Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Будинок, де живуть Марія і Надя, він знав. Обійшовши навколо нього, прикинув, де є будинки, в яких є кутові квартири з балконом, спрямованим на будинок сестер. Балкон на другому поверсі, де помітно було, що лампа світить яскраво білим, а не жовтуватим, як у багатьох інших, був тільки один. «Схоже – це тут» – сам собі сказав Максим і пішов шукати квартиру. Обійшовши будинок, побачив машину швидкої допомоги і фельдшера та санітара, які саме виходили з під’їзду. Розмову було чути просто чудово.

– Бідна дівчина... – думала уголос фельдшерка, міцна жінка близько сорока п’яти років. – Це ж треба... Стільки проблем відразу... Усе, що від неї залишилося – це очі. Розумні й живі. Але ж вона все розуміє... Ну збили ми їй тиск і що? А ні ходити, а ні рукою посунути вона не може. Грошей в домі немає... мати ледве на ногах стоїть... На скільки її вистачить? і все... Горе яке... вісімнадцять років лише, якраз виповнилося того дня.

– А гада цього не знайшли?

– Не знайшли. Та й не шукають, найімовірніше... Була б це дочка депутата, тоді ще... а так... Нікому прості люди не потрібні.

Із цими словами, вони загрузилися у швидку і водій вивів машину з двору.

“Значить я на правильному шляху... і найголовніше – вчасно”. – Макс піднявся на другий поверх і зорієнтувався, де саме мають бути двері квартири. Подзвонив. «Уперед, війна план покаже» – підбадьорив себе.

Двері відчинили майже одразу…

– Щось забу.. – зовсім ще не стара, дуже красива і дуже втомлена жінка зупинилася на півслові, побачивши Макса.

– Ви хто? І що вам потрібно?

– Давайте так, – запропонував Макс. – Не шуміть, будь ласка. Я не злодій, не бандит і нічого від вас не хочу. Крім одного – я дуже хочу вам допомогти, але... якщо чесно, то не знаю, вдасться мені чи ні. Дозвольте мені увійти? Красти у вас нічого, а все погане, що могло трапитися з Катею, вже сталося.

Було видно, що жінка смертельно втомилася і тримається з останніх сил, але за свою доньку вона готова була розірватися на частини, якби це хоч якось допомогло. На жаль її сили, гроші, запаси все закінчувалося і не було ні найменшого шансу щось змінити. Вона кілька секунд пильно дивилася Максу в очі і коли він уже було подумав, що все, не вийшло... сам би не повірив якомусь пройдисвіту, отак з’явившимуся на порозі… раптом відступилася, даючи змогу йому увійти.

– Дякую. Маріє, я буду вас звати так. Вибачте за хамство, але так швидше. Пройдемо на кухню, я вас трохи розпитаю, – Макс постарався вкласти у свої слова максимум доброти, співчуття і надії. Він і справді відчував усі ці емоції до практично незнайомої йому жінки, яка так непохитно боролася за життя своєї доньки.

– Д...давайте, – погодилася вона... – схоже сил чинити опір у неї теж не було. Поки вона ще крутилася в одному ритмі цього поламаного життя, то ще трималася, а тут, варто було їй сповільнитися, втома взяла своє. – Ви з Фонду? – з надією запитала вона.

– Ні, до всяких фондів я не маю відношення... Я буду розповідати, а ви мені підказуйте, якщо щось не так.

– Добре... – прошепотіла жінка. Вона погано розуміла, як так відбулось, що вона відчинила двері незнайомому чоловікові і чому збирається щось йому розповідати, але якась сліпа віра змушувала її слухати його.

Макс узяв її за руку і постарався легкими погладжуваннями пальців передати їй хоч трохи сили. Він бачив, що резерви організму закінчуються. Тіло не могло довго поїдати свої запаси без проблем для організму – якщо в Насті нервова система світилася зеленим, то тут зеленого вже майже не було. Жінка дивилася на те, що він робить, навіть не намагаючись звільнитися. Він навіть подумав, що вона не в собі.

– Значить так, місяць тому, Катю звільнили з роботи і коли вона йшла додому, на неї напали.

– Так... – як уві сні підтвердила жінка.

– Вибачте... її зґвалтували? Ще раз вибачте, але це дуже важливо.

– Ні, слава Богу, ні, – на кілька секунд та пожвавіла.

“Чудово, це просто чудово. – подумав Макс... якби її... то до фізичних ушкоджень додалися б душевні... вона просто не пустила б мою допомогу в себе... і тоді все... Аллес”.

– Її побили, що сказали вам лікарі потім? Який діагноз?

– Пошкодження хребта в районі сьомого хребця. Защемлення. Сказали, що потрібна операція в Німеччині... П’ятсот тисяч треба... Інакше вона... вона... – жінка тихо заплакала.

– Тихо, тихо... усе буде добре... Розриву немає? Тільки защемлення?

– Так, так сказали. Вони робили якусь витяжку... щоб полегшити... Але вчора вона вже не змогла їсти... тільки п’є... жадібно п’є... і дивиться... Я не можу дивитися їй в очі…

Сльози котилися вже безупинно, і Максим зробив єдине, що йому здавалося правильним, – він обійняв жінку і трохи притиснув до себе... Гладив по голові, вмовляючи, що все буде добре... Що так буде обов’язково, їй треба трохи поспати, а потім вона прокинеться і все вже зміниться…

– Так? Правда? – жінка подивилася на нього очима, сповненими надії і болю... – Просто трохи поспати? Як усе просто... – Макс зрозумів, що вона справді на межі непритомності. Потихеньку підвів її до самотнього крісла, посадив зручніше, спинка була високою і невисока, тендітна жінка потонула в ньому... Пошукав очима, знайшовши плед, вкрив, укутуючи з ніг до голови. А та вже й відключилася.