Джейн Харпер - Посуха

коли Еллі прокинулася під вагою батькового тіла, повсюди відчуваючи його тверді пальці. Гострий біль — і батьків п’яний голос, що белькоче материне ім’я їй на вухо. Нарешті, на щастя, вона спромоглася його зіпхнути, а він на прощання так їй зацідив, що голова з тріском врізалася в стовпчик ліжка. Вранці Еллі провела пальцем по вм’ятині на дереві, а потім заходилася кволо відмивати криваву пляму з рожевого килима. Голова розколювалася. На очі накотилися сльози. Вона не знала, де у неї болить більше.

Коли наступного дня Аарон знайшов діру під камінним деревом, то був неначе знак згори. Тікай. Місце було таємне, невидиме, і туди влізе наплічник. Ідеально. Запалившись слабкою іскрою надії, Еллі поглянула Ааронові в обличчя й уперше зрозуміла, наскільки їй бракуватиме його.

Коли вони поцілувалися, вона й не думала, що буде так добре, — допоки його долоня не торкнулася рани в неї на голові. Еллі сіпнулася від болю. Звівши очі, побачила переляк на Аароновому обличчі — й тієї миті вона ненавиділа батька більше, ніж доти.

їй так кортіло розповісти все Ааронові! Неодноразово. Але з усіх емоцій, які охоплювали Еллі, найсильнішою був страх.

Вона знала, що не вона єдина боїться свого батька. За будь-яку кривду, реальну чи надуману, він відплачував швидко і жорстоко. Вона була свідком, як він не тільки кидав погрози, а й утілював їх. Йому всі були чимось зобов’язані, а він труїв лани й збивав на дорозі собак. У містечку, де люди ледве зводять кінці з кінцями, хто схоче починати з ним війну? Погляньмо правді у вічі: Еллі Дікон чудово усвідомлювала, що в Ківарі немає жодної людини, яка наважиться піти проти її батька.

Отож вона розробила план. Дістала зібрані гроші й потихеньку спакувалася. Сховала наплічник біля річки — у місці, де його точно не знайдуть. Нехай чекає там, поки вона буде готова. У третьому містечку звідси анонімно забронювала номер у мотелі. Її попросили назвати прізвище, на кого записати броню, і вона вимовила те єдине, яке давало їй відчуття безпеки. Фок.

На аркушику з записника вона занотувала його прізвище й дату, яку обрала для втечі, а потім заховала в кишеню джинсів. Талісман на щастя. Нагадування, що відступати не можна. Тікати треба обов’язково, але у неї буде тільки один шанс. Якщо тато дізнається, він її уб’є.

Це були останні слова, які вона записала у щоденнику.

* * *

Коли Мел Дікон повернувся додому, в хаті й не пахло вечерею; його накрила гаряча хвиля роздратування. Він скинув ноги Гранта з канапи, і племінник розплющив одне око.

— Навіть клятого чаю ще ніхто не поставив?

— Еллі ще не прийшла зі школи.

Дікон узяв собі пиво з коробки у Гранта під боком і пішов у глибину будинку. Зупинившись під доччиними дверима, зробив ковток з бляшанки. Сьогодні це було вже не перше пиво. І навіть не друге.

Очі метнулися на білий стовпчик ліжка, де на дереві лишилася вм’ятина, а потім на пляму на рожевому килимі, й Дікон нахмурився. Відчув у грудях холодок — наче там застряг маленький м’ячик. Тут сталося щось жахливе. Він утупився у вм’ятину, а потворний спогад готовий був от-от сплисти в голові. Дікон жадібно почав пити пиво, поки спогад не пірнув назад, у туманні глибини. Натомість Дікон дозволив алкоголю рознести по венах перші сплески гніву.

Донька вже мала бути вдома, а її немає. Вона мусить бути тут, з ним. Може, просто запізнюється, прошепотів раціональний голос, але Дікон пригадав, як вона останнім часом на нього дивиться. Він зразу упізнав цей погляд. Такий самий Дікон уже бачив п’ять років тому. У цьому погляді читалося: «З мене годі. Прощавай».

Його накрила ядуча хвиля, і Дікон раптом розчахнув дверцята гардеробу. На звичному місці не було наплічника. На полицях, серед охайно складених речей, було кілька прогалин. Знайомі ознаки. Донька все робила крадькома. Завела таємниці. Колись він уже проґавив ці ознаки, але не цього разу. Висмикуючи шухлядки комоду, він повивертав їх на підлогу, розливаючи пиво на килим, і почав ритися у пошуках підказок. Зненацька він закам’янів. Його огорнула холодна впевненість: він знав, де донька. Там само, куди постійно бігала її клята матір.

Мала сучка, мала сучка.

Нетвердою ходою він повернувся до вітальні, стягнув з канапи Гранта, якому зовсім не хотілося вставати, і кинув йому ключі від пікапа.

— Ми їдемо по Еллі. Ти за кермом.

Мала сучка, мала сучка.

В дорогу прихопили ще пару бляшанок. Сонце вже змінило колір на жовтогарячий, коли вони, здіймаючи куряву, помчали путівцем до маєтку Фоків. Їй не вдасться втекти. Не цього разу.

Дікон саме думав, що робитиме, якщо вже запізнився, коли щось привернуло його погляд — і серце мало не вистрибнуло з грудей. Один-єдиний проблиск — і вже світла футболка та знайомі довгі коси зникли за деревами ген за маєтком Фоків.

— Он вона, — вказав Дікон. — Іде до річки.

— Я нічого не бачив, — нахмурився Грант, але зупинив машину.

Дікон вистрибнув і, залишивши племінника наздоганяти, перебіг поле й пірнув у тінь дерев. Коли він, спотикаючись, дибав стежкою, перед очима пливли червоні кола.

Дікон спіймав Еллі, коли вона схилилася біля якогось дивного дерева. Вона запізно почула шум і звела погляд, і її рот роззявився для крику, формою нагадуючи ідеальну літеру «о», а Дікон схопив її за волосся.

Мала сучка, мала сучка.

їй не втекти. Цього разу їй у біса не втекти. Але крізь туман він відчував, як вона викручується, і втримати її було нелегко. Отож він долонею ляснув її по голові. Заточившись, вона упала навзнак, з тихим стогоном приземлившись на березі; волосся і плечі опинилися в чорних водах річки. Очі дивилися на нього знайомим поглядом, і тоді Дікон поклав руку їй на підборіддя й натиснув, поки каламутна вода не накрила її з головою.

Збагнувши, що відбувається, Еллі почала пручатися. Втупившись у власні очі, які дивилися на нього з поверхні темної ріки, Дікон притиснув дужче.

* * *

Збираючи у присмерку каміння на тягар, щоб тіло Еллі пішло на дно, Дікон змушений був пообіцяти відписати ферму Грантові. Просто не мав вибору. Особливо після того, як племінник знайшов у кишені Еллі записку з прізвищем Фока. Сказав, що не завадить покласти це в кімнаті Еллі. Нишпорили до самої темряви, але наплічник так і не знайшли.

І тільки набагато пізніше, залишившись на самоті тої першої ночі, за якою буде ще багато таких ночей, Мел Дікон