Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 33

МІРГАН

Чи дивує мене признання Ави? Не надто. З самого нашого знайомства її наче оповивала якась особлива аура. Можливо, кожен чоловік так сприймає жінку, яка колись тримала в руках його життя. Але з Авою і без того було якось…незвично, ніби чари йшли за нею крок-в-крок. Як не дивно, ніхто не помічав. Для Фрая вона навіть менш загадкова, ніж інші – його захоплює лише її сміливість і рішучість, більш притаманні чоловіку. Мати теж вважає її прямою і чесною – інакше б не клопотала за наш шлюб. Та й Девін… він був відверто вражений. Якби не вистава з порізом, яку Ава влаштувала, думаю, не повірив би.

До речі, про нього. Натяки Фрая та довіра Ави до Девіна справді викликають у мене неприємне відчуття. Я непомітно звик вважати їх з Реєм своїми. Запасним варіантом. Щось на зразок – не вийде з Іргіс, то у мене вже є син, після мене лишиться нащадок.

Крім того, жінка з позашлюбною дитиною не надто завидна наречена, а незалежний характер Ави ніби робить малоймовірним, що вона поспішатиме «сховатися» за чоловічою спиною. І я не думав, що вона зможе когось настільки привабити, щоб ця загроза була реальною. Принаймі, найближчим часом.

І от, варто опинитися коло неї Девіну, і я розумію, що прорахувався. Для нього, практично безземельного лицаря, Ава чудовий варіант. Це ще ніхто з сусідів по Лейвуду не знає, що у замка з’явилась власниця. На сьогодні, звісно, найбільша загроза Кертіс, і як виявилося, загроза життю Ави і Рея. І от кого-кого, а його я до них точно не підпущу.

Після сніданку я вирішую поспілкуватися з сином. Все-таки я тут заради нього. Рей дозволяє взяти себе на руки і ми у супроводі няньки йдемо на конюшні знайомитися з Вихором. Коли хлопчик тягнеться до інших жеребців, я забираю його – це може бути небезпечно, адже не кожен кінь любить, коли йому пхають пальці у ніс чи до рота. Виходжу надвір, підкидаю його. Рей очікувано заливається сміхом. Колись так бавився з Фраєвими сестрами, коли вони були малі. Для різноманітності намагаюся зацікавити його прогулянкою у вежу –в дитинстві я проводив там багато часу – і із-за краєвиду, і із-за голубиної родини, що гніздилася за вікном.

До нас підходить Ава. Вона шукає мене, вежа здається їй підходящим місцем і вона вирішує йти з нами, відсилаючи няньку.

Ці сходи вочевидь давно не замітали – пил, сухе листя, навіть павуки. Щодо останніх побоююсь за Аву – чи не почне верещати – але, як видно, мужності їй не займати, тож підіймаємось ми спокійно. Я з Реєм опиняюся нагорі значно швидше і розвертаюсь, щоб зачекати на неї. Сходи у вежі досить круті, і Аві вартує зусиль підніматися ними у доволі пишній сукні.

- Тут би сгодилася твоя сукня для поїздок, - згадую наш похід у печери.

Ава раптом сміється:

- Якби знала, то, безперечно, вдягнула б. Але я тут поки що без гардеробу. Навіть ця сукня перешита з того, що знайшли на горищі. Адже приїхала я в чоловічому одязі.

А й справді. Я про це не подумав. Їй, мабуть, важко опинитися раптом без усіх тих побутових речей, потрібних жінкам.

- То пусте, - запевняє Ава. – Новий одяг вже шиють, до того ж, чоловічого мені не бракує. Хтось з твоїх бабусь чи тіточок, мабуть, полюбляв його – бо ми знайшли кілька костюмів явно не по чоловічій фігурі.

- Колись цей замок належав жінці, яка дійсно мала екстравагантний смак. Мій дід одружився з нею, і отримав цей замок. В них було троє дітей і безліч скандалів. І велике кохання, судячи з усього. Згідно звичаїв, Лейвуд передається у спадок старшій дочці – саме так його отримала мати.

- І леді Агата погодилась віддати його мені?

- Навіть не замислилась. Згідно сімейних хронік, Лейвуд – традиційний прихисток бунтівних жінок нашого роду, - посміхаюсь. – Мати завжди вважала себе зразковою дружиною і по духу не могла претендувати на нього.

- Натомість я…

- Дуже навіть підходиш. Адже він з самого початку тобі сподобався?

- Не те слово. І околиці особливо. Ті білосніжні печери більше схожі на храм…

Так, я також згадую. І не тільки їх. Думки Ави, схоже, рухаються тими ж стежками, тому що вона запитує:

- До речі, все хочу спитати про твоє самопочуття. Судячи з усього, ти не ведеш спокійний спосіб життя, сидячи у каміна?

- Цілком стерпно. Хоча й не відмовився б полежати у тій гарячій купелі, - визнаю.

- Можливо, я поведу тебе згодом.

- Я ж правильно розумію, що самому мені туди не потрапити? Той шлях, яким ти мене вела –він заборонений?

Ава опускає голову і ледь усміхається.

- Скоріше закритий для звичайних людей. Але я хотіла розповісти тобі дещо наодинці. Я бачила видіння, твою мати і Кертіса в молодості. Уривок розмови. І наскільки я зрозуміла з того, що почула, колись Кертіс хотів одружитися з нею, але її батьки вибрали лорда Варана.

Справді? Як тоді багато мені не відомо…

- Чому ж вона боїться його?

- Я так зрозуміла, що вона не поділяла його почуттів. Але знала про нього дещо. Якісь неприємні речі.

Я обхожу по колу круглу кімнату, якій ми тепер знаходимось, даючи Рею можливість все роздивитися. З товстого шару пилу зрозуміло, що ніхто з слуг сюди не добирався. Через брудні вікна теж видно погано. Це місце приваблює хіба своєю усамітненостю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍