Аня Стар - (не) Вірний, або Ти моя, крихітко!, Аня Стар

За хвилину, коли обидва віддихалися, Редді допомагає піднятися своїй коханій жінці і, притиснувши до себе, глибоко цілує в губи.

— Мені потрібно приготувати сніданок, — поклавши руку йому на груди, м'яко відсторонюється. — Сьогодні нам багато чого потрібно встигнути. Тож ніякого більше сексу, Реде. Контролюй свій голод, ти ж раніше в цьому був майстром. Якщо ти, звісно, хочеш, щоб я до тебе переїхала жити.

У відповідь на її слова Редді щиро їй посміхається.

— З тобою неможливо бути байдужим Вікта. І я пам'ятаю про свої обіцянки. Тож, думаю, мене вистачить до ночі!

—  Ми поводимося зовсім як молодята. Хоча поки що не одружені.

— Ключові слова "поки що".

Від його пильного погляду Вікторія знову починає ніяковіти, тож припускає в голос веселість і, ляскаючи його по оголеному плечу, каже:

— Давай тепер іди знову в душ. І повертайся одягненим цього разу.

Кивнувши, Редді розвертається і твердою ходою залишає кухню. Дивлячись слідом за його спиною, Вікта вже вдруге за цей ранок почувається невиправно щасливою і коханою.

Учора

Машина під'їхала до невеликої бази відпочинку з тематичною назвою "Червоні вепри".

— Ти впевнена, що це те саме місце? — запитав Ісаєв, піднімаючи брову. Він розплатився за поїздку і пішов слідом за дівчиною.

Здається, вона вже була тут. Дівчина надто впевнено пройшла через низку спортивних мотоциклів і зайшла в будинок, оздоблений деревом. Менеджер, більше схожий на байкера-пенсіонера, привітав її з широкою посмішкою і вручив підготовлений набір екіпіровки.

"Так-так-так..." — хмикнув Слава, розуміючи суть прислів'я про чортів у тихому болоті.

Хлоя зухвало хмикнула і посміхнулася йому, перш ніж почала уважно вивчати запропонований каталог. Вона вибрала потужний, швидкісний і надійний мотоцикл, який точно домчить їх до потрібного місця. Адже шлях мав бути не гладким асфальтом, а звивистою гірською дорогою.

Вони встигли переодягнутися в простору форму, яка давала змогу правильно зафіксувати тверді наколінние підкладки і мотоперчатки.

Щойно їм надали обрану модель, дівчина оглянула його з усіх боків. Переконавшись, що все справно, сіла за кермо і, з завзяттям посміхнувшись, сказала:

— Ну що ж, поїхали, мій український принц, якщо ти не злякався, звісно. Але я тебе попередила, що не люблю банальні побачення. І ти дав мені право самій вибрати, як і де воно буде. Тож тепер не відкрутишся, — кажучи це, Хлоя одягла шолом і підкинула такий самий Славі, який його з легкістю спіймав, хоч і не очікував.

Вулицями вони летіли з такою швидкістю, що навряд чи можна було побачити красоти нічного Лондона, хіба що лише швидкоплинно, але Хлоя хотіла швидше доїхати до наміченого місця. Вони проїхали вздовж набережної в межах міста до височини. Дорога ставала дедалі вужчою, але дівчина вичавлювала все, на що був здатен цей потужний звір. Коли ж дісталися вузької доріжки, якою проїхати змогли б тільки найвідчайдушніші гонщики, Хлоя крикнула:

—  Не дивись вниз.

— Я не з полохливих. Висотою мене вже не налякати, моя люба. Перед тобою той, хто любить у вільний час підкорювати гори і стрибати з парашута, милуючись красою світу! — щільно присунувшись до Хлої, повідав Ісаєв, на частку секунди заплющивши очі, а губи його розпливлися в задоволеній усмішці. Дозволивши собі на секунду повернути свою голову до нього, Хлоя зрозуміла, що цей чоловік напевно встиг побачити безліч приголомшливих місць.

"Цікаво, чи є в нього улюблене місце, де можна сміливо залишити частинку душі? Там є гори чи це ліс? Адже, за словами матері, сильні духом чоловіки люблять ліси і полювання з риболовлею. А найбільші ліси якраз були в рідній країні В'ячеслава — Україні"

З моменту їхньої останньої зустрічі, дівчина простудіювала купу інформації з інтернету про загадкову, безкрайню країну, бажаючи подивитися наживо на її чудеса.

"Цікаво, що він точно встиг побачити? У яких країнах світу побував? Можливо, занурювався у води Індійського океану.   Я б дуже хотіла там побувати...", — проносилися в голові у білявки думки, які не заважали продовжувати небезпечний шлях на мотоциклі. Але ось, її серце стало швидше стукати, а очі - спалахнули непідробним азартом.

Дівчина справді хотіла пізнати Славу Ісаєва краще, розгадати його таємниці та стати ближчою. Однак Хлої розуміла, що, навіть якщо вдасться розкрити справжню суть такого неприступного чоловіка, її інтерес просто так не згасне, скоріше, навпаки, розгориться як полум'я, зводячи з розуму від бажання й залежності.

"Значить, симпатія може дуже швидко перерости в щось більше," — Хлоя подумала про те, що зробить усе, аби назавжди підкорити цього українського всезнайку, як колись давно підкорив герой Привид* її дівоче серце.

"Ну тримайся, мій відчайдушний принц. Тобі так просто не втекти від мене!" - вона голосно розсміялася своїм войовничим думкам, а в очах засяяли зірки.

"Я не звикла програвати!"