поглядів о. Філяса і переконав загал читачів про безосновність противного погляду, а саме, що василіяни в минулому були так спольонізовані, що треба було вже перекладати для них церковнослов’янські богослуження польською мовою. Багато священиків мені заявляли, що виступ отця Філяса треба брати на карб його старечости. “Нова Зоря” при кожній нагоді ставилася неприхильно до всіх починів академії і Богословського товариства і ніколи не зайняла прихильного становища. Коли заходила потреба, я виступав в “Ділі” окремими статтями, що злагіднювало колись неприхильне становище “Діла” до Церкви.
Услід за “Записками” пішов Станиславів з “Добрим Пастирем”[391] і Перемишль зі своїми виданнями[392]. І так, коли на початку боялися, що “Богословія” не вдержиться і не буде її чим заповнити, то тепер постало аж кілька видань, завдяки анімозії, яка спонукала інші єпархії і отців-василіян до суперництва.
Поява послання єпископа Григорія Хомишина проти візантійства[393] викликала ряд статей в “Меті”246[394]. Загалом постання Українського Католицького Союзу з Володимиром Децикевичем і Кузьмовичем у проводі[395] — це окрема картина українських церковно-політичних дій.
Воєнне лихоліття: під різними окупаціями
Вправді, гітлєрівці з виповідженням війни Польщі кинули кілька бомб і на Львів, між іншим і на церкву Духовної семінарії. Я мало що не згинув тоді і ледве зійшов був до пивниці. Під вежею вчився тоді один питомець з Чернівець і згинув під румовищами[396]. В часі гітлєрівських налетів поляки дуже знущалися над українцями. Часто впадало польське військо до семінарії і робило труси, з Цитаделі обсервували кожний рух. Мене поставили “під стєнку” і мало що не розстріляли.
Але це успокоїлося, а тим часом з-над Збруча почали машерувати (17 вересня 1939 року) большевицькі війська. Заляканий нарід приймав їх навіть хлібом і сіллю, хоч передше антибольшевицькі настрої по селах були дуже сильні. Ніхто перед тим з фактичної большевицької грози не здавав собі справи, а о. Костельник виписував бундючні статті проти сучасного Джінґісхана[397]. Одинокий проф. Панчишин[398] сказав мені рік перед тим, що треба рахуватися з тим, що прийдуть большевики і нас винищать. Мабуть, такого переконання набрав він з розмов з радянським консулом у Львові. Негайно після вмаршу большевицьких військ появився на Личаківській стації большевицький панцирний поїзд як заповідження зайняття Львова. Коли мені це сказали, я пішов до митрополичої палати, а було це пополудні, і повідомив Митрополита. Він здивувався і сказав тоді: “Карта історії обернулася”[399]. Паніка в місті була велика, і треба було бути приготованим на найгірше. Через Львів ще перед тим перетягали різні дипломатичні місії в дорозі на Румунію. Приїхав з Варшави і міністер комунікації до Львова і
