Панас Мирний - Повiя

серце: не на непочатий морiжок польових квiток, а на пiдпушену грядочку огородних лiлiй. Молодi панiйки розважали його сум - велику тугу, вiд їх погляду загорялися його похмурi очi, тiпалося i билося гаряче серце.

Як тiльки приїхав вiн, то зразу оселився у Рубця. Антон Петрович раднiший мати свого брата на квартирi: разом вони на службу йдуть, трохи не разом i з служби вертаються; хата зайва е - чому ж його не пустити доброго чоловiка, коли вiн дає ще до того й добрi грошi. Пистина Iванiвна ще бiльше раднiша була такому квартирантовi. Антон Петрович i старий, i пiдтоптуваний, i все клопочеться, коли не по господарству, то про карти; а Григорiй Петрович i чорнобривий на лихо удався, i веселий, балакучий; про що з ним не заведи розмову - так легко, так любо з ним говорити. I обхiдчастий та принадливий: не пройшло й трьох днiв, а мов вiн у них зрiс i викохався; i слуги до його зразу привикли; i Iвась, синок, так полюбив. Не раз Пистина Iванiвна, дивлячись на нього, як вiн загравав з Iвасем пiсля обiду, глибоко зiтхала. Вона гадала в той час про свої молодi лiта, коли вона була ще баришнею, ждала своєї черги… "I от же не пiдвернувся тодi такий! А тепер - он яке опудало лежить i сопе! - думала вона, дивлячись на чоловiка, що спочивав пiсля обiду. - Он який крикун вистрибує! - переводила очi на сина, та чує - й пiд серцем щось ворушиться. - Уже ж що там не буде, а кумом вiн буде!" - рiшила вона.

Через пiвроку родилася Маринка. Як очуняла Пистина Iванiвна, почалися клопоти про хрестини: коли, як, що й до чого?

- За кумом нiчого бiгати, коли кум у хатi, - жартiвливо промовила Пистина Iванiвна, указуючи на Григорiя Петровича.

- Од хрестин грiх одказуватися, - одмовив той.

Кумою Антон Петрович давно вже намiтив товсту купчиху, що так любила чайку попити, добре попоїсти, уволю поспати; незгiрше вона любила i на зубок стороннього узяти; звiсно, як у гостях та помiж своєю компанiєю - не сидiти ж зцiпивши зуби!

- А хрестити вiзьмемо молодого попа, - знову рає Пистина Iванiвна чоловiковi. - Все ж перепаде що-небудь молодому, бо, кажуть, вiн так бiдує. Та разом i матушку проси: побачимо, що воно за губернська цяця.

Хрестини, iменини, похорони нiколи не справляються без бенкету: зiйдуться чужi люди, треба дiло зробити, треба й побенкетувати. Колись тi бенкети цiлими тижнями тяглися, широко та бучно справлялися; а тепер бiльше мiж прихильними знайомими.

На сей раз Антон Петрович запросив близьких собi: Книша з жiнкою - високою та сухою, як тараня, молодицею; секретаря з суду - лисенького та низенького старичка з його бочкою, як шуткуючи звав вiн свою жiнку - огрядну та товсту панiю, велику товаришку головихи; прохав вiн i голову, й Селезньова, та голову якесь дiло задержало, а Селезньов поїхав на села мiстки оглядати.

У призначену недiлю звечора зiбралися запрошенi гостi, посiдали, ведуть Звичайну розмову - хто що чув, хто що бачив; ждуть батюшки. Аж ось i вiн, та ще й не сам - з матушкою.

- I чого? - спитала секретариха з полiцiї, хитнувши головою.

- Скажiть же, - додала секретариха з суду.

- I їй сюди треба! Iшла б у машкарад скраю водити! - увернула головиха. Вона вже дещо чула про молоду попадю, що та виробляє.

Попадя увiйшла в гостинну наряджена та надушена, її гарне шовкове плаття злегка шамотiло по долiвцi, цвiтний пояс, наче райдуга, перевив тонкий та стрункий стан. її бiла, наче виточена, шия ще здавалася бiлiшою вiд чорної шовкової матерiї, що так гладенько облягала її круглi плечi i високе лоно; золотий хрестик на золотому ретяжцi блищав на шиї, як зоря; невеличкi сережки грали дорогими камiнцями; на рожевих пальчиках i синiли, i червонiли перстеньки; личко молоде, рожеве; волос чорний, у кучерях; голубi оченята з-пiд чорних брiв, наче квiтки тi, горять-усмiхаються.

- Нарядилась, а їсти, кажуть, нiчого, - припавши до Рубчихи, промовила секретариха з суду.

- Пiдiть же! - одказала та.

Головиха тiльки сплюнула i припала до блюдечка з чаєм. Попадя, уступивши в гостинну, привiтно поклонилася усiм. Пистина Iванiвна напрямилася стрiти не знану ще гостю. Почалося знайомлення. Попадя, як ясочка, бiгала вiд одного до другого, хапалася за руки, мiцно здавлюючи їх, трусила; з жiнками цiлувалася. Личко її горiло, очi грали. Вона така рада новим знайомим. Так давно ждала сього часу. I защебетала, мов пташка ранком. Балакаючи з хазяйкою, увертала слово й до гостей; чула, що говорили чоловiки в другiй хатi, i з ними вона перегукувалася своїм дзвiнким голосом. Бажаючи побачити народжену, кинулася в дитячу, обцiлувала червоне личко Маринки, витерла губи бiлим пахучим платочком i метеликом ускочила знову у гостинну.

- А хто ж кумом? - спитала.

Пистина Iванiвна пiдвела кума, познайомила.

- Я десь вас бачила, - сказала вона, стрiльнувши на нього очима.

- На улицi, може, - вiдказав вiн, вклоняючись.

- Нi. Ви не з губернiї?

- Доводилося й там бути.

- То-то. - I вона заторохтiла про губернiю. - Там-то хороше, там-то весело! Садки, клуби, маскаради.

Григорiй Петрович зрадiв новiй знайомiй. З одного города - у них зразу знайшлося що пригадати, про що поговорити. Весела i тепла розмова зачалася мiж ними.

- Хльорка! - тихо промовила Книшева жiнка.

- Та ще й губернська, - додала секретариха з суду. Головиха зачмихала i вилила з блюдечка чай на себе.

- Плаття! плаття! - загукала секретариха з суду i кинулася за ганчiркою.

- Нiчого, - заспокоювала головиха, струшуючи з свого дорогого шовкового плаття краплi чаю, а в душi лаяла i попадю, i секретариху.

- Бачите, що тут за люди - якась звiрота, - прошептала, повертаючися до Григорiя Петровича, попадя i, зiтхнувши тихо, додала: - А ти живи мiж ними та ще й вибери подругу собi.

- То ви не подругу вибирайте, а друга, - одказав вiн їй.

- Друга? - скрикнула вона, i блакитнi очi її аж посинiли. - О-о, я знаю вас, мужчин. Ви всi єхиднi такi, коварнi… У-у-у!..

I вона так утiшно засовалася, посварилася рукою, так чарiвниче заграла очима, що якби не було нiкого, Григорiй Петрович так би й припав до її ручки.

- Всi? Невже всi? Мало ж ви знаєте нас, коли так, - одказав вiн буцiм покiйно.

Попадя глянула йому у вiчi, пильно глянула… Ще хвилину - i вiн, певно, не видержав би її палючого погляду; та вона одскочила