Лі Бардуго - Королівство шахраїв
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потім Інеж потягнулася вниз, до першої сходинки металевої драбини, і прикріпила до неї намагнічений затискач. Це Вілан їй дав його. Він по-справжньому надійно чіплявся. Після натискання на кнопку вистрибнули два намагнічених дротяних провідники і з тихеньким «дзень» причепилися до силосу. Інеж дістала із заплічного мішка арбалет і важку зв’язку линви, потім протягнула один її кінець крізь затискач, міцно закріпила та приєднала дротяні провідники. Другий кінець був закріплений до металевого затискача, зарядженого в арбалет. Інеж натиснула на гачок. Перший постріл не влучив у ціль, тож їй довелося притягнути линву назад. Другий постріл зачепився не за ту сходинку. Але третій постріл влучив точнісінько в ціль на сусідньому силосі. Дівчина покрутила затискач, поки не відчула, що линва достатньо натягнулася. Вони вже раніше користувалися схожим механізмом, але ніколи не застосовували його на таких далеких відстанях чи на такій висоті. Байдуже. Відстань та небезпека зміняться, коли Інеж опиниться на линві, — і вона зміниться теж. На мотузці вона нікому нічим не була зобов’язана, перетворювалася на істоту, підвішену між небом і землею, без минулого чи теперішнього.
Час настав. Ти можеш навчитися виступати на гойдалках, але потрібно мати природжений талант, щоб ходити по линві.
Мати оповідала Інеж, що талановиті линвоходи походили від Людей Повітря, які колись мали крила, і що за умови правильного освітлення ці крила можуть промайнути перед простими смертними, які їм сподобаються. Відтоді Інеж невпинно так і сяк крутилася перед дзеркалом і вивчала свою тінь, не зважаючи на кпини кузенів, щоб побачити, чи не покажуться, бува, її власні крила.
Коли батько втомився від її щоденних докучань, він дозволив доньці почати вчитися на низьких мотузках, босоніж, щоб вона відчула, як ходити вперед і задки, утримуючи рівновагу. Вона страшенно нудьгувала, але ретельно щодня виконувала вправи, перевіряючи свою силу, намагаючись відчувати шкіряні черевики, які дозволять утриматися на тугішому й не такому дружньому дроті. Якщо тато відтягався, дівчинка переверталася догори ногами, тож, коли він повертався назад, вона розгулювала линвою на руках. Він погодився підняти мотузку на кілька сантиметрів вище, дозволив доньці спробувати справжню линву, і на кожному рівні Інеж удосконалювала те чи інше вміння — колесо, сальто, прогулянку із наповненим водою глечиком на голові. Вона ознайомилася з тонкою гнучкою жердиною, яка допомагала утримувати рівновагу на найбільшій висоті.
Якось у пообідні години її дядько й кузени ставили новий елемент. Ганзі мав штовхати линвою тачку, у якій сиділа Аша. День був спекотний, тож вони вирішили перепочити, пообідати і трохи поплавати в річці. Самотня в притихлому таборі, Інеж вилізла на одну з платформ, які вони встановили, і переконалася, що сонце світить у спину й вона чітко бачитиме линву.
Так високо світ перетворився на власне відображення, його обриси стиснулися, його тіні видовжилися й чомусь здавалися ненадійними, хоча й мали знайомі форми; коли Інеж поставила ногу в капці на линву, вона раптом відчула короткочасний сумнів. Хоча линва була така сама завширшки, як та, якою дівчинка тижнями розгулювала без страху, вона здавалася значно тоншою, наче в цьому задзеркаллі линви підкорялися іншим законам. «Якщо приходить страх, незабаром щось мусить статися».
Інеж глибоко вдихнула, напружила м’язи і ступила перший крок у прірву. Під нею вкривалося брижами море трави. Дівчина відчула, як посунулася її вага, нахилилася ліворуч, відчула, як тягне до себе земля, як гравітація вже готова поєднати її з власною тінню далеко внизу.
М’язи Інеж напружилися, вона підігнула коліна; минула мить — і залишилися тільки дівчина й линва. Вона вже була на середині шляху, коли відчула, що за нею спостерігають. Інеж розширила своє поле зору, водночас не втрачаючи сфокусованості. Вона ніколи не забуде батьків вираз обличчя, коли він повернувся з річки з дядьком і кузинами: голова простягнулася до неї, рот перетворився на чорне перелякане «О»; з фургона з’явилася мати і схопилася рукою за серце. Усі мовчки заклякли, страхаючись зруйнувати її зосередженість, — перша публіка, що стежила за її виступом на линві, оніміла від жаху, який неабияк лестив дівчинці.
Коли Інеж злізла на землю, мати витратила майже годину, розриваючись між обіймами з донькою та криками. Батько лютував, але дівчинка помітила і гордість у його погляді, і заздрісний захват в очах кузин.
Коли одна із сестер пізніше відвела її вбік і поцікавилася: «Як ти йдеш так безстрашно?» — дівчинка лише здвигнула плечима і сказала: «Це була просто прогулянка».
Але вона збрехала. Це було краще за прогулянку. Коли інші люди ходили по мотузці, вони змагалися — із вітром, із висотою, із відстанню. Коли Інеж опинялася на линві, та перетворювалася на її світ. Дівчинка відчувала нахил і погойдування. Линва була планетою, а Інеж — її місяцем. Линва мала простоту, якої Інеж ніколи не відчувала на гойдалках, де нею керувала інерція. Дівчинка любила спокій, який могла знайти на линві, хай ніхто більше не міг цього зрозуміти.
Вона впала лише одного разу й досі звинувачує в цьому сітку. Її натягнули через те, що Ганзі додав до свого виступу одноколісний велосипед. Однієї миті Інеж ішла, а наступної вже падала. Їй навіть забракло часу помітити це, поки вона не врізалася в сітку й не відскочила від неї просто на землю. Інеж щось налякало у відкритті того, яка тверда земля, що вона не пом’якшилася й не вигнулася для неї. Дівчинка зламала два ребра, а на голові набила ґулю завбільшки з гусяче яйце.
«Добре, що вона така велика, — бурмотів над нею батько. — Це свідчить, що кров не потрапила в мозок».
Щойно з Інеж зняли пов’язки, вона повернулася на линву. І більше ніколи не працювала із сіткою. Вона знала, що сітка додає їй легковажності. Але зараз, дивлячись униз, дівчина мусила погодитися, що не заперечувала б проти невеличкої страховки. Далеко внизу місячне світло вихоплювало з темряви бруківку й надавало каменям схожості з насінням якогось екзотичного фрукта. Утім, захована за караульним приміщенням сітка не допомогла б, якби її тримала тільки Ніна; і, незалежно від того, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство шахраїв», після закриття браузера.