Айзек Азімов - Фундація та Земля

де є бодай кілька поживних для нього молекул. — Він налаштував радіоприймач на довжину хвилі корабля й мовив: — Блісс, ви мене чуєте?

Голос Блісс зазвучав в обох парах навушників:

— Так. Ви готові зайти? Пощастило з чимось?

— Ми зовні, — повідомив Тревіз, — але не відчиняйте шлюз. Ми відчинимо його звідси. Повторюю, не відчиняйте шлюз.

— Чому?

— Блісс, просто зробіть так, як я прошу, добре? Тривалі обговорення можемо лишити на потім.

Тревіз видобув бластер і ретельно знизив його потужність до мінімальної, тоді невпевнено на нього задивився. Він ніколи не використовував його на мінімумі. Тревіз роззирнувся. Нічого належно крихкого, щоб випробувати бластер, не знайшлося.

У розпачі він націлив його на кам’янистий схил, у тіні якого влаштувалася «Далека зірка». Ціль не розжарилася. Тревіз автоматично помацав місце, куди влучив. Чи здавалося вони теплим? Крізь ізольовану тканину скафандра він не міг сказати напевно.

Тревіз знову завагався, тоді вирішив, що за всіма параметрами корпус корабля мусить бути не менш міцним за схил. Націлив бластер на краєчок шлюзу й, затамувавши подих, ненадовго натиснув на контакт.

Кілька сантиметрів мохоподібного наросту одразу побрунатнішали. Тревіз помахав рукою біля брунаті, й навіть легкого вітерця, створеного в такий спосіб, виявилося достатньо, щоб засохлі рештки брунатного матеріалу розсипалися.

— Це працює? — стривожено спитав Пелорат.

— Так. Я встановив на бластері слабкий промінь.

Він обдав жаром усе навколо шлюзу, і зелень зникла. Уся. Тревіз вдарив у шлюз, щоб струсити рештки вібрацією, і на землю полетів брунатний пил — такий дрібний, що навіть зависав у розрідженій атмосфері, підхоплений подмухами газу.

— Гадаю, тепер ми можемо його відчинити, — повідомив Тревіз, і за допомогою управління на зап’ястку передав радіохвильову комбінацію, що активувала механізм відчинення зсередини. Шлюз ще не роззявився навіть наполовину, коли Тревіз сказав: — Янове, не баріться, забирайтеся всередину. Не чекайте на сходи. Залізайте.

Тревіз поліз за Пелоратом, випаливши край шлюзу бластером. Обстріляв і сходи, щойно ті опустилися. Тоді подав сигнал для зачинення шлюзу й стріляв, доки вони не були повністю замкнені.

— Ми в шлюзі, Блісс, — сказав він. — Лишимося тут на кілька хвилин. Нічого не робіть!

— Натякніть мені, — озвався голос Блісс. — Із вами все гаразд? Як там Пел?

— Я тут, Блісс, і зі мною все чудово, — відповів Пел. — Немає причин переживати.

— Як скажеш, Пеле, але пізніше доведеться все пояснити. Сподіваюся, ви це розумієте.

— Обіцяємо, — мовив Тревіз і ввімкнув світло в шлюзі.

Дві постаті у скафандрі стояли обличчям одна до одної.

— Ми викачуємо все можливе повітря планети, тож просто почекаймо.

— А повітря корабля? Ми його впустимо?

— Поки ні. Мені настільки ж не терпиться вибратися зі скафандра, Янове, як і вам. Я просто хочу переконатися, що ми позбулися всіх спор, які пробралися з нами — або на нас.

У не надто задовільному освітленні Тревіз націлив бластер на внутрішній стик шлюзу та корпусу, методично розпиляючи жар підлогою, вгору та довкола, а потім знову підлогою.

— Тепер ви, Янове.

Пелорат нервово поворушився, і Тревіз запевнив:

— Ви можете відчути тепло. Гірше бути не мусить. Якщо стане неприємно, просто скажіть.

Він обвів невидимим променем скло шолома, найбільше краєчки, а потім послідовно решту скафандра.

— Підніміть руки, Янове, — пробурмотів Тревіз. Потім: — Покладіть руки мені на плече й підніміть одну ногу, мені треба обробити підошви… а тепер іншу. Вам не надто гаряче?

— У прохолодному вітерці не купаюся, Ґолане.

— Що ж, тоді відплатіть мені тим самим. Пройдіться по мені.

— Я ніколи не тримав у руках бластера.

— Доведеться. Тримайте отак, великим пальцем штовхніть ту маленьку ручку й міцно стисніть руків’я. Отак. Тепер проведіть по склу мого шолома. Ведіть рівномірно, Янове, не затримуйте надто довго на одному місці. Рештою шолома, тоді обличчям донизу та шиєю.

Він продовжував давати вказівки, і коли був увесь прогрітий та внаслідок цього незатишно спітнів, забрав бластер назад і перевірив рівень заряду.

— Лишилося менше половини, — констатував і методично обробив нутрощі шлюзу, туди й назад на стіні, доки бластер не розрядився, відчутно нагрівшись через швидку й безперервну розрядку. Тоді Тревіз сховав його назад до кобури.

Лише після цього він подав сигнал на вхід до корабля. Він зрадів свисту та відчуттю находження повітря до шлюзу, коли відчинилися внутрішні двері. Прохолода та теплообмін охолодять скафандр набагато швидше, ніж саме лише випромінювання тепла. Тревізу могло лише здатися, але він одразу відчув прохолоду. Здалося чи ні, їй він теж зрадів.

— Знімайте скафандр, Янове, і лишайте тут, у шлюзі.

— Якщо ви не проти, — сказав Пелорат, — я б хотів перед­усім прийняти душ.

— Не передусім. Власне, перед цим, і підозрюю, що навіть перед тим, як помочитися, вам доведеться поговорити з Блісс.

Блісс, звісно, чекала на них із занепокоєним виглядом. З-за неї, міцно чіпляючись долоньками за ліву руку дівчини, визирала Феллом.

— Що сталося? — суворо спитала Блісс. — Що там було?

— Захист від інфекції, — сухо мовив Тревіз, — тож я ввімк­ну ультрафіолетове випромінювання. Дістаньте темні окуляри. Будь ласка, не баріться.

Додавши до освітлення на стінах ультрафіолет, Тревіз один за одним зняв вологі предмети одягу й витрусив їх, повертаючи то в одному, то в іншому напрямку.

— Просто пересторога. Ви теж це зробіть, Янове. І Блісс, мені доведеться роздягнутися повністю. Якщо вас це збентежить, вийдіть у сусідню кімнату.

— Мене це ані збентежить, ані присоромить, — відповіла Блісс. — Я добре уявляю, як ви виглядаєте, і точно не побачу нічого нового. Що за інфекція?

— Просто дещо, — з умисною байдужістю повідомив Тревіз, — що, гадаю, може дуже нашкодити людству, якщо дати йому волю.

3

Усе скінчилося. Ультрафіолет виконав своє завдання. Згідно із сукупністю інформаційних та навчальних фільмів, які докладалися до «Далекої зірки», коли Тревіз уперше зайшов на борт на Термінусі, світло офіційно призначалося для дезинфекції. Утім Тревіз підозрював, що завжди була спокуса, і часом нестримна, користуватися ним для набування модної засмаги у вихідців зі світів, де засмагу вважали модною. Однак як би не використовували ультрафіолет, він завжди дезінфікував.

Вони вивели корабель у космос, і Тревіз маневрував ним так близько до сонця Мельпоменії, як це було можливо без надмірного дискомфорту; він розвертав і вихляв корабель, упевнюючись, що всю його поверхню просочено ультрафіолетом.

Нарешті вони забрали два покинуті в шлюзі скафандри й оглянули їх, доки навіть Тревіз не лишився задоволеним.

— І все це через мох, — зрештою мовила Блісс. — Кажете, це був він, Тревізе? Мох.

— Я називаю це мохом, бо воно мені його нагадало. Але я не ботанік. Усе, що я можу сказати, — що він насичено зелений і, ймовірно, потребує дуже мало світла.

— Чому мало?

— Мох чутливий до ультрафіолету і не може рости, навіть виживати, під безпосереднім освітленням. Його спори всюди, і він зростає в прихованих кутках, у тріщинах скульптур, під будівлями, живлячись енергією роззосереджених фотонів світла скрізь, де є джерела вуглекислого газу.

— Я так розумію, ви вважаєте його небезпечним.

— Це цілком можливо. Якби частина спор причепилася до нас, коли ми ввійшли, або залетіла за нами, вони