Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

Ще з півгодини тривав бенкет, супроводжуваний веселими жартами, жвавою розмовою, як то буває між людьми, зв'язаними щирою дружбою.

Коли друзі Спартака стали прощатися, сонце вже було на заході.

Спартак провів своїх гостей і лишився біля намету, задумливо дивлячись на величезний табір гладіаторів, освітлений останнім промінням сонця.

Думки одна за одною роєм пролітали в його голові, він подумав про всемогутнє слово «воля», яке менш ніж за рік підняло п'ятдесят тисяч безправних, знедолених людей, позбавлених майбутнього і всяких надій. Багато з них отупіли в рабстві, деякі навіть втратили людську гідність. І це слово зробило з них найдоблесніших воїнів у світі, влило в них мужність, зневагу до смерті, високу свідомість людської гідності. І він замислився над таємною непереборною силою цього слова: бідного, колись презренного гладіатора воно зробило хоробрим і грізним полководцем могутнього війська, наділило здібністю змагатися з яким завгодно іншим почуттям, навіть з благородною і міцною любов'ю до Валерії. Цю божественну жінку він любив у сто крат більше, ніж самого себе, та не дужче від тієї святої справи, якій присвятив своє життя.

Розділ XV

СПАРТАК ПЕРЕМАГАЄ ЩЕ ОДНОГО ПРЕТОРА І ПЕРЕБОРЮЄ НЕБЕЗПЕЧНІ СПОКУСИ

В цей час у Римі — гордовитому переможцеві Африки й Азії, а нині ще й заклопотаному війнами проти Серторія і Мітрідата — більш тяжкими, ніж війна з Спартаком, почали серйозно задумуватися над поворотом подій після поразки претора Публія Варінія під Аквіном. П'ятдесят тисяч озброєних гладіаторів під командуванням людини, яку римляни, червоніючи від сорому, змушені були визнати сміливою, мужньою і не без здібностей, стали повними господарями Кампаньї і, за винятком небагатьох міст, знищили там усяку подобу римської державності, навіть тінь її влади. П'ятдесят тисяч озброєних гладіаторів уже серйозно загрожували Самнію і Лацію, тобто передовим укріпленням Рима, і тепер стали занадто грізною небезпекою, щоб можна було махнути на це рукою і ставитися до них з безтурботною легковажністю.

Тому у цьогорічних коміціях Варінія увільнили від управління Сіцілією, а разом з тим і від ведення війни з гладіаторами. Майже одностайним голосуванням народу і Сенату ці справи передали Гаю Анфідію Оресту. Це був патрицій років сорока п'яти, добре обізнаний у військовій справі. Протягом багатьох років він був воєнним трибуном, три роки — квестором. Своєю мужністю і розумом заслужив повагу і народу і Сенату.

В перші місяці 681 року Орест, за згодою нових консулів Теренція Варрона і Гая Кассія Вара, зібрав значне військо з трьох легіонів: один складався з римлян, другий — з італійців, третій — з далматинських та іллірійських союзників. Ці три легіони мали приблизно двадцять тисяч чоловік. Разом з десятьма тисячами уцілілих від розгрому під Аквіном вони складали армію в тридцять тисяч бійців. Орест навчав її у Лації і пообіцяв вщент розгромити Спартака навесні.

Настала весна. Могутнє сонце з ясного синього неба опромінило природу своїм життєдайним теплом. Над землею, вкритою розкішним зеленим килимом трав, розлився п'янкий аромат чарівних квітів; на тисячі дзвінких голосів залунав спів птахів; весна заговорила незліченними таємничими голосами, повними солодкої знемоги кохання. А війська — римське з Лація, гладіаторське з Кампаньї — рушили в похід, щоб залити розквітлі поля Італії людською кров'ю.

Претор Анфідій Орест вийшов з Норби і Аппієвим шляхом дійшов до Фунді. Там, дізнавшися, що Спартак іде йому назустріч Доміцієвим шляхом, він став табором на таких позиціях, де міг використати переваги своєї численної кінноти — близько шести тисяч бійців.

Через кілька днів Спартак прийшов у Формії і став табором на двох горбах, що височіли над Аппієвим шляхом. Звідси на чолі своєї трьохтисячної кінноти він пробрався до самого табору ворога з метою розвідати його розташування і дізнатися про його наміри.

Однак претор Анфідій Орест, значно досвідченіший від тих полководців, з якими Спартак досі воював, одразу вийшов Спартакові назустріч. Після сутички, що, правда, не мала вирішального значення, але обійшлася гладіаторам втратою сотні бійців, Спартак був змушений спішно відступити і повернутися до Формії.

Понад два тижні Спартак чекав, що, підбадьорений цим легким успіхом, противник перейде в наступ, та дарма! Орест був не з тих, кого легко можна заманити в пастку.

Тоді Спартак вирішив вдатися до тих хитрощів, які спадають на думку тільки великим полководцям. Темної ночі, додержуючи цілковитої тиші, він вивів з табору вісім легіонів, лишивши на місці тільки два легіони Еномая та кінноту. Цілу ніч Спартак ішов уздовж морського берега, забираючи з собою всіх зустрічних колонів, хліборобів, рибалок, жінок і дітей, щоб чутка про його просування не дійшла до противника. Потім швидким маршем пройшов через густий ліс біля Тарраціни і став табором на узліссі, в тилу ворога, на відстані кількох миль од нього.

Немало здивувався Орест, побачивши, що Спартак обійшов його. Та, обережний і розсудливий, як завжди, він ужив усіх заходів, щоб стримати запал своїх легіонів. Пращники гладіаторів доходили аж до частоколів римського табору.

глузливо викликали римлян, і легіонери роздратовано кричали, щоб їх вели до бою.

Спартак протягом цілого тижня даремно намагався викликати ворога: Орест залишався на місці, не бажаючи приймати бій у невигідних для себе умовах.

Але вождь гладіаторів, завжди меткий на різні хитрощі, вирішив скористатися з становища, яке створилось, із навколишньої місцевості. І от одного чудового дня Анфідій Орест немало здивувався і вжахнувся, довідавшись через своїх розвідників, що, крім табору біля Таррацінського лісу, гладіатори розташували ще два табори: один — у дуже укріпленому місці між Фунді та Інтерамною, а другий — між Фунді та Пріверном.

Таким чином вождь гладіаторів повністю оточив табір Анфідія Ореста і поставив його перед необхідністю або прийняти бій, або через тиждень здатися від голоду.

Претор справді опинився у тяжкому становищі. Тепер, щоб вирватися з кільця, він мусив напасти на один з гладіаторських таборів, причому він навіть не міг надіятися на перемогу, бо хоч яким коротким був би опір легіонів Граніка чи Крікса, він у всякому разі триватиме не менше трьох годин. За ці три години або Крікс прийде на допомогу Гранікові, або ж Гранік — на допомогу Кріксові, Спартак нападе з тилу, а останнім прийде Еномай, щоб остаточно розбити римлян.

Сумний, занепокоєний Орест день і ніч сушив собі голову, марно шукаючи і не знаходячи виходу з цього небезпечного становища. Його легіони зовсім занепали духом. Спочатку пошепки, а потім усе голосніше вони називали претора нездарою і страхополохом. Адже він відмовився вести