Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Насть... ти не спиш? – покликав він.

– Ні. – відповідь була тихою, ледь чутною.

– Повернися на бік. Я прогляну краще хребет і на цьому все…

Не кажучи ні слова, Настя повернулася на бік обличчям до Максима. Очі в неї були, як і раніше, заплющені. Вона вже не звертала увагу на свій “захист”, рушники сповзли, і Макс їх поправив, щоб все ж таки дівчина менше ніяковіла. Хоча... у такому положенні вони практично нічого не прикривали. Тепер одна його долоня була на хребті, просто там, де він заходив у череп. Тут був основний вузол нервових закінчень. Максим тихенько пустив у них свою силу, просто уявив, що це русло річки і він пускає туди воду. Спочатку основний канал, потім дрібніші й так далі й далі вони заповнювалися силою, що розтікалася по усьому тілу... Другою рукою він ніби направляв просування цієї води, допомагаючи з іншого боку тіла. У своїй свідомості він уявляв, що його долоні – це як великий магніт, магнітне поле якого керує всім, що знаходиться між полюсами. У цьому разі це була не залізна тирса, а енергія, він пускав її по хребетному стовпу, стежачи, щоб вона розтеклася по всій периферії, досягла найвіддаленішого нервового закінчення. Руки зсувалися все нижче, ще раз торкнувшись грудей, Макс зсунувся нижче, поки не дійшов до крижів з одного боку і лобка з іншого. Переконавшись, що все світиться зеленим, рівномірно і стабільно, вирішив, що якщо й можна зробити щось краще, то поки що він цього не вміє, але те, що вийшло, йому подобається.

– Усе, красуне, по-моєму, все вийшло просто чудово. Я пішов на кухню, буду пити чай. Ти встаєш не поспішаючи, не різко. Якщо треба – душ знаєш де.

Коли Настя прийшла до нього на кухню, на неї чекав бутерброд і ароматний чай. Дівчина була тихою і задумливою.

– Як самопочуття? – поцікавився Макс, – Їж ось... сподіваюся, що смачно.

– У мене немає слів…

– Що, все так погано?

– Ні, що ти... все дуже добре. Таке відчуття, що я напилася кави, дуже-дуже міцної, тільки водночас не бухає в серці й у голові не стукає... приплив сил такий…

– Я думаю, що багато чого ти помітиш пізніше. Зір, наприклад... зі шлунком там теж було щось не так.

– Гастрит був…

– От, от…

– А ти?

– А що я? – Макс здивовано подивився на Настю. Щось йому все це вже не подобалося.

– Налапався? – дівчина раптом, але абсолютно виразно почала закипати, – помацав усе, що хотів? І часто ти так... лікуєш?

– Настя... охолонь. – стало сильно неприємно – Ти мені не дружина і не подруга... з чого ти вирішила, що я маю в чомусь виправдовуватися? Це раз. А два – я чесно попередив, що робитиму. Я не зробив нічого поганого, тому що зробив саме те, про що казав. І якби ти подумала своєю вченою головою, то додумалася б, що нервові центри в людині всюди. І за нормального підходу, якщо робиш щось, то треба робити це системно, від початку і до кінця. “Дідько забирай, ну прямо дежавю якесь... котрий раз... десь я вже таке бачив, – подумав він, – навіть знаю, де”... – Настя хотіла щось сказати, але Макс не дав, – Ні вже, дозволь мені закінчити. Я думав, що ти вже не маленька дівчинка, у якої загорнута вітром спідниця при однокласниках – це привід для істерики. І маєш так само розуміти, що мужики можуть залазити дівчині в трусики не тільки з однією метою. Як ти взагалі в медицині опинилась? А якщо ти цього не розумієш, то, гадаю, нам нема про що більше говорити. Двері там, – махнув рукою, – всього доброго. Велике спасибі за допомогу. Вибачте, якщо щось не так.

Кілька секунд дівчина сиділа мовчки, киплячи від злості. Потім як пружиною підкинута схопилася з місця, вискочила в коридор, схопила свою сумку і, вмить взувшись, вилетіла за двері. Макс глибоко вдихнув і повільно видихнув... “Добре, що хоч дверима не грюкнула... Зарядив, батарейку, трамтарарм... на свою голову... старався, старався і отримав”, – він трохи посидів, вийшов до кімнати, подивився на розкидані речі. А може так воно й на краще? Обірвалася нитка від мене до них... Якщо щось почнеться недобре – легше буде. Але прикро ж, дідько... чому ж так прикро-то? га”? – Ще раз зітхнувши, вирішив, що треба прогулятися з псом і ще раз сходити на ту гору, де він “підзарядився”, перевірити, чи то справді таке підзарядження, чи він просто так відчуває сильне електрополе...

Після метушні з Настею йому було дещо не по собі. Такої різкої слабкості, як раніше, не настало, але все ж таки... Пса він уже й не брав на повід. Захоче втекти – хай біжить, вільному – воля... Настя ж ось пішла, може і він там щось таке собі думає... Гіркота образи все не відпускала. Пес рвонув кудись у своїх справах, але дуже швидко наздогнав Максима, й увесь час його шляху собача голова то там, то сям з’являлася з кущів, засікала, де він перебуває, і пропадала знову.

Дійшовши до того самого місця, Макс знову відчув той прекрасний і потужний прилив сил. Якщо таке відчували дівчата, а Таньку ще й накрило, то тоді зрозуміле їхнє захоплення... Простоявши з півгодини, розвернувся додому. Час уже підходив до другої години, а він ще хотів сьогодні якось почати з Катею. Оскільки на Настину допомогу тепер надії не було ні в якому варіанті, вирішив іти напролом. Все інше було або нереально, або довго, або розкривало його ще більше, а тому категорично не підходило під його плани. Від Марусі він тоді почув головне – Катя живе десь зовсім поруч, на другому поверсі якогось сусіднього з їхнім будинку. Ще, що кімната, в якій вона живе, кутова і раніше вони перекрикувалися з балконів. А ще в неї в кімнаті люстра з якоюсь яскраво білою лампою і що маму звуть Марія Миколаївна. За такими мітками можна було і спробувати пошукати. Підійшовши до під’їзду, пес іти додому не захотів. “Ну, дивись сам, не маленький уже. Я на тебе сподіваюся... Якщо що – дорогу ти знаєш, заходь”. Потріпавши кудлатого за вухами, Максим піднявся додому, переодягнувся і вирушив на пошуки.