Енді Вір - Марсіянин

така радіоактивна, що вона дає 1 500 ватів тепла, з який 100 Вт перетворюється на електрику.куди діваються 1 400 Вт? Вони розсіюються у вигляді тепла.

Мандруючи до Патфайндера, мені довелось зняти ізоляцію з ровера, щоб випустити зайве тепло з тієї чортівні.

Я прикинув числа. Регулятор використовує 790 Вт щоб постійно підігрівати повітря. РІТЕГ-ових 1 400 Вт більш ніж достатньо для цієї задачі, а також щоб підтримувати прийнятну температуру у ровері.

Для перевірки я вимкнув нагрівачі у регуляторі й заміряв його споживання енергії. Через кілька хвилин я увімкнув їх назад. Ісусе Христе, яке ж холодне повітря було при поверненні. Але я отримав дані, яких потребував.

З нагріванням регулятор споживає 21,5 пн. Без нього… (барабанний дрібний бій) 1 пн. Саме так, майже уся енергія витрачалась на нагрівання.

Як і з більшістю життєвих проблем, цю можна розв’язати скринею чистого випромінення.

Решту дня я витратив на повторну перевірку своїх чисел й проведення додаткових перевірок. Усе сходиться. Я можу це зробити.

Журнал: Сол 200

Сьогодні я буксирував каміння.

Я маю знати, яка енергетична ефективність буде у ровера-причепа. На шляху до Патфайндера на 18 кВт-год я мав 80 км. Цього разу навантаження буде набагато більшим. Я тягтиму причем з усім начинням.

Я під’їхав заднім ходом до причепа й зчепив буксировочні клямри. Досить легко.

Вже деякий час причеп був розгерметизований (адже у ньому зроблено кількасот маленьких дірочок), тому я відчинив обидвоє дверей повітряного шлюзу щоб мати прямий доступ до середини. Відтак закинув до середини купку камінюк.

Вагу довелось вгадувати. Найважча річ, яку я візьму з собою, це вода. 620 кг. Моя сухо заморожена картопля додасть ще 200 кг. Мабуть у мене буде більше сонячних стільників ніж раніше, а ще мабуть батарея з Габу. Плюс атмосферний регулятор й оксигенатор звісно. Замість того щоб зважувати усе те манаття, я примірився й вирішив, що воно буде 1 200 кг ваги.

Півметра кубічного базальту важить близько того (більш менш). Після двох годин важкої праці, впродовж котрої я ввесь час скиглив, усе це було завантажено.

Відтак, з двома повністю зарядженими батареями, я накручував кола навколо Габа, поки не виснажив їх обох.

При палючому максимальному погоні у 25 км/год, прогулянка не викликала збудження й захоплення. Але я був вражений тим, що ровер може підтримувати такий погін з усим тим додатковим вантажем. У нього неймовірний крутний момент.

Але закон фізики - це мале вперте лайно, і воно помстилося за додаткову вагу. Я отримав лише 57 км до закінчення заряду.

Ці 57 км були на пласкій землі, без потреби вмикати регулятор (котрий з вимкненим нагрівачем не багато споживає). Вважаймо для безпеки 50 км на день. С таким погоном знадобиться 65 днів щоб дістатись до Скіапареллі. Але це лише час у дорозі.

Час від часу мені потрібно буде зупинятись й давати оксигенатору споживати усю енергію. Як часто? Після купи розрахунків я визначив, що мій бюджет у 18 пн дозволить оксигенаторові зробити О2 на 2,5 дні. Мені доведеться зупинятись щодва-щотри Соли щоб відновити кисень. Мої 65 Солів перетворюються у 91!

Це достобіса довго.Я відірву собі голову, якщо доведеться так довго жити у ровері. У будь-якому разі я виснажений від піднімання каменюк й скигління через піднімання каменюк. Гадаю, я надірвав собі спину. Решту дня намагатимусь не напружуватись.

Журнал: Сол 201

Так, я точно надірвав собі спину. Я прокинувся у агонії.

Тому я зробив перерву у роботі з ровером. Натомість я витратив день на прийом ліків та ігри з радіацією.

Спочатку я наївся вікодину для своєї спини. Слава медичним запасам Бека!

Відтак я поїхав за РІТЕГом. Він був саме там, де я його лишив, у ямці за 4 км від мене. Лише ідіот триматиме таку річ біля Габа. Та все одно я приніс його знову у Габ.

Він або уб’є мене, або ні. На те, щоб впевнитись, що він не зламається, було витрачено багато праці. Якщо я не можу довіряти НАСА, кому тоді взагалі я можу довіряти? (Поки що я забуду про те, що НАСА сказало нам закопати подалі цю річ.)

На зворотньому шляху я віз його на даху ровера. Це маля просто вивергає тепло.

У мене є трохи гнучких пластикових трубок, призначених для дрібних ремонтів відновлювача води. Як приніс РІТЕГ у Габ, я дуже обережно приклеїв трохи трубок навколо ребер теплорозсіювача. Використовуючи лійку, зроблену з аркушу паперу, я пустив воду по трубках, збираючи її у скриньку для зразків.

Без сумнівів вода нагрілась. Це звісно очікувано, та все ж приємно бачити, що термодинаміка поводиться слухняно.

Регулятор атмосфери працює не постійно. Погін криго-розділення залежить від погоди ззовні. Тому повернення холодного повітря відбувається не стійким потоком. А РІТЕГ продукує постійне передбачуване тепло. Він не може збільшувати свою віддачу.

Тому я нагріватиму воду РІТЕГом, щоб створити резервуар тепла, відтак я направлятиму повернене повітря бульбашками крізь цю воду. Такми чином мені не доведеться перейматись щодо часу повернення повітря. І мені не доведеться мати справу з несподіваними змінами температури у ровері.

Коли вікодин припинив діяти, моя спина розболілась ще більше. Потрібно менше напружуватись. Не можу ж я ковтати пігулки увесь час. Тому на кілька днів я відмовлюсь від важкої праці.