Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Мірган і Девін уважно дивляться.

- В мене з дитинства була нянька. Стара жінка, яка жила у лісі, зналася на травах і яку в наших краях вважали чаклункою. Вона потроху вчила мене. В основному розповідала казки про трави, квіти… Вчила лікувати за їх допомогою. Ну і всілякі замовляння – спинити кров, вгамувати біль. Я потім в госпіталі, - дивлюсь на Міргана і він киває,- використовувала їх. Хворі дійсно легше переносили операції і не відчували біль. Лікар Хольстейн вважав, що у мене легка рука.

- А нещодавно вона розповіла мені, що була знайома з моєю матір’ю. Та втекла з храму Первісних жриць. Вона покохала мого батька і кинула служіння. І нам з братом дісталась у спадок її кров. Я ніколи не мала якоїсь особливої сили – тільки те, про що сказала. Але Кертіс… Він знає більше, ніж я. Він хотів мене саме із-за того, що я дочка своєї матері. Коли я побачила його після війни… він виглядає молодше на добрих десять – п’ятнадцять років… Сінна сказала, що існують обряди, за якими можна принести людину в жертву і отримати її силу. Навіщо Кертісу дружина з позашлюбною дитиною? А от дружина з особливою кров’ю, яку можна принести в жертву… Я впевнена, що він робив це на війні й не раз. Якби ви його бачили…

Мірган темніє на обличчі. Девін хмуриться, і вочевидь має що заперечити. Я і сама це розумію. Поки не продемонструюхоч щось – мені складно повірити. Але якщо покажу… то чи не нестиме це для мене більшої небезпеки?

- Я мало що можу, - кажу, - але… Девіне, можна ваш ніж?

Девін дивується, але дістає його з піхов і просягає мені руків’ям вперед. Я беру його руку і приставляю ніж до долоні.

- Дозволите? – не чекаючи відповіді, швидко проводжу по шкірі. Девін відсмикує руку, і долоня швидко наповнюється кров’ю. Притискає поріз серветкою зі столу і обурено дивиться на мене.

- Дайте мені руку, Девін, - прошу. Ніж я поклала на стіл. І він все ж таки неохоче простягає мені руку.

Беру обома руками, забираю серветку, проводжу своєю рукою зверху рани, ніби стираючи її. Прикриваю очі, шепочучи Сіннині рядки…

Через долоню тепер тягнеться тоненька світла лінія шраму. Девін приголомшено стирає кров і оглядає руку. Переводить очі на вимащену в крові серветку.

- Це неглибокий поріз. Зі справжньою раною я так зробити не зможу, - кажу. – Але призупинити кров, забрати біль…

Мірган дивиться, звузивши очі, і, вочевидь, не надто дивується.

- Це приголомшливо…- каже Девін. – Я чув на війні про таких людей, але ніколи вживу не бачив. Якщо зараз мене мої очі не підводять…

- Я нікому про це не казала. Сінна заборонила мені. Але батько і брат, звичайно, знали.

- Є ще щось? – проникливо запитує Мірган.

- Я інколи бачу сни. .Не зовсім сни, скоріш видіння. Коли дивлюся на воду, на полум’я…іноді можу побачити. Тоді, коли ми їхали сюди, - дивлюсь на Девіна, - ті мої приступи… Кертіс намагався побачити через мою голову, де я знаходжусь.

- Звідки ви це знаєте? – різко питає Девін. – Чому впевнені, що це не просто головний біль?

- Я ніколи не відчувала цього, і не робила сама… Я вже казала, що майже бездарна. Сінна каже, це тому, що матір відмовилась від дару і закрила його й для мене також. З силою йде й відповідальність, а вона не хотіла бачити мене жрицею… Але Сінна розповідала мені дещо. Коли намагалась зрозуміти, що я можу. І тому я знаю про певні речі і як їм опиратися. Кертіс донедавна не мав сил зробити це. Але Сінна – інша річ. Я боюсь, що вона в його руках…

- Отже, - бере слово Мірган, - Кертіс має в руках заручницю і хоче вбити тебе, щоб отримати твою силу. Це все?

- Не зовсім, - опускаю очі, - є ще щось незрозуміле з леді Агатою. Вони з Кертісом явно добре знають одне одного. В них спільне минуле, але вона мені не скаже. І те, що сказала Сінна – що він хоче собі і Рея – мене лякає. Я підозрюю, що він хоче його саме тому, що він твій син. Чи, скоріше, її онук.