Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Макс озирнувся. Видно було, що в дім прийшло велике лихо – порожні полиці, гола підлога, пофарбована якоюсь темною фарбою... Схоже, все, що тут було більш-менш цінним, уже продали. Квартира була двокімнатна, ремонт давно не робили, але скрізь було дуже чисто і навіть затишно. Мама з донькою жили самі, але жили дуже дружно і все було б добре, якби не біда.

Зібравшись із духом, увійшов до кімнати, де лежала дівчина. Його зустрів погляд чорних очей на блідому обличчі. Негарний, просто жахливо грубий бордовий шрам перетинав щоку, починаючись трохи нижче від вуха, губи теж постраждали... Катя була вкрита простирадлом і легкою ковдрою, руки безсило лежали згори. На шиї була якась споруда, яка, очевидно, підтримувала голову, щоб зняти навантаження на хребет. Ну хоч щось... можливо завдяки цьому вона ще жива.

– Ну привіт. Не бійся мене. Я хороший. Я розумію, що всі так кажуть, але я постою ось тут, може ти мене згадаєш... Одразу скажу – з мамою все гаразд, вона просто спить у кріслі, я її ковдрою вкрив. Ще там кішка до неї застрибнула, руда така... гріє і муркоче, як маленький трактор, – Макс розмовляв із Катею, насичуючи атмосферу емоцій своїм теплом і довірою, йому потрібно було, щоб вона не боялася його. Тоді буде легше її відновлювати. А роботи передбачалося багато. Він бачив, як шийний відділ хребта просто-таки горить червоним, а все, що нижче, вже ледь світилося. Лише рідкісні імпульси, що пробігали то там, то там, давали надію на те, що нерви ще не почали відмирати.

– Ти не згадала мене? Щоправда, єдине місце, де ми зустрічалися інколи, був магазин... Пам’ятаєш, як у тебе закінчилася стрічка, і довелося переробляти щось там наново... з півгодини тоді провозилися, а я просто стояв і дивився, дивуючись твоїй доброзичливості й збентеженню. Ти тоді разів двадцять вибачилася переді мною.

В очах дівчини щось промайнуло, вона, мабуть, таки впізнала його, але майже одразу ж відвернула погляд убік, лише сльозинка викотилася по мармурово-блідій щоці.

– О... не треба плакати... Найголовніше, що ми вчасно встигли.

Очі подивилися на нього вже з подивом і спантеличено…

– Давай так – я говорю, запитую... якщо ти хочеш сказати “Так” – моргаєш один раз... якщо “Ні” – то два рази. Так буде швидше, – дочекався одиночного моргання і продовжив – Отже, не важливо, хто я, що я, як мене звати і таке інше. Це все потім. Я хочу спробувати тобі допомогти. Як і чому – теж потім. Не переживай ні про що – грошей не треба. Взагалі нічого не треба. Розумію – у наш час це видається дивним, але так уже є. Я вже одній панянці таке говорив, повторю й тобі – чим ти ризикуєш? Або вийде, або ні. Якщо ні – так адже й так усе погано, гірше вже нікуди. Ну, а якщо вийде? Мама, знаєш, як буде рада... У юридичних договорах важливі формулювання... давай я скажу ось так: Я ні прямо, ні опосередковано, ні якимось іншим способом, не зобов’язую ні вас, ні ваших спадкоємців платити мені чимось або якось за надану вам допомогу. Ти почула мене? – Дівчина моргнула один раз. – Ти зрозуміла мене повністю? Чи треба повторити?

Знову один раз і через паузу два.

– Тоді що... уперед?

Кілька довгих секунд вона “мовчала”... дівчина розглядала гостя... потім повільно моргнула. Один раз. Макс засяяв:

 – Ти не бійся, це не боляче... думай про щось хороше, я тобі кажу – все буде добре. – Він мало не танцював навколо її ліжка.

Морочився він майже до півночі. Катя вже давно спала. Напевно, у неї вперше за минулий місяць був такий саме глибокий, спокійний сон, а не забуття в постійному болю. Блідість відступила від її обличчя, жахливий корсет він теж зняв. Маса часу пішла на те, щоб відновити хребці, хрящову тканину міжхребцевого диска, пульпозне ядро, скласти і закріпити це все в єдине ціле. Нічого створити наново він не міг, не вмів, не знав як, навіть якщо це було в його силах, але призвичаївся з’єднувати разом усі розірвані частини, “склеювати” шматочки і відновлювати їхні функції, при цьому підкачуючи сили у змучене тіло. Не з першого разу, доводилося переробляти, покращувати, підправляти, але все вийшло. Провідність нервових каналів відновлювалась повільно, але червоні спалахи вже не мерехтіли небезпекою, організм загалом хоч і ледь-ледь, але вже світився зеленим – дівчина була дуже слабка і дуже змарніла... Практично місяць пролежала в ліжку не в змозі нормально поїсти. А в ній і до цього було... мабуть кілограмів сорок п’ять, максимум. Як спортсмен, який постійно працює з вагою, Максим доволі точно визначав руками і на вигляд вагу будь-яких предметів. Залишалися незакінченими ще різні “дрібниці” на кшталт шраму на обличчі та зламаного носа. Для нього це вже були дрібниці, а ось для молодої, красивої дівчини... Носик таки вдалось виправити одразу і загалом обличчя виправив, але повне позбавлення від шраму і все інше, що ще знайдеться, залишив на потім, тут потрібна була увага, а сил уже не було зовсім. Він втомився.

Напоїв дівчину, крапаючи воду їй на губи, і лише коли переконався, що зневоднення тій не загрожує, а губи почали ворушитися самі, жадібно шукаючи краплі, заспокоївся... Настя б тут стала в пригоді... зараз Катя вже майже здорова, просто дуже слабка... її б скупати і переодягнути... Організму було б легше. І викинути всі ці ганчірки – зайве нагадування про біль і страждання... Але негоже все ж таки хлопцеві лазити по дівочому тілу ось так. Ті дівчата в нього вдома, хоч відчували себе чистими і красивими, а тут... Нічого, вранці їм із мамою буде про що поговорити і чим зайнятися. Ще раз озирнувшись, написав записку і поклав Каті зверху на ковдру. Поклав на папір двісті доларів і тихенько вийшов, зачинивши двері.