Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

— Я скажу йому, що перетворення, які людська натура відчуває протягом свого життя, бувають часом куди складніші всіх відомих нам магічних перетворень, бо природа мудріше всієї нашої штучної премудрості і всіх наших знань, — сказав Верховний Маг. І знову подивився на Емер. — Може він тут залишитися, господине? Чи збігається це його бажання з твоїм?

— Для мене він в десять разів краще, ніж мій рідний брат! — сказала вона. — І він людина добра і чесна, як я і говорила, пане мій. А вже користі від нього всім — і не перекажеш!

— Ну що ж, прекрасно. Прощай, Іріотх, дорогий мій товариш, учитель, суперник і друг! Прощай! А тобі, Емер, хоробра жінка, я низько вклоняюся в знак глибокої поваги і величезної подяки. І нехай мир панує в твоєму серці і в твоєму домі, - і він зробив рукою дивний жест, після якого в повітрі над вогнищем виник і не відразу розтанув якийсь світлий знак. — А тепер я, мабуть, піду до себе в корівник і трохи посплю. — І він дійсно відправився прямо в корівник.

Коли за ним зачинилися двері, знову настала повна тиша, тільки в каміні як і раніше шепотів щось вогонь.

— Сідай-но ближче до вогню, — сказала Гифт Іріотху. Той слухняно підійшов і сів на лавку.

— Невже це сам Верховний Маг? Правда?

Він кивнув.

— Верховний Маг Земномор'я спить на сіннику в моєму корівнику!.. — жахнулася вона. — Мені слід було поступитися йому своїм ліжком!

— Він нізащо би не погодився, — сказав Іріотх.

І вона зрозуміла, що це дійсно так.

— Яке у тебе красиве ім'я! — сказала вона, трохи помовчавши. — Іріотх! А я от ніколи не знала, яке Справжнє ім'я мого покійного чоловіка. І він мого не знав. Ти не бійся, я тебе більше вголос так звати не буду! Але знати мені його дуже приємно, тим більше що ти моє теж знаєш.

— У тебе дуже гарне ім'я, Емер, — сказав він. — І я з задоволенням буду його вимовляти, якщо ти сама цього захочеш, звичайно.

СТРЕКОЗА

I. Ірія

Предки її батька володіли великими родючими угіддями на великому і багатому острові Вей. Не вимагаючи ні титулів, ні придворних привілеїв від тих правителів, які, змінюючи один одного, захоплювали королівський трон в похмурий період, що послідував за падінням Махаріона, ці незалежні лорди твердою рукою правили своїми землями і своїми людьми і отриманий дохід, згідно з давньою традицією, знову вкладали в землю. Вони намагалися підтримувати в своїх володіннях хоча б відносну справедливість і порядок і тим самим вже протистояли брехливим тиранам, які захопили владу на островах Архіпелагу. Коли ж Земномор'ям стали правити Мудреці з острова Рок, які повернули людям мир і спокій, ця старовинна сім'я з острова Вей і перебуваючі в її володінні селянські селища стали навіть процвітати. Благоденство цього краю, який називався Ірія, а також краса тамтешніх полів, високогірних пасовищ і покритих дубовими гаями пагорбів навіть породили приказки «огрядний, як корови Ірії», або «щасливий, як житель Ірії». Господарі і численні орендарі додавали назву цього краю до свого імені, і кожен з гордістю називав себе «Іріан», що означало «мешканець Ірії». Але хоча тамтешні селяни та пастухи з покоління в покоління старанно передавали накопичені знання і вміння і відтворювали собі подібних синів і онуків з тою ж постійністю, що і дуби на пагорбах, знатне сімейство, члени якого володіли цими землями, змінюючи один одного, поступово занепадало, втрачаючи колишню успішність, незалежну вдачу і прагнення до порядку.

Одного разу сварка, що розгорілася між двома братами через спадщину, остаточно розколола сім'ю, а потім один з братів пустив за вітром свою частку спадщини через власну дурість, а другий — через непомірну жадібність. У одного з цих братів була дочка, яка вийшла заміж за купця, переїхала до столиці і спробувала звідти керувати маєтком, що виходило у неї, зрозуміло, погано. У другого брата був син, сини якого згодом теж посварилися між собою, намагаючись поділити заново вже поділені землі. На той час, як народилася героїня цієї історії, яку всі звали Стрекоза, той благодатний край, що носив назву Ірія, як і раніше залишаючись одним з найчарівніших куточків Земномор'я завдяки своїм пагорбам, полям і лукам, перетворився на справжнє поле бою, де велися нескінченні міжусобиці і тяжби. Незабаром селянські поля вкрилися бур'янами, а будинки орендарів стояли без дахів; корівники спорожніли, а пастухи повели свою худобу далеко за гори в пошуках кращих пасовищ. Старовинний панський будинок, що колись був осередком життя всього краю, зовсім занепав, але все ще височів на пагорбі серед дубів.

Тепер його власником став один з чотирьох братів, які називали себе господарями Ірії. Втім, інші троє братів називали четвертого — бажаючи бути абсолютно точними — «господарем Старої Ірії». Цей чоловік всі свої молоді роки провів у столиці острова, Шелітхе — в судах і в приймальнях чиновників, витративши там більшу частину отриманої ним спадщини, намагаючись довести законність своїх прав на землі всього краю. Але стати господарем всієї Ірії йому так і не вдалося. Додому він повернувся, зазнавши повної поразки, сповнений гіркоти, і решту свого життя провів, старанно попиваючи міцне червоне вино зі свого останнього виноградника або обходячи пішки межі своїх володінь в супроводі цілої зграї недогодованих і недоглянутих псів, яких тримав для того, щоб завжди мати можливість прогнати непроханих гостей, якщо ті вільно чи мимоволі вторгалися на його землі.

Ще в Шелітхе, марно оббиваючи пороги приймальних і судів, він встиг одружитися, але про його дружину в самій Ірії абсолютно нічого не було відомо, вона була родом з іншого острова, за чутками, десь із далекого заходу, а в самому маєтку з'явитися навіть не встигла, бо померла при пологах ще в столиці.

Коли ж господар Старої Ірії повернувся додому, з ним приїхала і його трирічна донька. Він доручив її турботам своєї економки і геть забув про дівчинку, згадуючи про неї, тільки коли добряче напивався. Якщо в такий день йому вдавалося розшукати дитину, то він змушував її годинами стояти біля його крісла або сидіти у нього на колінах і слухати сумні розповіді про ті кривди, які випали на його долю з вини інших людей. Він лаявся, когось проклинав, кричав, знову пив вино і дівчинку теж змушував пити і все вимагав, щоб вона присягнулася берегти і шанувати свою спадщину. Стрекоза з огидою ковтала вино, але всі ці