Кулик Степан - Тіні червоного місяця, Кулик Степан

Розділ 26

Центральна частина, на відміну від нашого заповідника «низькорослої» архітектури Старого міста, кипіла і вирувала. Потрапляючи сюди, я часто ловив себе на думці, що в порівнянні з людьми, ті ж мурахи, наприклад, живуть значно впорядкованіше. І це тільки дивлячись на потік містян, що поспішають жити. А ще ж і повноводна річка автомобілів дзюрчала в обидві сторони. До речі, не набагато швидше.

А чому б і не спробувати? Вовків боятися — у ліс не ходити. Не спробуєш — не дізнаєшся: треба мені таке щастя чи ні?

Вибрав для Ліди більш-менш зручне місце у тіні газетного кіоску. Так щоб дівчина і на сонці, що несподівано пригріло, не смажилася, і людям не заважала, зображуючи камінь у струмку, і не привертала зайвої уваги. Сам дочекався зеленого світла на світлофорі та перейшов на протилежний бік вулиці.

Семен Семенович говорив щось про десять метрів… Чи про двадцять? Не пам'ятаю. Ну та гаразд. Досвід — він син помилок. Перевіримо на максимумі, і якщо не спрацює, дистанцію скорочу.

Собі місце придивився чітко навпроти дівчини. Кіоска там не було, нічого, потерплю, зате стояла опора рекламного щита. Ось до неї я і притулився плечима, ще й трость зручно на огорожу примостив. А то трохи дивно виглядав би підстаркуватий чолов’яга, що цілиться ціпком у проїжджаючі машини.

Є! Спрацювало! Та ще й як!

Машини хоч і не летіли, але все ж таки пересувалися набагато швидше за пішоходів. Тож кількість і швидкість енергії, що надходить, зросла в рази. Я тільки охнув, коли відчув, як цей потік раптом обірвався, а Ліда, присіла біля кіоска навпочіпки. Чорт… Хто б не вигадав систему, перестаралися вони з цими відчуттями насолоди за отриманий рівень. Для жінок, я маю на увазі. Ні, мені воно теж у кайф. Але не настільки, щоб аж мліти. Чи це через особливості та відмінності в організмі? Все ж таки жінки куди більш чуттєві ніж ми.

І що тепер? Бігти до неї на допомогу? А яку? Що в таких випадках треба робити? Ні, в ліжку все зрозуміло — щось шепнути, погладити, поцілувати. А ось так? Серед білого дня і на очах сотень людей. Ще й з підлітком. Трясця… Зв'язався чорт з дитиною. Не мала баба клопоту — купила порося.

Ліда тим часом піднялася і знаками показала, що з нею все гаразд. Можна продовжувати. Ну й добре. Зараз… тільки отримані пункти розкладу. Всі в життя…

Не зрозумів? А це що таке?

Поки дівчина приходила до тями, потік автомобілів спершу помітно вичерпався, а потім і зовсім припинився. Не зрозумів?..

Відповіддю стала поява поліцейського «перехоплювача», що йшов з увімкненою люстрою на чолі кавалькади чорних машин, любовно пойменованих у народі «членовозами».

Хтось у чималих чинах і посадах поспішав кудись у надважливих і, звісно ж, державних справах. Гм… Думка спершу здалася шаленою, а потім промайнуло босяцьке: «А чому б і ні?», і я подав знак Ліді: «Працюємо!»

Кортеж наближався швидко, не залишаючи часу на роздуми. І я, з якогось натхнення, в останню мить зайшов в інтерфейс, і пересунув повзунок розподілу досвіду на максимум у свій бік. Потім міцніше перехопив трость і направив найближчу машину.

— Ох-х!

Струснуло так, наче пальці в розетку засунув. Дівчина теж помітно сіпнулася, але рук не опустила. А наступної миті я відчув себе так, ніби мене підключили до трансформатора високої напруги. Здається, навіть долоні задиміли, а в очах почало темніти.

— Тримайся!

Не в змозі зрозуміти, що відбувається, я лише відчув дотик до своїх плечей чиїхось рук, і вся енергія, що переповнювала мене, готова вибухнути, стала не те, щоб слабшати, а якби впорядкувалася. Напевно, саме так працює запобіжний клапан, що дозволяє стравити надлишок тиску в реакторі.

А на проїжджій частині тим часом теж творилося щось непередбачене. Машини втратили стрункість у ряді, завиляли… Одні — зупинялися, інші — наскакували на них, стикалися. Стогін гальм, брязкіт ударів, рев клаксонів... А потім всю цю какофонію перекрив жахливий, нелюдський рев: «Ніііііі!!!»

І все затихло. Урядовий кортеж застиг нерухомою купою зламаного металобрухту. Ліда — стояла навколішки, притиснувши до лиця долоні, крізь які виднілося щось червоне. А я сам — ледь тримаючись на ногах і важко спираючись на тростину, дивився на нерухоме тіло Лариси, що лежало біля моїх ніг.

«Вітаємо! Ви знищили Архидемона! Ви знищили першого помічника Архидемона! Ви знищили другого помічника Архидемона!

Вітаємо! Ви знищили Гніздо!

Вітаємо! Ви повністю зачистили свій район від найвищих демонів! Зона вашої відповідальності набуває статусу «Нейтральної»!

Вітаємо! Ви отримуєте 150 000 очок досвіду!

Ви отримуєте 10 очок характеристик!

Вітаємо! Ви отримуєте наступний рівень!

Вітаємо! Ви отримуєте наступний рівень!

Вітаємо! Ви отримуєте наступний рівень!

Вітаємо! Ви отримуєте наступний рівень!

Вітаємо! Ви отримуєте наступний рівень!

Вітаємо! Ви отримуєте наступний рівень!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍