Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Тепер усі інші... Проф, Настя і сестрички – на них може впасти перший удар. Вони найпричетніші і найвідоміші. Принаймні так точно будуть думати. Треба поговорити з Миколайовичем, він чоловік правильний, хоч і весь у науці. Щоб тримав носа за вітром і звертав увагу на Настю... Настя. Он, сидить біля вікна, косу плете... красуня яка... Сонце просвічує, така вся невагома... Так... Так, стоп, не відволікатися... Знову – профу все пояснити, Настю контролювати, бо дівчисько... вони живуть емоціями, тому слова випереджають думки. Хоча на дурепу вона зовсім не схожа. Марія і Надія. Будемо сподіватися, що одне одного вони будуть самі якось стримувати. Їм особливо нічого не загрожує. Отже – на вістрі удару найімовірніше проф і Настя. Добре, більш-менш усе розклалося. З усіма ми вже це все обговорювали, всі досить налякані. З Катею почнемо вже сьогодні. І нехай про неї ніхто не знає. Так і далі треба робити. Думаю, з місяць спокійного життя в мене ще точно є. Ну, і найкращий варіант – це якщо за два-три місяці нічого так і не станеться, тоді можна буде подумувати, що все обійдеться, отже, “Фармі” я не знадобився, а деяка потайливість ніколи не завадить. Але з облаштуванням лісового будинку зволікати не можна”.

– Насть... – покликав він дівчину. Та вже закінчила заплітатись і допивала чай. Напій, хоч уже й остиглий, але все одно був дуже смачним.

– Так, – відгукнулася вона.

– Підемо?

– Що, вже?

– А чого тягти. У нас із тобою сьогодні буде ще справа. Якщо зможеш – то ти мені дуже допоможеш.

– А яка справа? А чим допомогти? – дівчина збилася з важкої для неї думки і жваво включилася в іншу тему.

– Я розповім тобі трохи пізніше, а то ти розбурхаєшся, зараз це зайве.

– Добре, – дівчина глибоко зітхнула, – що мені робити?

– Усе просто, – він провів її в кімнату і знову застелив столик покривалом від дивана, – роздягаєшся, лягаєш на спину, кличеш мене.

– Що... зовсім роздягатися? – майже пошепки запитала Настя.

Макс дістав ще два простеньких вафельних рушники і простягнув дівчині.

– Ось, коли вляжешся, використовуй як укриття, – Макс усміхнувся, – не бійся... Ти ж медсестра…

– Взагалі то я кардіохірург, майбутній, – Настя показала йому язика і рішуче взялася за пояс джинсів. – Відвернися!

Макс вийшов на кухню, а коли вона його покликала, повернувся. Дівчина лежала, судомно стиснувши ноги і заплющивши очі. Рушники вузькими смужками прикривали "найнебезпечніші", з її точки зору, місця.

– Молодець, просто розумниця... Не стала розстеляти рушники як простирадла. Ти просто ростеш над своїми страхами.

– Дурень, ти... це не страхи. Я ж дівчина... Чому мені тут радіти? Що гола лежу перед мужиком, який, як він сам сказав, зараз мене лапати буде?

– Дурень, дурень... що поробиш, видно це не лікується. Усе, поїхали, постарайся все ж розслабитися.

Макс обома долонями доторкнувся до її голови. Як і раніше – одна долоня на лоб, інша на потилицю. Рівномірне зелене світіння заповнювало все, і навіть по волоссю струменіли легкі зелені відблиски... Треба ж... раніше він такого не бачив, це щось новеньке. А волосся тут до чого? Провідники сил? Не дарма, схоже, Даліла поголила голову Самсону. Мозок розвинений, світиться як хороший енергоблок, рівномірно і потужно. Що б там не казали, а розвивати мізки треба. Поїхали далі. Очі... трохи просів зір... воно й зрозуміло – дівчина стільки років у навчанні... причому все сама, без татової протекції... бач... кардіохірург... хоч і майбутній... а я-то думав. А... ось... повернутися до голови, доки не забув – за таку косу, як у неї, треба подарунки робити... Трішки погладимо її тут, нехай і далі росте такою ж сильною, як і її господиня. Настя зовсім заспокоїлася і не смикалася. Було видно, що їй дуже приємно. Очі були заплющені, на губах легка усмішка... Тепер шия... спокійно, спокійно... душити я тебе не збираюся... Легкий остеохондроз, розсмокчеться... щитоподібна залоза – зелененька, погладить її трішки теж. Плечі, передпліччя, пальці, нігті... суглоби в порядку... Починаємо важкий етап – грудна клітка...  Подумки зітхнув і рішуче прибрав рушник. Настя трохи напружилася, але впоралася із собою і знову розслабилася. Спочатку він поклав долоню на сонячне сплетіння... Тут ішов потужний потік сили... Іншу долоню притиснув збоку, спочатку праворуч, потім поміняв руки – і ліворуч. Легені в порядку, слабенькі тільки трохи. Серце б’ється рівно, наповнення хороше, шумів немає. Немає в неї жодної вади... просто здорово. Подумки трошки погладив і сердечко, поговорив із ним, умовляючи не пустувати, а старанно допомагати господині жити, тепер йому, серцю, буде краще, потренують його, і все буде супер. Чому тут дивуватися – дівчина ніколи ні бігала, ні навіть на поверх швидко не піднімалася... Залишаючи ліву руку на сонячному, правою почав масажувати груди. Легкими рухами, щоб прилила кров. Нічого особливого, просто цілющий масаж. На майбутнє. Ну й красиво ж... Ну що тут поробиш, якщо красиво? Другий розмір приблизно... може трохи менше. Перейшов на іншу, все зробив так само. “Але ж їй подобається, – усміхнувся собі… – Ну й добре. Чому ні? Усе виходить добре, просто чудово... Йдемо далі”. Макс прикрив груди дівчини рушником і пересунув долоню відразу на низ живота. Настя знову здригнулася. Але він уже нічого їй не говорив, просто продовжував свою справу. Низ живота... Хара, як кажуть японці... Осередок життєвої сили. Щось у цьому є, не дарма ж він бачив там клубок зеленого світла, не дивлячись на окремо підсвічені артерії й аорти... Шлунок треба трохи підлікувати... червоні плями – найімовірніше, це від сухом’ятки студентського життя... печінку й нирки – наповнити силою, самі почистяться... а так із ними все нормально. Апендикс – дивно, але теж здоровий. Свого Макс позбувся років сім тому... Що тут у периферії... Усе зелененьке, просто клас. Тепер жіноча система... Зібравшись із духом, хлопець просунув долоню між ніг дівчини і щільно притиснув там до тіла. Тепер друга долоня гладила низ живота, наче поширюючи енергію звідти на матку і все, що з нею поруч... Хрін його знає, може можна по-іншому... але поки що буде так. Через хвилину, він поправив рушник і глянув в обличчя Насті. Воно було пурпуровим, а груди, що часто здіймалися, підтверджували, що ще трохи і було б як із Танею. Фух... може в плані енергетики воно і краще було б, але вона мені цього точно не пробачить. Це Танька вже морально доросла, а ця, хоч і двадцять третій вже минуло їй, але ще дитина дитиною в таких питаннях. Не доведу я їй, що так було потрібно. Тож – усе що робиться або не робиться, усе на краще. Йдемо далі. Ноги. Довгі, красиві. Винятково красива дівчина, дуже гармонійно складена. Суглоби, стопи... Тепер швиденько вгору – на закріплення, легкий м’язовий масаж. У швидкому темпі Макс розім’яв м’язи, піднімаючись вгору по тілу.