Лю Цисінь - Проблема трьох тіл

Є Веньцзє усміхнулася йому і нічого не відповіла. Вона натиснула жовту кнопку, щоб припинити сеанс передачі, потім перемістила важіль управління так, аби позиціонування антени змістилося із Сонця у зовсім непримітну точку. Завершивши задумане, Є Веньцзє відійшла від панелі управління і залишила приміщення.

Черговий подивився на годинник. Його зміна закінчувалася. Він узяв журнал реєстрації операцій і подумав зробити запис про маніпуляції Є Веньцзє із системою передачі. Усе-таки це виходило за межі рутинних процедур. Але подивившись на реєстраційну паперову стрічку, він побачив, що сеанс передачі тривав лише три секунди. Кинувши журнал на місце, він позіхнув, надів своє армійське кепі і вийшов.

У повідомленні, яке летіло стрімголов до Сонця, йшлося: Приходьте! Я допоможу вам підкорити цей світ. Наша цивілізація не в стані вирішити свої проблеми. Нам потрібне втручання з вашого боку.

Сонце, що піднялося, засліпило Є Веньцзє. Відійшовши недалеко від дверей, вона знепритомніла і впала на газон.

Прокинувшись, зрозуміла, що вона в лазареті бази. Поруч з її ліжком сидів Ян Вейнін, дивлячись на неї із занепокоєнням, як тоді, багато років тому в гелікоптері. Лікар сказав їй берегтися і більше відпочивати.

— Ви вагітна, — закінчив він.

二十四 Повстання

Після того як Є Веньцзє закінчила розповідати історію про перший контакт, у кафетерії і далі панувала мовчанка. Мабуть, багато хто із присутніх також уперше почув цю історію від початку до кінця. Ван Мяо так був захоплений розповіддю, що забув про небезпеку, яка йому загрожувала, і страх бути викритим. Не в змозі себе стримати, він запитав:

— А як Організація досягла сьогоднішнього масштабу?

— Для відповіді на це запитання мені варто розповісти історію про те, як я познайомилася з Евансом, — промовила Є Веньцзє. — Але всі присутні знають про це, тому ми не гаятимемо часу. Я розповім тобі про це пізніше. Але чи буде в нас така можливість, цілком залежить від тебе. Сяо Ван, поговорімо про твої дослідження наноматеріалів.

— Цей... Господь, про якого ви говорите, чому він так боїться наноматеріалів? — запитав Ван Мяо.

— Тому що вони дадуть людям змогу вирішити проблему гравітації під час доставки вантажів на орбіту Землі й розгорнути в космосі будівництво в абсолютно інших масштабах.

— Космічний ліфт? — раптом здогадався Ван Мяо.

— Так. Якщо ультраміцні наноматеріали використовуватимуть у виробництві в промислових масштабах, це стане технічним базисом для побудови космічного ліфта з поверхні Землі на геостаціонарну орбіту. Для нашого Господа — це звичайний винахід, але для людей він стане проривною технологією. З нею людство зможе легко досягати навколоземного космічного простору і звести там великомасштабні оборонні споруди. Тому ця технологія повинна зникнути.

— Що станеться в кінці зворотного відліку? — поставив Ван Мяо запитання, яке найбільше його хвилювало.

— Я не знаю, — відповіла Є Веньцзє з усмішкою.

— Але це не має ніякого сенсу! — підвищуючи голос, який все ж тремтів, сказав Ван Мяо. — Це ж не теоретичне дослідження. Ми досягли вже таких результатів, що будь-хто інший зможе продовжити експеримент замість мене.

— Так, але ефективність його буде набагато нижчою. Простіше і результативніше внести сум'яття в уми дослідників. Як ти абсолютно правильно помітив, ми не загальмували прогрес вчасно. Зрештою, те, чим ти займаєшся, це прикладні розробки. Наші методики набагато ефективніші стосовно фундаментальних досліджень...

— Коли вже мова зайшла про фундаментальні дослідження, то чи не розкажете, як померла ваша донька?

Це запитання змусило Є Веньцзє замовкнути на кілька секунд. Ван Мяо зауважив, як потьмяніли її очі, але попри душевний біль, завданий гіркими спогадами, вона знайшла в собі сили продовжити розмову:

— Справді, порівняно з Господом нашим, усі наші старання — марноти, та й годі. Ми лише робимо те, що в наших силах.

Тільки-но вона закінчила фразу, почулося кілька гучних ударів, і двері в кафетерій злетіли з петель. Група солдатів із пістолетами-кулеметами увірвалася в приміщення. Ван Мяо зазначив, що це армійський підрозділ, а не поліцейський спецназ. Безшумно рухаючись вздовж стін, вони оточили повстанців Організації. Останнім у приміщення зайшов Ши Цян. Його давнішня шкіряна куртка була наопашки, а пістолет у руці він тримав не як усі, а за ствол, отож рукоять була схожа на бойок молотка.

Да Ши неквапом розглядав приміщення, як раптом кинувся уперед. Рука із затиснутим пістолетом блискавично описала дугу, і почувся гучний удар металу об череп. Один із членів Організації впав на підлогу, а пістолет, який він намагався дістати, відлетів убік. Кілька солдатів випустили черги в стелю, з якої негайно посипалися пил і шматки оздоблення. Хтось схопив Ван Мяо і відтягнув геть від групи повстанців, поки він не опинився в безпеці — за спинами солдатів.

— Зброю на стіл! Швидко!! Клянуся, ми пристрелимо будь-якого сучого сина, що спробує викинути якийсь фортель! — Да Ши кивнув на шеренгу автоматників за своїм плечем. — Я знаю, що ви не боїтеся померти, але ми також. Я хочу одразу пояснити вам правила гри: звичайні процесуальні права і поліцейські процедури на вас не поширюються. Навіть загальнолюдські закони ведення війни на вас більше не поширюються. Позаяк ви оголосили весь рід людський своїм ворогом, для нас не залишилося табу в поводженні з вами.

У групі повстанців зчинився невеликий переполох, але паніки не було. Обличчя Є Веньцзє лишалося спокійним. Троє людей раптом вибігли з натовпу, зокрема молода жінка, яка скрутила в'язи Пань Ханю. Вони підбігли до скульптурного зображення Трьох тіл, де кожен схопив одну із куль і виставив перед собою.

Молода жінка підняла яскраву металеву кулю над собою обома руками, наче вона готувалася почати комплекс гімнастичних вправ. Посміхаючись, вона вимовила:

— Офіцери, ми тримаємо в руках три ядерні бомби, кожна з яких має потужність, еквівалентну одній цілій і п'яти десятим кілотонни. Не надто потужна, бо ми любимо маленькі іграшки. Це детонатор.

Усі в кафетерії застигли. Єдиний, хто продовжував рухатися, неначе нічого не сталося, був Ши Цян. Він засунув пістолет до кобури під лівою рукою і спокійно склав руки перед собою.

— Наші вимоги прості: дайте піти Командувачеві, — сказала молода дівчина. — А потім ми зіграємо в будь-яку гру, яку забажаєте.

З її тону було зрозуміло, що вона не боїться ні Ши Цяна, ні солдатів.

— Я залишуся зі своїми товаришами, — сказала спокійно Є Веньцзє.

— Ми можемо підтвердити те, що вона сказала?