Герман Мелвілл - Мобі Дік, або Білий кит

певною мірою поширювалася на кашалотів у цілому, або, що більше він убивав морських чудиськ, то більше зростала ймовірність того, що наступний кит, якого він зустріне, стане ненависним об'єктом його пошуків. Та навіть коли б можна було зробити подібне припущення, існували ще й інші міркування, які, не узгоджуючись із його шаленою головною пристрастю, все ж таки, безперечно, впливали на нього.

Для досягнення поставленої мети Ахабу були потрібні знаряддя; а з усіх знарядь, якими користуються в цьому світі, найчастіше виходять з ладу люди. Так, наприклад, він усвідомлював, що хоч якою сильною була його магнетична влада над Старбаком, ця влада, однак, не могла підібрати під себе всю душу його помічника без останку; то була лише фізична перевага, яка часто спричиняє і перевагу духовну. Тіло Старбака і його пригнічена воля належали Ахабу доти, поки Ахаб тримав свій магніт біля його скроні; проте він знав, що в глибині душі старший помічник жахається задумів капітана і, коли б це було можливо, з радістю тримався б осторонь від такої справи або навіть перешкоджав її успіху. Може статися, що спливе чимало часу, перш ніж вони знайдуть Білого Кита. Протягом цього часу Старбак буде постійно виказувати відкрите протистояння владі свого капітана, якщо лише не відволікти його якимись буденними дріб'язковими клопотами. І це ще не все; божевілля Ахаба яскраво виявило себе в тій розважливості і прозірливості, з якими він розміркував, що необхідно на якийсь час позбавити їхню подорож того фантастичного і нечестивого ореолу, яким вона була повита; що жахливий сенс цього полювання слід тримати під сподом (адже рідко буває, щоб чиясь відвага встояла проти тривалих роздумів, які не чергуються з дією); що його командири і матроси повинні думати про щось більш близьке і просте, ніж Мобі Дік, під час довгої нічної вахти. Хоч як завзято і пристрасно його дика команда привітала це полювання, усі моряки у всьому світі — люди непостійні і не дуже надійні; перебуваючи під впливом мінливої погоди, вони переймають її нестійкість; і якщо весь час вести їх до далекої і мінливої мети, то хоч би яку втіху вона обіцяла, передусім потрібно, щоб повсякденні справи і заняття тримали їх у готовності до вирішальної сутички.

Ахаб знав і про інше. У мить надзвичайного хвилювання люди зневажливо відкидають будь-які насущні інтереси; але така мить швидко минає. Звичайний, природний стан для цього божого створіння, думав Ахаб, — це жалюгідна корисливість. Припустімо, Білий Кит схвилював серця моєї дикунської команди і навіть зародив у цих негідних серцях щось подібне до лицарської чесноти і благородства; все одно, переслідуючи Мобі Діка через завзяття, вони повинні мати поживу і для задоволення своїх звичайних щоденних потреб. Адже навіть славетним лицарям-хрестоносцям у давнину було недостатньо пройти дві тисячі миль лише для того, щоб битися за Гроб Господній, — дорогою вони здійснювали грабіжницькі напади, нишпорили по чужих кишенях і вдавалися до інших доброчесних способів, щоб розжитися на дурничку. Коли б вони були змушені обмежитися лише своєю кінцевою романтичною метою, багато хто з них відвернувся б від неї з огидою. Я не буду позбавляти моїх людей, думав Ахаб, надії на платню — авжеж, на платню. Зараз вони, можливо, зневажають користолюбні помисли; та мине кілька місяців, і ця підспудна корислива думка про платню одного чудового дня збунтується в них, і тоді, певно, Ахабу доведеться платити сповна.

Існувало іще одне міркування, ближче пов'язане із самим Ахабом. Розкривши під впливом моменту і до того ж, мабуть, дещо завчасно, головну, проте глибоко особисту мету плавання, Ахаб тепер добре усвідомлював, що поставив себе в таке становище, у якому він ніяк не зможе захиститися від звинувачень в узурпації; тому матроси могли з повним моральним і законним правом, якби їм таке спало на думку, постати проти свого капітана і навіть силоміць відібрати в нього владу. Безперечно, Ахаб прагнув захистити себе навіть від невимовлених звинувачень в узурпації, від будь-яких наслідків, які могли б виникнути, коли б подібні таємні думки поширилися серед його підлеглих. А для цього, крім владного розуму, серця і руки, потрібна була ще й невсипуща, пильна увага до будь-яких атмосферних впливів на команду.

Усі ці, а також інші, надто складні для того, щоб відтворити у слові, їх міркування змусили Ахаба усвідомити, що зовні він має зберігати вірність первинному, першочерговому обов'язку китобоя, дотримуватися всіх законів промислу і взагалі показувати свою всім відому завзяту цікавість до китобійного ремесла.

У всякому разі, тепер на палубі часто лунав його голос, озиваючись до чатових і наказуючи їм пильнувати за горизонтом і сповіщати, коли побачать бодай дельфінів. І невдовзі цю пильність було винагороджено.

Розділ 47

Плетіння мата

Був хмарний задушливий день, матроси мляво тинялися по палубі або, перехилившись за борт, тупо дивилися на свинцеві хвилі. Ми з Квіквегом спокійно плели мат для нашого вельбота. Навкруги панувала тиша, а в повітрі немовби були розлиті якісь чари, якась обіцянка майбутньої радості, і кожен з принишклих матросів був наче невидимий, розчинившись у самому собі.

При плетінні мата я виконував роль помічника або пажа при Квіквегу. І коли я пропускав утік — марлінь між довгими пасмами основи, замість човника використовуючи власну руку, а Квіквег, стоячи збоку, час від часу встромляв між нитками свій важкий дубовий меч — бердо і, задумано втупившись у морський простір, не дивлячись, не думаючи, підбивав докупи поперечні волокна, — над кораблем і над морем панувала така дивна, сонна тиша, яку час від часу порушував лише глухий стукіт дерев'яного меча, що мені почало здаватися, наче переді мною — Ткацький Верстат Часу, а я — просто човник, що покірно сновигає туди й сюди і плете полотно Долі. Переді мною були натягнуті нитки основи, непорушні, якщо не брати до уваги легке, проте невпинне тремтіння, від якого поперечні нитки щільніше сплітаються з ними. Основа, думав я, — це необхідність, і я власноруч пускаю по ній свій власний човник і плету свою власну долю на її непорушних нитках. А тим часом примхливо-байдуже бердо Квіквега штовхає утік, то дужче, то слабше, то прямо, то навскіс, абияк; і від цього завершального поштовху залежатиме вигляд готової тканини; цей меч дикуна, думав я, надає остаточного вигляду роботі, яку човник здійснив над основою; це байдуже, безтурботне бердо — випадок; так, випадок, свобода волі і необхідність, що жодною мірою не скасовують одне одного, а лише переплітаються у взаємодії. Прямі нитки основи-необхідності, яких ніщо не змусить