Енді Вір - Марсіянин

Я узяв Джоганесову люльку й вирізав із неї гамак. Відтак накрив раму запасним полотном для Габа, зробивши всередині западину, а з країв лишив полотно звисати. Притиснувши ці звислі краї камінням я отримав водонепроникну ванну!

Щоб наповнити її знадобилось лише 100 л.

Потім я поцупив з відновлювача води помпу. (Без увімкненого відновлювача води я якось проживу деякий час). Під’єднавши її до мого водонагрівача на основі РІТЕГа, я опустив вхідну й вихідну шланги у ванну.

Так, я знаю, що це смішно, та я не приймав ванну з самої Землі, а у мене болить спина. До речі, я все одно перебуватиму 100 Солів разом з РІТЕГом. Кілька додаткових не зашкодять. Це моє дурнувате пояснення, і я триматимусь його.

Щоб нагріти воду до 37 С знадобилось 2 години. Після цього я вимкнув помпуй заліз у ванну. Люди, все що я можу сказати: “А-а-аххххх.”

Якого дідька я не подумав про це раніше?

Минулий тиждень я присвятив проблемам свої спини. Біль не був сильним, але на Марсі немає жодного хіропрактика, тому я не ризикував.

Я двічі на день приймав ванну, багато лежав у своєму ліжку та дивився гімняні телесеріали з 70-х. Я вже передивився усю колекцію Ллюїс, але нічого іншого робити не було. Довелось передивлятись їх.

Я передумав багато думок.

Можна зробити усе ліпше, якщо мати більше сонячних панелей. 14 панелей, які я узяв до Патфайндера, давали 18 кВт-год, які могли зберігати батареї. Під час мандрівки я складав панелі у стос на даху. Причеп дозволяє зберігати ще 7 (йому бракуватиме половини даху через дірку, яку я нині вирізаю у ньому).

Потреби для цієї подорожі визначатимуться оксигенатором. Все зводиться до того, скільки я електрики на Сол я зможу дати цьому зажерливому маленькому гімнюкові. Я хочу мінімізувати кількість днів, коли я буду не у дорозі. Що більше заряду я зможу дати оксигенатору, то більше кисню він вивільнить, і то довше я зможу їхати між тими “повітре-Солами”.

Будьмо жадними. Скажімо, я можу знайти місце для ще 14 панелей замість 7. Не впевнений, як мені це зробити, та все ж припустімо таке. Це б дало мені для порядкування 38 пн, котрі перетворяться на 5,1 Сола кисню до один повітре-Сол. Мені доведеться зупинятись лише раз на п’ять Солів. Це вже набагато ліпше.

Плюс, якщо я зможу збільшити ємність батарей, то зможу проїжджати 100 км за Сол! Щоправда, легше сказати ніж зробити. Мені доведеться узяти 2 паливні елементи на 9 кВт-год з Габа й повантажити їх у ровер чи причеп. Вони не схожі на батареї ровера: вони ні малі, ні переносні. Досить легкі, але вельми великі. Можливо доведеться причепити їх до зовнішнього корпусу, а це з’їсть запаси моїх сонячних стільників.

100 км за Сол - це дуже оптимістично. Яле, скажімо, я зможу проїжджати 90 км за Сол, зупиняючись щоп’ять солів для відновлення запасів кисню. Я дістанусь до місця за 45 Солів. Це було б чудово!

З інших новин: я второпав, що мабуть НАСА сере цеглою. Вони слідкують за мною через супутники й не бачили, щоб я виходив з Габу впродовж шести днів. Раз моїй спині стало легше, настав час черкнути їм рядок.

Я попрямував назовні для ПЧД. Цього разу, будучи дуже обережним з викладанням каміння, я вивів кодом Морзе таке повідомлення: “ПОШКОДИВ СПИНУ. ВЖЕ ЛЕГШЕ. ПРОДОВЖУЄ ЗМІНУ РОВЕРА.”

На сьогодні фізичної праці було досить. Не хочу переробитись.

Гадаю, треба у ванну.

Сьогодні був час експериментів з панелями.

Спершу я перевів Габ у низькоенергетичний режим: без внутрішнього освітлення, усі не суттєві системи вимкнено, усе внутрішнє обігрівання призупинено. Все одно більшу частину дня я буду назовні.

Я зняв 28 панелей з сонячної ферми й відтягнув їх до ровера. Чотири години я їх складав різними способами. Бідолашний ровер виглядав як фургон з Beverly Hillbillies. Нічого із випробуваного не спрацювало.

Єдиний спосіб зібрати усіх їх 28 на даху - це зробити стос такий високий, що вони б попадали з даху на першому ж повороті. Якщо зв’язати їх разом, то вони зваляться просто як одне ціле. Якби я міг причепити їх міцно до ровера, тобі б сам ровер перекинувся. Я навіть не хотів це перевіряти. Це було очевидно, і я не хотів порозбивати усе.

Я все ще не видалив шматок корпусу з причепа. Половину дірок просвердлено, але я ще нічого не вирішив. Якщо лишити його на місця, я зміг би викласти чотири стоси по сім панелей. Це було добре - наче два таких ровери, яким я їхав до Патфайндера.

Проблема у тому, що мені потрібен цей отвір. Регулятор має бути у герметичному середовищі, а він завеликий щоб поміститися у ровері. До того ж оксигенатор теж має бути у герметичному середовище під час роботи. Мені він буде потрібен лише щоп’ять Солів, але що ж я робитиму того Сола? Ні, там має бути дірка.

Таким чином я зможу вкласти 21 панель. Потрібно притулити десь ще 7. Лишається одне місце для них - боки ровера й причепа.

Однією з мої попередніх модифікацій були “сакви”, перекинуті через ровер. Один бік тримав додаткову батарею (вкрадену з того, що нині причеп), а інший бік був повен каміння для противаги.