Ірена Ігорівна Карпа - Піца Гімалаї

— Зате, — знизав плечима Дордже, — так він підкорив собі усіх дакіні Холодного Гаю і спокійно займався далі йогівською практикою.

— Нє, — причмокнула Редька, оглядаючи безкраї простори й навмисне підставляючи вуха вітрові. — Не буду я кафе відкривати. І навіть студію для йогів зі специфічною дієтою не засную.

— О? То чого?

— Бо мене зачморить податкова, я піду протестувати, поб’ю на майдані плитку, і мені впиляють п’ятнадцять років за порчу держмайна…

— Податки — річ весела.

— Ага, особливо в Україні…

— Ну, чого тільки в Україні все? От Далай Лама, приміром, не знаючи, звідки взяти грошей на чергове озброєння армії, ввів був податок на вуха.

— На вуха?.. — Редьку чогось пройняло на швидку згадку про базарну відьму і кульок свинячих тельбухів.

— Ага. На вуха. Щоб платили всі, хто їх носять. — Дордже нічого не помітив. — Правда, було це в двадцять шостому році.

Редька вже не слухала. Вона нарешті побачила причину їх підйому на гору: вбудований просто в скелю невеликий монастир. На масивних червоних дверях висів важкий замок. Все віддавало пусткою, а надто дзвіночки, сплутані з конячим волоссям і павутиною, повислі на голих кущах барбарису.

— Добрий день, — зітхнула Редька. — І шо? Де обіцяний йогурт, що його тут квасять?

Відщипнула кілька зернят барбарису.

— Зате тут вода хороша. — Дордже спокійнісінько зачерпнув пригоршню холодної води з джерела коло дверей. — І місце непогане взагалі.

Він глянув кудись вгору.

Редька й собі задерла голову до неба. Над ними кілька секунд покружляв великий сірий орел із білими грудьми і головою. Відтак він круто розвернувся і полетів у напрямку того, що звідси здавалося Редьці урвищем.

— Пішли? — спитав Дордже.

— Що — вже назад? — скривилась Редька.

— Та чого назад? Он, джіпіес нам полетів. Ходім за ним хоч трохи.

— Ходімо, — знизала плечима Редька, — раптом пощастить, і він нас годуватиме, як Заратустру?

Дордже посміхнувся.

— Це якщо ми зможемо так розчепіритися, щоб ходити виключно по вершинах….

Вони повільно пройшли вибіленою сонцем і вітрами стежкою, не намагаючись уникнути чіпкого барбарису. На тлі недалекого льодовика червоні переморожені ягідки й самі виглядали наче крихітні подряпини.

Минувши руїни чийогось дому, Редька з Дордже таки вийшли на край землі, за яким орел ковзнув у безодню. До Редьки раптом дійшло, що це вони отак от вперше, не женучи кудись із язиком через плече, просто собі видерлись на пагорб.

— Помедитувати чи просто повтикати.

— Що? — перепитав Дордже.

Але вже наступної секунди, варто було Редьці відвернутися в пошуках, чого би пожувати (без варіантів — барбарис), як він уже сидів над урвищем в лотосі, спокійно склавши руки на колінах, так, наче й сидів тут уже років сто, а то й тисячу, чи взагалі відтоді, як тут з’явився цей льодовик із правого боку і безкінечний повітряний простір із лівого.

Редька злегка отетеріла, втім, простоявши так кілька секунд і не наважившись нічого запитати, сама сіла трохи позаду Дордже. Спершу склала пальці так, як бачила на картинках, а потім вже так, як вони зручно вляглися.

Здавалося, навіть вітер затих, і то само сонце чи далекі помахи крил зниклого орла ледь чутно ворушили волосся хлопцю на голові. Редька не знала, скільки вони там пробули. Й тільки коли прокричав над головами орел (був це той самий чи інший?), вона помітила, що відблиски сонця по льоду перекочували на добрячу відстань. І тут же Дордже знищив тишу:

— Отам от, бачиш, прямо, трохи правіше за шпичак… Ні-ні, не туди дивися. Ну от, просто під відрогом, на дядька з вусами схожим, бачиш?

— Ну, шо там? — мружилася в трохи каламутну далечінь Редька.

— Отам печера Міларепи.

— Кого?..

— Міларепи. Відлюдника й потужного йога. Автора тисяч пісень.

— Поет-відлюдник… — зітхнула Редька з таким виглядом, наче все життя мріяла саме про цю професію, а батьки примусили вступати на бухгалтера. — А пам’ятаєш хоч якийсь його вірш?

— Хоч якийсь? Гм. Не знаю. Його страшенно люблять у Тибеті. Але навряд чи тобі пересічний тибетець так от запросто відірветься від крутіння бикові хвоста і процитує поета.

— Ну ти ж не пересічний… — нила Редька, лиш тепер видивившись трохи нижче ще щось, подібне на низькорослий монастир. Повністю захопившись його розглядинами проти сонця, вона вже й забула, про що нила, коли до неї донісся незвичний, захриплий якийсь голос Дордже. (Правда, потім вона збагнула, що незвичність радше йшла від специфічної його англійської…)

Maintain the state of undistractedness,

and distractions will fly away.

Dwell alone, and you shall find the Friend.

Take the lowest place,

and you shall reach the highest.

Hasten slowly, and you shall soon arrive.

Renounce all worldly goals, and you shall

reach the highest Goal.

If you follow this unfrequented path,

you will find the shortest way.

— А нам ніяк не дійти до його печери? — послухавши вслід за віршем ще трохи вітру, спитала тихо Редька.

— Ну чого? Якось колись дійдемо… — посміхнувся Дордже.

— Але не тепер? — розчарувалась вона.

— Ну, хіба що ти експресом отримаєш зараз дар скороходіння і понесеш мене на руках.

— То з вершини на вершину тобі ступи, то десь капці-скороходи роздобудь. Капризна ти дамочка. — Редька продовжувала свої звичні жарти більше на автоматі. В голові їй було незвично легко, та й в усьому тілі теж, навіть холод від близького заходу сонця ще не відчувався.

— Та чого капці? Можна й босоніж. Як порядні йоги. Тиснуть собі на правильні внутрішні точки енергії й переміщаються на величезні відстані за коротенький час.

— У, кльово їм.

— Ну, якщо сумлінно займешся і в тебе буде шанс досягти такого. А то й заразом навчишся літати небом, ставати невидимою, мати надлюдський слух, ясно бачити, міняти зовнішність чи бути вічно молодою. Хоча…

— Що «хоча»? — насторожилася Редька, ледь трохи підібравши замріяно розвішані вуха.

— Істині досягнення сіддхі — і вони даються найважче — це, як не дивно, зречення, співстраждання, тверда віра й осягнення безпомилкового погляду. Хіба не так в есенціях всіх цивілізованих релігій?..

— Певно, що так. — Редька враз поникла.

— Ти чого?

— Та так, нічого.

— Вниз не хочеться? Чи їсти припекло?

— Отож-бо! — мало