Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Діти 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Діти" автора Галина Василівна Москалець. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 109
Перейти на сторінку:

Надька спохмурніла одразу: «Вже й помріяти не можна! А ти хоча б таким жмотом не був. Зводив би колись в ресторан…» — «Нема чого з себе паню корчити! Сама на швейній фабриці працюєш… Скільки ти там заробляєш?» — «На шмотки вистачає». — «А я сто двадцять. А коли б оженився, то дулю би мав. На куриво жінка б по п’ятнадцять копійок раз на два дні давала та ще на пиво раз на місяць». — «Вово, ну хіба можна таке дівчині говорити?» — «Можна! Хай відтепер вчиться копійку берегти». — «Ну й дурний!»

Потанцювали, значить. Кажу я Надьці на прощання:

«Ну, бувай! В суботу я на танці прийду. Подивлюсь, як ти там поводишся». — «А потім що?» От, думаю, язичок. Де вона встигла всього того навчитися?

«Не будь така лукава! Потім, може, почну тебе розуму вчити».

«Потрібний ти мені!»

Ламається Надька. Я й пішов. А хлопці тим часом змились. Другого дня дізнався, що Даник в міліцію потрапив. Знав, у кого каменя кинути, у Беца! Нема того, щоб культурно посидіти та й додому піти, в ліжко.


З нотаток пенсіонера

Вже десять років я на пенсії. Спочатку не знав, де себе подіти, але з часом звик. Що поробиш — старість завжди самотня. І попереду нічого, крім смерті, немає. Добре навчений життям, я можу дати корисну пораду, якщо її хтось потребує в цьому маленькому містечку, де всі всіх знають і де не сховаєш ні бруду, ні порядності. По війні я вчителював, мої учні вже збагнули всі ази життя, давно заспокоїлись і забули формулу сірчаної кислоти. До періодичної системи Менделєєва додалось кілька нових елементів, і я маю приємність згадувати, що саме було в той час, коли вчені їх відкривали. Здебільшого то були незначні події, як-от пожежа чи якийсь сімейний скандал (не мій, звичайно, бо дружина загинула ще у війну). Коли я порівнював ці події з відкриттям елементу, то дуже сміявся. Події ці мене хвилювали більше.

Живу я сам. Маю одну кімнату в старому будинку і проводжу у ній майже весь час, котрого у мене більше ніж треба. Є в мене в Дніпропетровську сестра, молодша на вісім років. І влітку я їжджу до неї в гості, потрапляю в такий же старий будинок, пофарбований у брудно-рожевий колір, але довго не витримую коло її онуків. Надто вже галасливі вони. Як усі старі люди, я дратівливий і надаю значення найменшим їх дурницям. Люблю увечері посидіти на лавочці під будинком, побалакати з такими, як я, пенсіонерами, поганити сучасну молодь. Потім вечеряю, читаю газету і лягаю спати. Мене не вельми мучить безсоння й зовсім не гнітить порожня кімната. Власне, не зовсім порожня, бо хімія і далі є моєю пристрастю, тож різних колбочок, пробірок, тиглів у мене повно. Я сказав «хімія», хоч справжня назва моїх щоденних занять — алхімія. Я прожив важке життя, таївся від усіх, не раз висів на волосині, мене зраджували, але я мовчав. Гадав, що рано чи пізно я поставлю на терези свою мовчанку, бездіяльність, а поряд вистражданий, виболений філософський камінь. Уже тридцять років я його шукаю.

Вічний двигун чи там квадратура круга — речі різні, але примітивні. Вічний двигун шукали ледарі. Пізніше він став порятунком для тих, котрі боялись, щоб їх праправнуки не задихнулись від вихлопних газів і вугільного пилу раніше, ніж помруть з голоду або загинуть у ядерній війні. Благородне заняття, нічого не скажеш, але на добрих намірах, як то мовиться, побудовано пекло. Ну а квадратура круга — це вже спроба зникнути самому, заховатись в п’ятому, ба навіть у шостому вимірі. Найчастіше такі втікачі добігають не дальше божевільні. Ой як я їм співчуваю. Але мої шукання набагато глибші й актуальніші. Тантал перетворював на золото навіть бараняче стегенце. Та й не золото мені потрібне. На відміну від математиків і механіків я маю під собою тверду основу: сто чотири елементи періодичної системи Менделєєва. Я не вишу в повітрі. Мене оточують цілком матеріальні речі, котрі існують незалежно від мене і вперто не хочуть розкривати свої таємниці.

Це загалом надто просто висловлено. Я трохи знаюся на чорній магії, кабалістиці; але в мене нема ні сови, ні черепа на столі, ні згортків-папірусів, і ні в кого не підніметься від жаху волосся на голові, коли він зайде до мене в кімнату. Правда, у мене є кіт, але не чорний, як у всіх алхіміків, а сірий з коричневими смужками і страшний ледар. Звати його Феб, а сусідки кличуть Фібусь, як дітей: Стась, Вітусь. Цього кота мені просто нав’язала Ганна Петрівна з третьої квартири, коли кішка її, може, в десятий раз привела кошенят.

Маю певність, що, розповівши про філософський камінь, я навіть на крихту не видав своєї таємниці. Як людина не надто обдарована широтою і глибиною мислення, я — дилетант. Але ще ніхто не виставляв мене на посміховисько. Я не сумніваюся в правильності свого шляху.

Які тільки думки народжуються у моїй голові, коли я підходжу до газової плити, щоб підігріти порцію вчорашнього супу, і коли спалахує синє полум’я! Адже газ отой іде з глибини землі, йому тисячі років. Скільки він несе в собі інформації! Ось він, а мені думається, чи не сигнали, неоціненні для людства. Якби розшифрувати їх, боже милий! Газ іде собі з глибини, згоряє, а люди воюють між собою, палять сусідів у печах, займаються різними дурницями, рвуться в космос, а газ тим часом витікає. І коли він весь просочиться крізь земну кору й не залишиться стільки, щоб наповнити ним

1 ... 75 76 77 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти"