Ірина Скрипник - Вʼячеслав, Ірина Скрипник

Розділ 24. Ланселот

Я підняв руку і спробував начаклувати вогонь, але замість звичних іскор нічого не сталося. Відчувалося, що магія просто не відповідає мені. Серце стислося від розчарування, а в голові промайнула паніка.

——— Код 105! — вигукнув я з надією, що хоча б старий чіт спрацює. 

Проте нічого не змінилося … порожнеча.

Роздратування почало наростати всередині мене, але я швидко взяв себе в руки. Треба було мислити раціонально, згадати про всі можливі шляхи виходу з цієї ситуації. І тут в голові виникла думка — старий, перевірений метод, яким завжди користувались гравці під час технічних збоїв: звернення до рослин. Це звучало абсурдно, майже смішно, але у світі "OOW" це працювало. 

Я відчув легкий холодок по шкірі. Спогади про попередні рази, коли доводилося звертатися до цього методу, принесли з собою і легке хвилювання. Тут все залежало від того, що саме потрібно. Потрібна інформація — шукай дерева. Зіштовхнувся з багом — нюхай квіти. Якщо ж ти застряг десь в текстурі — їж траву, до якої тільки зможеш дотягнутися. Такі дії в інших обставинах могли б викликати усмішку, але зараз було не до жартів.

На коротку мить я завагався, намагаючись зрозуміти, що ж саме допоможе мені в цю мить. Вибір здавався очевидним: дерева. Але проблема була в тому, що навколо мене їх було зовсім небагато. Єдиними деревами, які я побачив, були кілька молодих ялинок на віддалі, біля підніжжя гір. Їх тендітні голки ледь ворушилися на вітрі, і здавалося, що ці крихітні дерева просто не можуть допомогти в ситуації, в якій я опинився.

Та все ж я підійшов ближче і обережно доторкнувся до однієї з гілок. Це був ледве помітний дотик, але він одразу ж викликав реакцію. Мої очі широко розкрилися, коли переді мною почали з'являтися кадри, немов хтось перемотував моє життя вперед-назад. Мить за миттю промайнули епізоди, у яких я був головним героєм, але ніби споглядав за всім збоку.

——— Коли ж вони нарешті приберуть цю кляту авторизацію! — пробурмотів я, намагаючись тримати себе в руках. 

Потік кадрів тривав, і кожен новий образ наповнював мене дивним відчуттям, ніби я бачу щось, що мав би забути. Але я відчайдушно намагався прискорити цей процес, кивавши головою.

Нарешті, коли кадри закінчилися, переді мною в повітрі матеріалізувався червоний конверт. Звичний символ непрочитаного повідомлення від системи. Я простягнув руку, готовий відкрити його і дізнатися, що надіслали цього разу, але в ту ж мить конверт раптово зник. Просто випарувався, залишивши мене в стані повного здивування.

——— Що за…? Це точно Санні зробив, — пробурмотів я, відчуваючи, як роздратування накочує хвилею.

Відчуття безпомічності розлилося всередині. Мій мозок відчайдушно намагався зрозуміти, чому штучний інтелект вирішив втрутитися саме зараз? Що такого важливого надіслала мені система, що Санні вирішив приховати це від мене? Кожен раз, коли він робив щось подібне, я відчував себе гравцем другого сорту, позбавленим можливостей і контролю.

——— Якби ж у мене тільки були такі права, як у нього! — майже викрикнув я, відчуваючи, як серце шалено б'ється від гніву.

І раптом, серед густої, непроникної темряви спалахнули двоє червоних очей. Вони з'явилися несподівано, немов пробилися крізь саме повітря. Світилися моторошним, холодним сяйвом. Вони різали душу своїм нелюдським блиском, пронизуючи мене наскрізь, ніби бачачи щось глибоко приховане. Серце в грудях завмерло, а дихання зупинилося на мить, так що навіть звук власного пульсу здався оглушливим.

Холодок пройшовся вздовж хребта, змушуючи мене рефлекторно згорбитися і приготуватися до невідомого удару. Все навколо здавалося беззвучним, ніби світ раптово занурився в якусь космічну тишу. Кожна секунда тягнулася неприродньо повільно, розтягуючи моє відчуття страху і небезпеки.

І ось серед цієї мертвої тиші я почув жіночий голос. Тонкий, ніжний, і водночас моторошно спокусливий:

——— А ти справді цього хочеш?

Ці слова пройняли мене до кісток. Їх було важко розпізнати — вони ледь чутно звучали, але при цьому заповнювали весь простір навколо мене. Волосся на потилиці стало дибки. В голові пронеслися десятки можливих варіантів, ким могла бути ця незнайомка, але жоден із них не давав мені чіткого розуміння. Її присутність була невидимою, але настільки реальною, що кожна клітина мого тіла кричала від жаху.

Я ледь не впав на землю, але якимось дивом втримав рівновагу, хоча ноги стали ватними. В голові мчали думки: атакувати чи тікати? Та інстинкти взяли верх. Я стрімко підняв руку, діставши самопал. Мої дії були настільки автоматичними, що здавалися відокремленими від мене самого. Я не відчував власних рухів, немов діяв механічно, підсвідомо, але швидко. Вистрілив декілька разів прямо поміж червоних очей, сподіваючись, що влучу в невидимого ворога.

Постріли розірвали тишу. Всі звуки раптово повернулися. Тіло здригнулося від відлуння, що піднялося в грудях. Червоні очі зникли так само раптово, як і з'явилися. Разом з ними розтанула й нічна темрява. Повітря стало прохолодним, чистим. Я стояв, важко дихаючи, і тримав зброю перед собою. Але тепер навколо мене не було ні очей, ні голосу. Лише гори, непорушні і величні.

Полегшення затопило мене хвилею. Я глибоко вдихнув, намагаючись відпустити напругу, що стискала плечі. Тіло боліло від раптового стресу, а в голові пульсувала думка: що це було? Але я не мав часу на роздуми. Треба було рухатися далі.

——— Мені треба якнайшвидше закінчити це завдання, — промовив я до себе, намагаючись заспокоїтись і зібратися.

Якби я мав більше прав у грі… Якби міг користуватися всіма можливостями інтерфейсу, цього б не сталося. Я міг би сам полагодити свою зброю, використовуючи заклинання алхімії, або ж скористатися деревом навичок. Проте зараз це здавалося чимось недосяжним.

——— Дерево навичок? — зненацька я зупинився, опустивши погляд на землю.

Розпорошеність і внутрішня напруга знову почали поглинати мене. Що я мав зробити? Думки перескакували одна за одною, плуталися між собою, поки я намагався пригадати хоча б одну гілку з цього дерева. Але замість того, щоб чітко уявити необхідну іконку, у голові знову з'явився образ Ніки. Її очі, її голос, її тіло... Все поверталося до неї. Вона проникала в мою свідомість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍