Іван Антонович Єфремов - Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов

тільки вдалося розімкнути паралітичний цеп, усунувши стійке гальмування в корі мозку від розряду щупалець чорного хреста, Ніза стала цілком здоровою. Треба було тільки повернути колишню енергію після такого довгого каталептичного сну. Ніза, жива, здорова Ніза! Ергу Ноору здавалося, що він ніколи не зможе подумати про це без радісного поштовху всередині.

Він побачив самотню жіночу постать, яка швидко простувала йому назустріч від перехрестя дороги. Він пізнав би її серед тисяч інших – Веду Конг. Веду, яка колись так довго полонила його думки, поки не з’ясувалася протилежність їхніх шляхів. Звиклий до діаграм обчислювальних машин, Ерг Ноор уявив собі круту, спрямовану в небо дугу – його поривання – і ширяючий над планетою, спрямований в глибину її минулих століть шлях життя і творчості Веди. Обидві лінії широко розходились, віддаляючись одна від одної.

Знайоме до найменших подробиць обличчя Веди Конг раптом вразило Ерга Ноора своєю схожістю з Нізою. Таке ж вузьке, з широко розставленими очима і високим чолом, з довгими бровами врозліт, з тим же виразом ніжного глузування біля великого рота. Навіть носи в обох, трошки задерті, м’яко закруглені і подовжені, були схожі, наче в сестер. Тільки Веда дивилася завжди прямо і вдумливо, а вперта голівка Нізи Кріт часто в юному запалі задиралася вгору.

– Ви розглядаєте мене? – здивувалася Веда.

Вона подала Ергу Ноору обидві руки, і той притис їх до своїх щік. Веда, здригнувшись, висмикнула руки. Астрольотчик посміхнувся.

– Я хотів подякувати їм, цим рукам, які виходили Нізу… Вона… Я все знаю! Треба було весь час чергувати, і ви відмовились од цікавої експедиції. Два місяці!..

– Не відмовилась, а запізнилась, чекаючи «Тантру». Все одно було пізно, а потім – вона чудова, ваша Ніза! Ми зовні схожі, але вона – справжня подруга переможцеві космосу і залізних зірок з своїм пориванням у небо і відданістю…

– Ведо!..

– Я не жартую, Ерг! Ви відчуваєте, що тепер не час для жартів? Треба, щоб усе стало зрозуміло.

– Мені й так усе зрозуміло! Але я вдячний вам не за себе – за Нізу…

– Не дякуйте! Мені було б важко, якби ви втратили Нізу…

– Розумію, але не вірю, бо знаю Веду Конг – зовсім непричетну до такого розрахунку. І моя вдячність не минула.

Ерг Ноор погладив молоду жінку по плечу і поклав пальці на згин Вединої руки. Вони йшли поруч пустинною дорогою і мовчали, поки Ерг Ноор не почав знову:

– Хто ж він, справжній?

– Дар Вітер.

– Колишній завідуючий зовнішніми станціями? Он як!

– Ерг, ви говорите якісь незначні слова. Я вас не пізнаю…

– Я змінився, мабуть… Але я уявляю собі Дар Вітра тільки по роботі і думав, що він теж мрійник космосу.

– Це правильно. Мрійник зоряного світу, але такий, що зумів поєднати зірки з любов’ю давнього землероба до Землі. Людина знання з великими руками простого майстра.

Ерг Ноор мимохіть глянув на свою вузьку долоню з довгими цупкими пальцями математика й музиканта.

– Коли б ви знали, Ведо, мою любов до Землі зараз!..

– Після світу темряви і довгого шляху з паралізованою Нізою? Звичайно! Але…

– Вона, ця любов, не створює основу мого життя?

– Не може створювати! Ви справжній герой і тому не, наситні в подвигу. Ви і цю любов понесете повною чашею, боячись пролити з неї краплю на Землю, щоб віддати все для космосу. Але для тієї ж Землі!

– Ведо, вас спалили б на вогнищі в Темні століття!

– Мені вже говорили про це… Ось і перехрестя. Де ваше взуття, Ерг?

– Я лишив його в саду, коли вийшов вам назустріч. Мені доведеться повернутись.

– До побачення, Ерг. Моя справа тут кінчилася, – настає ваша. Де ми побачимось? Чи тільки перед вильотом нового корабля?

– Ні, ні, Ведо! Ми з Нізою поїдемо в полярний санаторій на три місяці. Приїжджайте до нас і привезіть його, Дар Вітра.

– Який санаторій? «СерцеКамінь» на північному узбережжі Сибіру? Чи в Ісландію, в «Осіннє Листя»?

– Для Північного полярного кола вже пізно. Нас пошлють у південну півкулю, де скоро почнеться літо, «Біла Зоря» на Землі Грахама.

– Гаразд, Ерг. Якщо Дар Вітер зразу не поїде відбудовувати супутник п’ятдесят сім. Очевидно, спочатку мають підготувати матеріали…

– Хороший ваш земний чоловік – майже рік у небі!

– Не лукавте. Це – близьке небо порівняно з неймовірними просторами, які розлучили нас.

– Ви шкодуєте, що так сталося, Ведо?

– Навіщо цитати, Ерг? У кожному з нас дві половинки: одна поривається до нового, друга береже колишнє і рада повернутися до нього. Ви знаєте це і знаєте, що повернення ніколи не досягає мети.

– Але жаль лишається… як вінок на дорогій могилі. Поцілуйте мене, Ведо, люба!..

Молода жінка слухняно виконала прохання, легенько відштовхнула астрольотчика і швидко пішла до головного шляху – лінії електробусів. Ерг Ноор стежив за нею, поки робот – кермовий машини, що саме підкотила, не зупинився і червоне плаття Веди не зникло за прозорими дверцятами.

І Веда крізь скло дивилася на нерухомого Ерга Ноора. У думках настійливо звучав рефрен вірша поета ери Роз’єднаного Світу, який переклав і недавно поклав на музику Арком Гіром. Дар Вітер сказав їй одного разу у відповідь на ніжний докір:

– І ні ангели неба, ні духи пучин

Розлучити б ніяк не могли,

Не могли б розлучити зі мною її,

Чарівної АннабельЛі!

Це був виклик стародавнього чоловіка силам природи, які забрали його кохану. Чоловіка, що не примирився з втратою і нічого не захотів віддати долі!

Електробус під’їздив до вітки Спіральної Дороги, а Веда Конг усе ще стояла біля вікна. Міцно тримаючись за поліровані поруччя, сповнена світлого суму, вона тихенько наспівувала чудовий романс.

2Ангели» – так у сиву давнину в релігійних європейців називали вигаданих духів неба, вісників волі богів. Слово «ангел» і означає «вісник» старогрецькою мовою. Забуте багато століть тому слово…

Тільки на станції Веда опам’яталася від думок, але знову повернулась до них у вагоні Дороги.

– Вісники неба, космосу – так можна назвати і Ерга Ноора, і Мвена Маса, і Дар Вітра. Особливо Дар Вітра, коли він буде в близькому, земному небі, на будівництві супутника… – Веда пустотливо посміхнулась. – Але тоді духи пучин – це ми, історики, – голосно сказала вона, вслухаючись у звук свого голосу, і весело засміялась. – Так, так! Ангели неба і духи пучин! Тільки навряд чи це сподобається Дар Вітру.

Низькі кедри з чорною хвоєю – холодостійка форма, вирощена для Субантарктики,