Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Така маленька, а вже така розумна. - усміхнулася Дівчина. - Та не варто заграватися. - її вигляд раптово став дуже серйозним, наче очі стали ще темнішими.
У мене від такої зміни, яку я майже не могла бачити, але чітко відчувала, аж мурашки пішли по спині. Стало в прямому сенсі моторошно. Я навіть сковтнула. Ті невеличкі сіточки, якими я ловила імпульси так, щоб не викрити себе, піймали велику рибу. Я точно знала, ким є Дівчина. Тепер я розуміла, чому Вайолет не змогла точно визначити, кого вона відчуває. Бо вона раніше ніколи не відчувала цих створінь. Звісно, з Дівчиною не все було так однозначно, як могло здатися на перший погляд. Я відчувала ритм амаліону. Але її імпульс — це сплетіння одразу двох! Я не відразу зрозуміла, що це не два різні імпульси від двох різних людей. Обидва їх випромінювала саме ця Дівчина. Один я добре знала. Іншу частину складної напівзнайомої мені мелодії розгадати я не могла.
- А то що? - підняла я підборіддя. - Покажеш свою синю шкіру? Думаєш, я тебе боюся?
Дівчина оцінювальним поглядом подивилася на мене. Тиша затягувалася. Напруження зростало. Я міцно тримала гаддаре за руків’я. Вайолет почала розкручувати сині вогники на тій руці, що завбачливо завела собі за спину, ховаючи від очей наших співрозмовників. Дівчина з чорним волоссям і червоними губами на блідому обличчі лише задрала підборіддя і блиснула хижою іскоркою в очах.
- Я знаю, що смертьмейстери не бояться померти. Та і шукати собі смерті теж не варто. - вона по-змовницькі усміхнулася. - Я прийшла поглянути на тебе. Що ти являєш собою насправді. Побачене мене… до певної міри задовольнило. Поки твоя подруга скористається моментом ще щось вивідати у Дреда, ми з тобою порозмовляємо наодинці.
Дред швидко почав рухатися убік, поманивши за собою Вайолет. Після недовгих роздумів і мого кивку напівхимерниця подалася за ним. Подумати тільки! Амаліон у Ксероні! Прямо серед міста! Та ще не просто у Ксероні! Амаліон на службі у самої Аста! Астактидка! В голові паморочилося чи то від втрати крові, чи то від усього того, що на мене звалилося за ці п’ять хвилин.
Дівчина різко наблизилася до мене якимось незрозумілим чином і ми в мить опинилися близько одна навпроти одної. В думках промайнула лише одна істота, яка вміє так робити, — кістяний драйтл.
- Вогневик. Він тебе цікавить, чи не так? Я знаю де він. Спочатку хотіла тебе застерегти — адже він дуже небезпечний. Але тепер, подивившись на твою поведінку і манеру діяти, гадаю, мої слова не будуть мати на тебе належного впливу.
Через хвилину я вже знала, де мені шукати цього драйтла. Причин не довіряти словам амаліона я, чомусь, не могла знайти.
- Навіщо ти мені це все розказуєш? Чому ви не напали на нас?
Дівчина лиш усміхнулася своєю красивою посмішкою.
- Кожен з нас має свої мотиви. От ти, чому ти вирішила допомогти Рене-Лоран?
- Усередині астактидів теж існують підводні течії. - нарешті дійшло до мене.
Амаліон зробила кілька кроків назад і розтанула у темряві. Але голос я її чула.
- Кажуть, що ти пов’язана із Білою Відьмою. Я бачу, як ставиться до неї Аста і це мені цікаво. Бережи її таємницю. А ще знай, що вогневик — не сама велика ваша проблема. У місті з’явився найстрашніший драйтл з усіх відомих вам, людининам. Ми його розшукуємо. Навіть Аста стурбована. Цей вид драйтлів не знає жалю. А його сила може змусити стати на коліна будь-яку армію. Йому не спроможна чинити опір жодна істота у світі. Окрім Аста і Максуда. Але де той Максуд? Якщо Біла Відьма зустріне того драйтла, хай мчить не озираючись.
Я хмикнула.
- Тіньовик?
З темряви зненацька виринула дівчина з яскравими червоними губами і знову опинилася за кілька сантиметрів від мене.
- Навіть слово це не кажи вголос! - вибухнула роздратованістю Дівчина. - Ти гадки не маєш, що він собою являє. Всі інші небезпеки світу перед його обличчям здадуться тобі дитячими витівками. Всі історії, що ти про них чула — то сильно зменшені уривки оповідей тих, хто нічого про цих драйтлів насправді не знав і ніколи їх не бачив. Інакше книги б вони писали своєю власною кров’ю. Якби не було на землі Аста, то всім на світі правили б вони. Їх сили ледь не безмежні. Цього тобі знати достатньо. А тепер прощавай. І бережи Білу Відьму. - Дівчина почала віддалятися.
- Стій! - зупинила я амаліонку. - Що це таке?
Я дістала невеличкий предмет зі спеціальної кишені, де переховую гроші.
- Золото. Ти можеш гарно заробити на ньому.
- Ні. Що Це таке?
Тепер амаліонка правильно зрозуміла моє питання.
- Звідки в тебе клин?
- Клин? - перепитала я.
Дівчина підняла одну брову, чекаючи на мою відповідь. Доведеться розповісти.
- Ти вже чула про бійку у тому місті, де вогневик убив матір Рене-Лоран?
Амаліонка кивнула головою.
- Це звідти. - я покрутила у руках золотий клин. - З подрібнювача. - не зайве буде уточнити.
Вона точно знала, що це таке! Я це відчувала! Жодної зацікавленості в її погляді! Вона бачила подібні речі сто разів!
Я зітхнула, знала, що розмова добігає завершення і я мала в запасі не більше одного запитання.
- Хто буде радий отримати таку штуку? - це було все, що я змогла придумати.
- Ти й сама знаєш. - сказала Дівчина. - Якщо тобі знадобиться зустріч зі мною, можеш знайти мене через Дреда. Моє ім’я — Маріен. Ніколи не шукай мене напряму і не вимовляй це ім’я ні перед ким, окрім Дреда.
Я не чула кроків Маріен, але зрозуміла, що вона віддаляється. Зітхнувши і почухавши потилицю, а ще похитавши головою, декілька разів щільно-щільно закривши очі і вдихнувши на повні груди, я направилася туди, де ще недавно горіли два блакитних вогники.
- Вона тобі переповідала історію свого невдалого шлюбу? - схилила голову набік Вайолет.
- Краще б це вона і зробила. - цілком серйозно відповіла я.
Тепер, нарешті, я могла повернутися до свого завдання, яке сама собі і дала. Я могла зібрати до купи усі відомості, скласти план і зробити наступний крок у порятунку Рене. Тепер я знала, де перебуває вогневик. Я поглянула на Вайолет. Звісно, у таку справу я піду сама. Не варто втягувати сюди і її. Ми дивом залишилися живими за ці останні два дні. Думки у мене в голові літали лиш про одне — дійти до ліжка і заснути. Ну, і про дещо іще. “Ти й сама знаєш”. Що це означало? Кому у місті буде потрібен той клин? Я була впевнена, що це золото має відношення до Аста. Хоча, всі й так знають, що все золото Ксерону має відношення до Аста. Але то інше. Не лише золото, а сам клин мав відношення до Аста. Тоді виходить, що ті подрібнювачі намагалися вбити Анаіс за вказівкою Аста? Можливо, вони чекали там зовсім не Анаіс. А Рене-Лоран. Думки вже плуталися в моїй голові. Я не могла знайти жодної відповіді на все більший і більший рій запитань. І кому потрібен той клин настільки, що він готовий діяти потай від Аста? Але на чорному ринку і не таке продається. Можливо, Маріен мала на увазі Артіль? Так, досить!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер », після закриття браузера.