Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

– Не збираюсь я за нього заміж. Я б краще навчалась, отримала вищий ступінь, посилювала свою магію. Отримати дванадцятий рівень магії!..

– Це надто амбітна мрія навіть для такої талановитої чаклунки, як ти, Алісонько, – бабуся як завжди тепло усміхнулась улюбленій онуці. – Але до десятого ти точно повинна дорости. Тож, Ліндо, – вона зиркнула на маму, – не варто збивати дівчинку з шляху істинного. Крім того, лорд Флейм уже вирішує багато наших проблем. Знайшов гарний посібник, що допоможе Алісі у розвитку, – вона кивнула на книгу, яку батько зараз примостив на камінній полиці, аби не тягнути до столу, – та залицяється до нашої Меліси. Тож питання одруження тієї доньки, за яку тобі треба було б переживати більше, здається, вже закрите.

Я ледь не вдавилась салатом, який до цього намагалась їсти, і розгнівано зиркнула на бабусю. Вона у відповідь подарувала мені нахабну усмішку.

Вколола все-таки.

– Ми з лордом Флеймом – науковий керівник та аспірантка в першу чергу, – зронила я. – а все інше за столом обговорювати не варто.

– Ну так, так, – кивнула бабуся. – Але ж, Есмонде, – вона перевела погляд на демона, – враховуючи те, наскільки про вас багато кажуть, як про могутнього мага…

Він мовчав.

– І те, що я не вірю в вашу належність до другого порядку, на що міг би вказувати цей чудовий хвіст та частина бойової форми, яку мені довелось спостерігати, – продовжила жінка, – змушує мене вважати, що цікавість до магії Меліси – не єдине, що тримає вас біля неї. Хіба не так?

– Думаю, – Есмонд спокійно зустрів її погляд, – наше з Мелісою особисте життя, якщо воно вже буде, вас не торкається. В будь-якому випадку, головна моя мета – допомогти їй повністю оволодіти власним даром. Навряд чи хтось інший досить добре впорається з цією задачею.

Бабуся гмикнула.

– Що ж. Приємно чути, що хоч один з присутніх тут чоловіків збирається дбати про магію Меліси, а не лише про те, аби зручно прилаштувати її в житті. І що хоч хтось дивиться правді в очі. Хоча, я б з радістю відвідала ваше весілля.

Я зашарілась. Есмонд лише байдуже знизав плечима.

– Час покаже. Можливо, у вас буде така можливість.

Батько відкашлявся.

– Сподіваюсь, – промовив він, – вас з моєю донькою насправді пов’язує лише магія, бо мені не надто приємно чути такі натяки в її бік. Це… Непристойно.

– Меліса прекрасна дівчина, і я жодним чином не збираюсь завдати шкоди її репутації, Джеймсе, – Есмонд цього разу обрав спокійний, суворий тон, не дозволив собі навіть уїдливих ноток. – Тож про жодну непристойність мова не йде. Крім того, хіба шлюб порушує якісь правила?..

– Я б волів, – батько повільно відсунув від себе тарілку, – якби Меліса стала дружиною більш підходящого чоловіка.

– О, – закотила очі бабуся, – Джеймсе, і це ти говориш? Хіба ти сам не сварився на мене, коли я багато разів повторювала тобі цю фразу?..

– У зовсім іншому контексті!

– А як на мене, – скривилась вона, – контекст той самий. Хоча… Справді, ні. Наскільки я бачу, поруч з Мелісою зараз знаходиться чоловік достойний…

– Демон! – видихнув мій тато.

– Архідемон, – заперечила бабуся. – О, юначе, – вона зиркнула на Есмонда, – не дивіться на мене так, хіба то така велика новина?

Есмонд повільно потягнувся до мене та накрив мою долоню своєю. Я руку прибирати не стала і шокованою не виглядала, бо, власне, давно здогадалась про порядок його магії, тож це трохи заспокоїло чоловіка.

– Тож, – продовжила бабуся, – враховуючи статки, рівень магії та можливість забезпечення життя молодої дівчини, що мають архідемони, якраз для шлюбу я б не бачила жодних перешкод… Мене б значно більше лякало, якби Меліса була не його ученицею, а просто його коханкою, бо це зазвичай добром не закінчується.

– Бабусю! – не витримала Аліса. – Перестань!

– Чому я маю перестати? – вигнула брови вона. – Друга моя онука нарешті продемонструвала свою силу, тож, ясна річ, змогла підкорити поважного чоловіка. Ти, Алісонько, переконана, теж знайдеш когось відповідного тобі рівня. Коли я вже не змогла радіти невістці, – жінка виразно глянула на мою маму, – то, можливо, порадію сім’ям, які складуть мої онуки. Власне, Мелісо, хай би як мені було важко, та я мушу вибачитись за свою помилку перед тобою. Я виховала твого батька лихим чоловіком, а тоді дозволила собі повірити, ніби ти справді не успадкувала ніякої сили, засоромилась цього… А соромитись мала геть іншого члена своєї сім’ї, того, що постійно відганяв мене від тебе та підкріпляв мої думки про те, що леді Беллер не повинна мати справи з бездарною онукою… Чому ти такий червоний, синку? Хіба я неправду сказала?

Я вражено заморгала, а тоді проговорила:

– Не розумію, про що мова. Не повинна мати справи… Тату?

– Твій тато, Мелісо, не дозволив мені провести жодного ритуалу з пробудження твоєї сили, – рішуче промовила бабуся. – Хоча я хотіла! Не підпускав мене до тебе…

– Ба, перестань, – видихнула Аліса. – Не треба про це.

– І, зрештою, – літня жінка примружилась, – дійшов до закляття, накладеного печаттю на мою свідомість! А тепер намагається зіпсувати доньці життя вдруге!