Елла Савицька - Провальні канікули, Елла Савицька

- Це той ураган, який мав пройти повз? - невпевнено подала голос Ельвіра із заднього сидіння. - Ми чули про нього два дні тому. Але говорили, що він пройде океаном, не зачіпаючи островів...

- Він раптово змінив траєкторію. Кілька годин тому передали. І рухається прямо на Карибські острови. Насамперед - на Пуерто-Ρіко, - не озираючись, відповів він.

І справді, в'їхавши в місто, можна було побачити людей на вулицях, які боролися з вітром і кудись ішли. Імовірно, у спеціально відведені для таких випадків укриття. Ми проїхали повз будинок, де була квартира Αндреса, і поїхали вглиб міста.

- Ми проїхали твій будинок, - сказала, сама не розуміючи навіщо.

- Дякую, що сказала, я й не помітив, - парирував Андрес, продовжуючи вперто дивитися на дорогу.

Я вирішила, що буде краще промовчати. Знову набрала батьків, але й цього разу безрезультатно. Подивилася у вікно, об яке з неймовірною силою билися озвірілі краплі дощу. Вітер гнув дерева, а деяким перехожим доводилося посилено боротися з ним, щоб утриматися на ногах.

Страх скував усе тіло, посилаючи усвідомлення, що багато хто просто може не дійти до укриттів. Судорожно зітхнувши, я нервово перебирала пальцями. Господи, врятуй нас!

Свинцеві хмари повисли над містом, немов величезне крило чорного ворона, закриваючи його від сонця. Безжально. Жорстоко.

Кришки зі сміттєвих баків пролітали повз, немов комп'ютерні диски, врізаючись у будинки й машини. Пакети, подібно до мух, злітали вгору і неслися геть, гнані бурею. Ще недавно місто, сповнене всіляких фарб, що таїло в кожному своєму куточку веселку, за кілька годин стало однотонно сірим і темним. Усе це нагадувало чорно-білий страшний кошмар, що наснився серед ночі. Ось тільки чомусь пробудження за ним не слідувало.

Через хвилин тридцять ми в'їхали на невеликий пагорб, на якому височіли кілька особняків. Зупинилися перед одним, що був розташований у гущавині лісу. Одноповерховий великий будинок, з гаражем і верандою. Не схоже було, щоб Андрес міг собі такий дозволити.

- Виходимо, - заглушивши двигун, суворо вимовив Андрес. - Пабло дістає речі з багажника, я та інші все швидко переносимо в будинок. - Нікому й на думку не спало б зараз не послухатися його розпоряджень. Усе виконали швидко і чітко, нас підганяв свист вітру і предмети, що летіли з усіх боків. Αндрес штовхнув двері, несучи за собою важкі сумки в одну з кімнат. Мої легені тут же наповнилися запахом смаженого м'яса, а на зустріч вибіг Луїс. За ним дружелюбно виляв хвостом чорний собака.

- Ви приїхали, - дитячі руки обхопили мене, а потім радісно замахали Ельвірі.

- Привіт, Луїсе, - привіталася я, роззуваючись і проходячи вглиб коридору. Хлопчисько схопив одну з сумок і потягнув її по підлозі слідом за Αндресом.

- Ох, слава Богу. Ви встигли, - з кухні з'явилася занепокоєна фігура сеньйори Дельгадо.

- Здрастуйте, Маріє, - я обійняла її у відповідь на теплі обійми.

Одягнена у фартух, вона, ймовірно, щось готувала. Як завжди. Цікаво, вона його коли-небудь знімає? Чи в сім'ї з трьох чоловіків, це в принципі зробити неможливо?

Вона доброзичливо потиснула руку спочатку Доньї, потім Елі, а потім і Пабло. Схоже, вони всі були знайомі. Хоча, в такому маленькому місці як Ла Перла, ймовірно, всі одне одного знають. Ми невпевнено товпилися в передпокої, гублячись у чужому будинку.

- Ви проходьте, проходьте, - підбадьорила нас господиня. - Андрес вам усе розповість і покаже. Кімнат, звісно, не багато, але в такій ситуації вибирати не доводиться.

- Що ви! Ми дуже вдячні вам за те, що взагалі покликали нас, - подала голос Еля, проходячи вперед і тягнучи за собою Донью. - Нам би чаю, якщо можна. Бабусю потрібно зігріти.

- Οх, ну звісно. Що ж це я? - сплеснула руками Марія, і тут же понеслася на кухню.

Ми з Пабло залишилися в коридорі. Я присіла і почала розкривати пакети, щоб дістати звідти швидкопсувні продукти.

- Якось мені незручно тут, - почула над головою невпевнений голос друга. - Може, мені краще до друзів, поки ще не пізно?

Піднявши голову, я з подивом втупилася на нього.

- Ти серйозно? За такої погоди до друзів? Узагалі з розуму вижив?

- Ну а як? Цей мене ненавидить, - він кивнув у бік спальні, в якій перебував Андрес. - Ти теж не особливо рада бачити мене поруч.

- Пабло, давай ми обговоримо це потім. Зараз не дуже вдалий час, - я піднялася разом із каструлею в руках, і всучила її йому. - Так, ти вчинив нерозумно і необдумано, а ще егоїстично, але це не означає, що ти став мені байдужий. Ти так само дорогий мені, і нікуди не підеш!

- Браво! - ззаду почулися плескання в долоні, а я заплющила очі. Ну чому він завжди з'являється в найневідповідніший момент? Це карма така, чи що? - Тільки давайте ви будете свої зізнання в коханні демонструвати за межами цього будинку. І якщо вже так склалося, що нам доведеться провести в одних стінах кілька днів, вам доведеться виконувати цю умову.

Я розвернулася, і тут же підняла голову, бо Андрес стояв просто позаду мене. Величезний, як скеля.

- Ми не зізнавалися в коханні, - спробувала пояснити я.

- Ви мене почули.

Як об стінку горохом.

Я повернулася до Пабло, чекаючи, що він хоч що-небудь скаже, але він мовчки пройшов повз.  Гарний друг...

Андрес забрав пакети, що залишилися, і поніс їх на кухню. Важко зітхнувши, я пішла слідом. Складно ж буде до нього пробитися... З таким щитом холоднокровності і впевненості у своїх підозрах, він практично не залишає мені жодних шансів.

Ми розібрали продукти, утрамбували все в полиці й холодильник. Як виявилося, сім'я Андреса теж привезла все, що змогла вивезти з дому. Сподіваюся, цього вистачить...

Потім Αндрес показав кожному свою кімнату. Загалом їх було три, включно з вітальнею. Одна для нього, Дієго і Луїса. Друга для Марії та Доньї. А третя - для нас з Елею та Пабло. Місця було чимало, тому на підлозі спати не доведеться. Не знаю, де він узяв гроші, щоб оплачувати таке житло, але головне, що ми були в безпеці. Ну... Я, принаймні, на це сподіваюся. Рівень води навряд чи підніметься так високо. Хоча, звісно, було б ідеально, якби він узагалі не піднімався. Щоправда, з такою кількістю опадів - це навряд чи... До обіду всі переодяглися в сухе, і навіть встигли нашвидкуруч вимити голови і прийняти душ. Марія всіх змусила, аргументувавши це тим, що, можливо, в наступні дні ми залишимося без води. Інших пояснень не потрібно було.