Енді Вір - Марсіянин

Поки що я припинив усі роботи з ним. не хочу продовжувати без плану. Впевнений, НАСА мало багато різних ідей, та нині я маю вигадати одну власну.

Я уже сказав, Велика трійця (атмосферний регулятор, оксигенатор та відновлювач води) є критичними компонентами. У подорожі до Патфайндера я обійшовся без них. Я використав СО2 фільтри для регуляції атмосфери й узяв достатньо кисню та води на увесь час подорожі. Цього разу це не спрацює. Мені потрібна Велика трійця.

Проблема у тому, що вони споживають багато енергії, і мають працювати усю добу. Батареї ровера мають заряд на 18 кВт-год. Оксигенатор сам використовує 44,1 кВт-код на Сол. Розумієте мою проблему?

Знаєте що? “Кіловат-година на Сол” - це дуже складно говорити. Я вигадаю нову наукову назву для цієї одиниці. Один кіловат-година на Сол - це… це може бути що завгодно.... м-м-м… дідько... а біс із ним. Назву її “пірат-ніндзя”.

Отже, Велика трійця потребує 69,2 пн, більша частина чого припадає на оксигенатор й атмосферний регулятор. (Відновлювач води потребує лише 3,6).

Буду на чомусь заощаджувати.

Найпростіше зробити це з відновлювачем води. У мене 620 л води (я мав набагто більше до вибуху Габа). Мені потрібно лише три літри води на Сол, тому мого запасу вистачить на 206 Солів. Мине лише 100 Солів від мого від’їзду до того, коли мене заберуть (або я помру у процесі).

Висновок: мені не потрібен відновлювач води. Питиму скільки потребуватиму, викидатиму відходи назовні. Ага, саме так, Марсе, я обісцю й обісру тебе. Ось так тобі за постійні намагання вбити мене.

Отако. Я заощадив 3,6 пірат-ніндзів.

У мене прорив з оксигенатором!

Я витратив більшу частину дня переглядаючи тех. описи. Він нагріває СО2 до 900 С, відтак пропускає його через цирконієву електролітичну чарунку щоб вирвати звідти атоми вуглецю. Саме нагрівання газу потребує більшу частину енергії. Чому це важливо? Тому що я сам, а оксигенатор розрахований на шістьох. ⅙-а кількості СО2 означає ⅙-у енергії для нагрівання.

Тех. опис каже 44,1 пн, але увесь цей час споживалось 7,35 через зменшення навантаження. Це вже щось!

Ще лишається атмосферний регулятор. Він бере зразок повітря, визначає, що з ним не так й розв’язує проблему. Забагато СО2? Забрати його. Не достатньо О2? Додати трохи. Без нього оксигенатор не матиме користі. Щоб переробляти СО2, його потрібно відділити.

Регулятор вивчає повітря за допомогою спектроскопа, відтак розділяє гази шляхом надохолодження їх. Різні складові перетворюються у рідину при різних температурах. На Землі надохолодження такої кількості повітря забрало б до сміху велику кількість енергії. Але (про що я знаю напевне) це не Земля.

Надохолодження робиться помпуванням повітря у відділення з межами Габу. Повітря швидко охолоджується до зовнішньої температури, яка коливається від -150 С до 0 С. Коли тепло, використовують додаткове охолодження, але холодні дні можуть перетворити повітря у рідину задарма. Справжня витрата енергії починається, коли воно нагрівається назад. Якби воно поверталось у Габ не нагрітим, я б замерз до смерті.

“Чекай! - скажете ви. - марсіянська атмосфера не рідка. Чому ж атмосфера Габа зріджується?”

Атмосфера Габа у 90 разів щільніша, тому вона переходить у рідкий стан при значно вищих температурах. Регулятор бере найліпше з обох світів. Буквально. Для інформації: марсіянська атмосфера конденсується на полюсах. Насправді, вона затвердіває у суху кригу.

Проблема: регулятор споживає 21,5 пн. Навіть додавання ще енергетичних елементів з Габа заледве забезпечить енергією регулятор протягом Сола, не кажучи про енергію для їзди.

Потрібно думати далі.

Второпав. Я знаю як надати живлення оксигенаторові й атмосферному регулятору.

Проблема малих замкнутих просторів - отруйність СО2. У вас може бути увесь кисень світу, та якщо рівень СО2 підніметься до 1%, ви почнете куняти. При 2% будете як п’яний. При 5% важко лишитись притомним. 8% врешті уб’ють вас. Щоб вижити потрібен не кисень, потрібно позбавитись СО2.

Мені потрібен регулятор. Але оксигенатор мені потрібен не увесь час. Мені потрібно лише позбавитись СО2 у повітрі й додати кисню. У мене є 50 л рідкого кисню у 25-илітрових баках у Габі. Це 50 000 л у стані газу, досить, щоб прожити 85 днів. Не досить, щоб побачити мене врятованим, але дуже багато.

Регулятор може відділяти Со2 та зберігати його у баці, додаючи до мого повітря кисень, якщо потрібно. Коли у мене лишиться мало кисню, я можу зупинитись на день і використати усю мою енергію на роботу оксигенатора. Таким робом оксигенатор не споживатиме заряд, призначений для їзди.

Отже я триматиму вімкненим регулятор увесь час, але оксигенатор вмикатиму лише у дні, призначені цілком для нього.

Коли регулятор заморожує СО2, кисень та азот лишаються у стані газу, але все одно при -75 С. Якщо регулятор подасть їх назад у моє повітря без підігріву, я на години перетворюсь на Попсайкл. (прим.п., Popsicle - популярне у США морозиво на паличці) Більша частина енергії, спожитої регулятором, витрачається на підігрів того, що повертається у повітря, щоб зі мною не сталось згадане.

Але у мене є ліпший спосіб нагрівання. Дещо, що НАСА не стало б розглядати навіть у свій найбільш людиновбивчий день.

Це РІТЕГ!

Так, РІТЕГ. Ви мабуть пам’ятаєте його з моєї веселої подорожі до Патфайндера. Любенька брила плутонія,