразу кудись пішов з Отто. [Я] мала прийти, але не зробила цього. Я залишилася вдома з панною Вікл. Потім міцно заснула. Була дуже змучена. О четвертій… Франк [послав по мене], він знову хотів грати в шахи. Я двічі в нього виграла. Після цього він розлючений пішов спати. Тоді повернувся і відразу поїхав геть».{441}

У щоденнику ні слова не було про інші події того дня, про рішення, прийняті її чоловіком під пильним оком генерал-губернатора Франка, які незабаром втілили.

101

Через тиждень після візиту Франка у Лембергу почалися масові облави. Die Grosse Aktion{442} почалася рано вранці у понеділок, 10 серпня. Багатьох євреїв, які ще залишилися у місті, зібрали у гетто і прилеглих територіях, і, перш ніж відправити до Янівського табору у центрі міста, тримали їх на шкільному подвір’ї. «У Лембергу ще багато треба зробити»{443}, — написав губернатор Вехтер своїй дружині 16 серпня, розповідаючи в одному рядку про «grosse Aktion проти євреїв», а в іншому — про те, «як він захоплено» грав у настільний теніс. Генріх Гіммлер прибув до Лемберга 17 серпня{444}, аби порадитися з губернатором Вехтером і Оділо Глобочніком, який відповідав за будівництво табору смерті у Белжеці, за п’ятдесят миль на північний схід. Під час вечері вдома у Вехтера розмова зайшла про майбутнє євреїв із Лемберга і навколишніх земель, включно з євреями із Жовкви. Впродовж наступних двох тижнів залізниця повезла до Белжеца понад п’ятдесят тисяч людей.

Серед тисяч євреїв, яких спіймали під час «die Grosse Aktion», була і родина Лаутерпахтів, саме тоді його маленька племінниця Інка бачила з вікна, як схопили її маму. Цю мить вона згадує і через багато років, пам’ятає мамину сукню, її високі підбори. Батьків Лаутерпахта, а також решту його численної родини також схопили. Певно, це сталося тоді, коли було знищено родину мого дідуся у Лембергу, серед них і дядька Лейбуса разом з його дружиною і дітьми. Усе, що залишилося на згадку про них — це вітальна телеграма, яку вони надіслали Леонові та Риті 1937 року з нагоди одруження.

У міру того як розгорталися ці події, «Кракауер Цайтунг» повідомляла про новий виступ Франка, де він хвалився «реальними успіхами» своєї адміністрації. «Ви навряд чи тепер побачите хоч одного єврея»{445}, — заявляв Франк. Їх не було ні в Лембергу, ані в Кракові, ані в