Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– М-а-акс! – дівчина прибрала руки від обличчя, губи її тремтіли, в очах стояли сльози – ну чому ти такий…

– Який? – її щира чистота і відкритість вибила ґрунт з-під його сарказму…

– Такий... гидкий... Адже нічого ж не було, ти ж знаєш!.. – у запалі вигукнула вона... Я ж тобі допомагала... ти був зовсім холодний, просто як лід... тато сказав, що ти занадто багато сил знову витратив. А гіпотермія – це дуже небезпечно, от я й гріла тебе... собою. – ледь чутно додала вона. Макс чортихнувся про себе. От же дурень, хто тебе ідіота за язик тягне. Підійшов ближче і обійняв дівчину, та завмерла переляканою пташкою.

– І як ти така доросла до такого віку... – Сказавши це хлопець ніжно чмокнув її в маківку, добре, що стоячи, він був достатньо вищим за неї.

– Не знаю... – просто і якось дуже щиро відповіла та, – тато каже, що я вимираючий вид... – Дівчина зніяковіло посміхнулася…

– Мир? – запитав Макс, – обіцяю більше не діставати.

– Мир, – погодилася Настя, і шмигнула носом…

“Схоже, я попав... – Макс відсторонився і задумався, – здається мені – дівчина закохалася. Чи щось таке дуже близьке… Ось, що я відчував у її емоціях... Як же, рятівник, такий ореол героїзму,.. а мені що з цим тепер робити? Гаразд, життя – воно таке... воно все покаже і розставить на свої місця... кого в куток, а кого – за двері…”

– А підемо-но чогось з’їмо, га? У нас тобою є ще одна незакінчена справа, для якої знадобляться сили... – дівчина знову почервоніла. – Насть... ну перестань ти так напружуватися... я все розумію. Але це треба зробити. Якось вийде, не переживай.

– А що є поїсти? – дівчина вирішила змінити тему, – а то я справді зголодніла щось дуже…

Допиваючи свій чай, Макс розмірковував. “Щось у мене все, як у казці... Усе прямо виходить на раз... ворогів розбив, усіх врятував... Як у кіно. Не буває так. Принаймні довго. Хороша передбачливість – це і є параноя... Хто цього не розуміє – у важкі часи довго не живе. Чи може в мене таки саме параноя? Ну от як може розвиватися вся ця історія? Інформація піде у світ, якщо хтось проговориться. Якщо так триватиме й надалі, то тих, хто знає, буде дедалі більше і всі вони між собою будуть якось пов’язані. Таня сказала Марійці, а Марія – Сашку... і так далі. Інфа розповзеться по-любому. Якщо таємницю знає більше одного – нічого не втаїти. Швидко чи повільно, хтось повірить, а хтось ні... це не важливо. Все одно це буде. Цей момент зрозумілий – якщо так продовжувати, то нічого не приховаєш. Питання тільки часу. Рано чи пізно знайдеться хтось, хто захоче або погріти руки на цьому, або взагалі підім’яти все під себе. У будь-якому варіанті. Криша. Данина. Можна згадати того ж Беню і відразу сумніви відпадають. Вимагатимуть щось робити на замовлення. Або не робити. Або навпаки – зробити так, щоб комусь стало гірше. І що тоді ? Може, треба дуже швидко ставати кимось дуже відомим? Типу спритника Кашпіровського. Але не факт, що в того не було криші, яка стриже зеле́ні з його виступів. Можливо, імениті люди типу Дикуля, Амосова чи ще когось і могли працювати самостійно, але саме працювати. Там, де треба працювати бандити не лізуть. Їм треба швидко, дорого і багато. Із цим теж ясно – буде, питання часу. Далі що? Треба або платити, або сховатися, або захищатися. Захищатися – нічого не дасть. Бо правильний захист – це напад. На випередження. Але при цьому завжди страждають невинні і взагалі дуже легко помилитися., так що – це не наш метод. На цьому життя закінчилося. Його шукатимуть і ховатися доведеться весь час. Почнеться полювання. Усіх, хто навколо, намагатимуться використати, щоб на мене впливати. Зрештою – мене або грохнуть, щоб нікому не дістався, це якщо інфа поповзе широко і швидко далі, а якщо ні, то постараються заграбастати собі. Може бути, звичайно, й таке, що все буде дуже кволо. Нікому він не буде цікавий, хіба мало всяких шептунів і екстрасенсів? Що ж, це було б не погано, але тільки тут завжди буде існувати можливість, що ситуація різко зміниться. Що ж... варіантів більше немає. Якщо вже так все сталося, то до ось такого воно і прийде. Треба просто бути готовим. На сьогодні, найнебезпечніші для нього це проф, Машка з Надею і Настя. Вони на виду і про них є маса інформації. Про Таню ще треба якось дізнатися, а Ритку з її турком так взагалі складно причепити. Цих можуть розробляти тільки після того, як дізнаються і розберуться з першими чотирма. Значить – насамперед, потрібно контролювати, що діється саме навколо них. Щойно почнеться незрозумілий рух – ось воно, перший дзвінок, час настав. Потім прийдуть до мене – треба ж прояснити ситуацію. Ось тут і подивимося – треба тікати одразу чи ще можна погуляти. Головне не помилитися. Але це все вірно тільки поки що. Якщо кількість вилікуваних сильно зросте, то нічого вже не проконтролювати. Що робити тоді, коли припре? Як захищатися? Перше – в любому випадку потрібно мати притулок, куди можна буде сховатися, або й жити там. Потрібно забезпечити там усе необхідне для виживання і проживання. Значить потрібні гроші. Із цим важко. Грошей у запасах не багато. Значить – доведеться брати з людей за лікування. А як інакше? Або квартиру продавати. Тільки як ти її продаси, коли раптово припре і вже треба бігти? Схоже, що мій нежданий спадок – це найкраще місце для хованок. Ніхто про нього не знає. Рита краєм вуха чула про ліс, але не про Дім і ніякої конкретики – не захотіла вона тоді слухати. Потрібна буде машина, без неї там усе ж таки ніяк. Купити її треба на когось зовсім “лівого”, або взагалі – за дорученням використовувати. Модель – щось типу уазик “буханка”, підшаманити і буде точно те, що треба для тієї місцевості. Треба продумати список речей і всього іншого, щось уже є, а що треба купити. І завезти потихеньку це все в лісову хату. Це я і так все збирався зробити. Ось тільки тепер треба зробити це все потайки. Ех... житіє моє... А чи не забагато всіляких “якщо” і “коли” у всьому цьому? Найголовніше “якщо”, це якщо він таки зможе лікувати. Без цього все інше – дурниця. Гаразд, хто попереджений – той озброєний. Хочеш миру – готуйся до війни. Розумні люди придумали. Треба завжди вважати, що ситуація може миттєво розвернутися іншим боком. Не знадобиться – ну й добре. Дім-то я все одно збирався облаштовувати.