Марина Сніжна - Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна

Подумки схопившись за одного з воїнів, потягнув у вікно переходу. Вийшло! Я чув, як він верещить, не розуміючи, що відбувається. Істоту затягувала у той світ, де зараз перебував я. Мені вдалося те, що ще не вдавалося нікому. Переносити через портали не лише звичайних людей і тварин, а й інших розумних істот.

З порталу виринула голова переляканого мойнера. Я спробував вихопити меч з сутінкової кишені, щоб відсікти її. Даремно! Сутінкова кишеня тут виявилася недоступною. Прикре відкриття, що стало неприємним сюрпризом. Але, на щастя, за поясом був ніж, який я не ховав і тримав напоготові. З усіх сил розмахнувшись, рубанув по голові мойнера.

Знадобилося ще кілька ударів, щоб завершити те, що мечем вийшло б з першого разу. Але я таки це зробив. З гидливістю підняв потворну зелену голову з землі і шпурнув назад у перехід.

А якщо зробити те саме і з іншими? Поодинці затягти сюди і розправитися, а потім повернутися до маєтку Гілери?

Одразу ж рішуче замотав головою. Про повернення і мови бути не може. Моє місце тепер тут! Я досягну в цьому світі таких висот, про які більшість може лише мріяти.

Змахом руки змусив вікно порталу згаснути. Навколо стало набагато темніше, але з моїм зором це не завдавало проблем.

Повагавшись, улаштувався під одним з дерев і вирішив дати собі перепочинок. Рани, нанесені мойнерами, все ще давалися взнаки. Потрібен час для регенерації. До того ж я і гадки не мав, куди йти і з чого починати свій шлях у цьому світі. Може, вранці все проясниться.

Я довго ще вдивлявся у чарівний місяць на небі і думав про те, що в цю саму мить десь у цьому світі на нього може дивитися зеленоока дівчина. Хто знає, може, наші з нею шляхи знову перетнуться… Тоді, коли я досягну всього, про що мрію! І тоді вже я не дозволю їй піти так просто! Вона залишиться поруч, доки не набридне мені. Доки моє серце буде все ще нею отруєне.

***

Я різко розплющила очі і з жахом подивилася прямо перед собою. Все ще відчувала себе там, у голові Еннія, якого тепер розуміла краще, ніж хотілося б.

Він тут! У моєму світі! І наділений такими можливостями, про які навіть подумати страшно. Демоніт здатний перетягувати у світ людей будь-яких істот Сутінкового світу, якщо того забажає. Які перспективи це перед ним відкриває?

Я здригнулася, уявивши собі навалу огрів, адратів, мойнерів, шкідливих духів, що можуть заполонити світ людей. Якщо Енній ще й навчиться ними керувати, його і справді ніхто не зможе зупинити! Я лише сподівалася, що таких меж його сила не досягне. Але вже і те, на що він здатний зараз, наводило на невтішні роздуми.

Що принесе поява Еннія у нашому світі? Хто знає, може, звісно, зіткнувшись з першими ж труднощами, він відступиться і повернеться додому. Але впевненості у цьому немає.

Я мушу зупинити його. Але як?! Адже я навіть не знаю, де саме він знаходиться зараз. І чи вистачить у мене сил, щоб зупинити його?

Обережно обернулася до сплячого Діора. А в нього вистачить? Що як Воїн спробує зупинити Еннія і загине? Від самої думки про це болісно стислося серце.

Я ніжно провела долонею по щоці Діора і вирішила, що скажу йому про все лише тоді, коли справді не буде іншого виходу. Та й, по суті, що може Енній зробити сам, нехай навіть зі своєю силою? Він нічого не знає про цей світ, а вдень стане набагато слабшим. Йому доведеться думати передусім про власне виживання, а не про підкорення світу. А я спробую щось придумати. Можливо, за допомогою Асдуса розповім про все Ербіну. Може, той знайде спосіб, як повернути Еннія назад.

Була ще одна причина, через яку я не хотіла розповідати про все Діору. Як тільки Воїни Світлого бога дізнаються про те, що за зло увірвалося до їхнього світу, Еннія точно вирішать знищити. Йому не дадуть жодного шансу. І як я зможу і цим жити? Попри все, що між нами сталося, я відчувала жалість до цього хлопця, який заплутався в собі і своїх бажаннях. Я не хотіла його смерті. Ні від рук Воїнів Світлого бога, ні від руки Володаря. А останній теж неодмінно захоче знищити його. Він сам сказав Гілері, що якщо Енній дасть привід, навіть не замислюватиметься.

Прокляття! Чому саме мені демоніт показує те, що з ним відбувається? Відповідь була простою, але від того не менш болісною. Він довіряє мені. Навіть сам того не бажаючи, довіряє і кохаю. І як я можу холоднокровно зрадити його?

Обережно, щоб не розбудити Діора, я встала з ліжка та вийшла з хатини. Подивилася в нічне небо, що розкинулося над головою, і чарівний місяць, що так захопив демоніта. Усвідомивши, що зараз, цієї самої хвилини він теж дивиться на нього і думає про мене, відчула, як стислося серце. Подумки побажала йому одуматися і повернутися додому, доки не стало надто пізно.

Але внутрішнє чуття підказувало, що навряд чи Енній ухвалить таке рішення. І що як би не хотілося цього уникнути, наші з ним шляхи таки перетнуться. І мені доведеться зробити все, щоб його зупинити.

КІНЕЦЬ ЧЕТВЕРТОЇ КНИГИ

ВІД АВТОРА: сподіваюся, вам сподобалася ця книга. Якщо так, не забудьте поставити лайк, якщо ще цього не зробили. Буду також вдячна за ваші коментарі. Щоб не пропустити початок викладки нової книги, підписуйтесь на мою авторську сторінку.

Кінець

З цією книгою читають Любовне фентезі 415269 Втікачка з Сутінкового світу Марина Сніжна 145301 Любовне фентезі 417635 Втікачка з Сутінкового світу-3 Марина Сніжна 88347 Фентезі 417976 Обраниця чаклуна Олеся Лис 331241