Яра Крихта - Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта

Він не заперечив. Не відвів погляду. 

Віолетта більше не могла стримувати себе. Її відчай сягнув краю, став нестерпним. Вона зробила крок уперед, наче кинувшись у прірву, і чоловік не відступив. Його холодна незворушність тільки сильніше палала в її свідомості, і вона простягнула руку до його обличчя, прагнучи хоч на мить доторкнутися до нього.

Але не встигла.

Він схопив її за зап'ястя, різко, боляче, стискаючи так, що пальці заніміли. Його очі – світлі, крижані, сірі, яскраві навіть у темряві – не виражали нічого.

– Досі не розумію цього пориву, – констатував холодно.

Віолетта тремтіла, але не через біль. Вона вдихнула, змусила себе не відводити погляду. 

І тоді сказала:

– Я ношу вашу дитину.

Мить тиші розчавила її. Його пальці ледь помітно стиснулися ще сильніше, а потім… ослабли.