Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер 📚 - Українською

Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

21
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Едей Спенадей та Полум'я помсти" автора Стів Маккартер. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 102
Перейти на сторінку:

- Така маленька, а вже така розумна. - усміхнулася Дівчина. - Та не варто заграватися. - її вигляд раптово став дуже серйозним, наче очі стали ще темнішими.

У мене від такої зміни, яку я майже не могла бачити, але чітко відчувала, аж мурашки пішли по спині. Стало в прямому сенсі моторошно. Я навіть сковтнула. Ті невеличкі сіточки, якими я ловила імпульси так, щоб не викрити себе, піймали велику рибу. Я точно знала, ким є Дівчина. Тепер я розуміла, чому Вайолет не змогла точно визначити, кого вона відчуває. Бо вона раніше ніколи не відчувала цих створінь. Звісно, з Дівчиною не все було так однозначно, як могло здатися на перший погляд. Я відчувала ритм амаліону. Але її імпульс — це сплетіння одразу двох! Я не відразу зрозуміла, що це не два різні імпульси від двох різних людей. Обидва їх випромінювала саме ця Дівчина. Один я добре знала. Іншу частину складної напівзнайомої мені мелодії розгадати я не могла.

- А то що? - підняла я підборіддя. - Покажеш свою синю шкіру? Думаєш, я тебе боюся?

Дівчина оцінювальним поглядом подивилася на мене. Тиша затягувалася. Напруження зростало. Я міцно тримала гаддаре за руків’я. Вайолет почала розкручувати сині вогники на тій руці, що завбачливо завела собі за спину, ховаючи від очей наших співрозмовників. Дівчина з чорним волоссям і червоними губами на блідому обличчі лише задрала підборіддя і блиснула хижою іскоркою в очах.

- Я знаю, що смертьмейстери не бояться померти. Та і шукати собі смерті теж не варто. - вона по-змовницькі усміхнулася. - Я прийшла поглянути на тебе. Що ти являєш собою насправді. Побачене мене… до певної міри задовольнило. Поки твоя подруга скористається моментом ще щось вивідати у Дреда, ми з тобою порозмовляємо наодинці.

Дред швидко почав рухатися убік, поманивши за собою Вайолет. Після недовгих роздумів і мого кивку напівхимерниця подалася за ним. Подумати тільки! Амаліон у Ксероні! Прямо серед міста! Та ще не просто у Ксероні! Амаліон на службі у самої Аста! Астактидка! В голові паморочилося чи то від втрати крові, чи то від усього того, що на мене звалилося за ці п’ять хвилин.

Дівчина різко наблизилася до мене якимось незрозумілим чином і ми в мить опинилися близько одна навпроти одної. В думках промайнула лише одна істота, яка вміє так робити, — кістяний драйтл.

- Вогневик. Він тебе цікавить, чи не так? Я знаю де він. Спочатку хотіла тебе застерегти — адже він дуже небезпечний. Але тепер, подивившись на твою поведінку і манеру діяти, гадаю, мої слова не будуть мати на тебе належного впливу.

Через хвилину я вже знала, де мені шукати цього драйтла. Причин не довіряти словам амаліона я, чомусь, не могла знайти.

- Навіщо ти мені це все розказуєш? Чому ви не напали на нас?

Дівчина лиш усміхнулася своєю красивою посмішкою.

- Кожен з нас має свої мотиви. От ти, чому ти вирішила допомогти Рене-Лоран?

- Усередині астактидів теж існують підводні течії. - нарешті дійшло до мене.

Амаліон зробила кілька кроків назад і розтанула у темряві. Але голос я її чула.

- Кажуть, що ти пов’язана із Білою Відьмою. Я бачу, як ставиться до неї Аста і це мені цікаво. Бережи її таємницю. А ще знай, що вогневик — не сама велика ваша проблема. У місті з’явився найстрашніший драйтл з усіх відомих вам, людининам. Ми його розшукуємо. Навіть Аста стурбована. Цей вид драйтлів не знає жалю. А його сила може змусити стати на коліна будь-яку армію. Йому не спроможна чинити опір жодна істота у світі. Окрім Аста і Максуда. Але де той Максуд? Якщо Біла Відьма зустріне того драйтла, хай мчить не озираючись.

Я хмикнула.

- Тіньовик?

З темряви зненацька виринула дівчина з яскравими червоними губами і знову опинилася за кілька сантиметрів від мене.

- Навіть слово це не кажи вголос! - вибухнула роздратованістю Дівчина. - Ти гадки не маєш, що він собою являє. Всі інші небезпеки світу перед його обличчям здадуться тобі дитячими витівками. Всі історії, що ти про них чула — то сильно зменшені уривки оповідей тих, хто нічого про цих драйтлів насправді не знав і ніколи їх не бачив. Інакше книги б вони писали своєю власною кров’ю. Якби не було на землі Аста, то всім на світі правили б вони. Їх сили ледь не безмежні. Цього тобі знати достатньо. А тепер прощавай. І бережи Білу Відьму. - Дівчина почала віддалятися.

- Стій! - зупинила я амаліонку. - Що це таке?

Я дістала невеличкий предмет зі спеціальної кишені, де переховую гроші.

- Золото. Ти можеш гарно заробити на ньому.

- Ні. Що Це таке?

Тепер амаліонка правильно зрозуміла моє питання.

- Звідки в тебе клин?

- Клин? - перепитала я.

Дівчина підняла одну брову, чекаючи на мою відповідь. Доведеться розповісти.

- Ти вже чула про бійку у тому місті, де вогневик убив матір Рене-Лоран?

Амаліонка кивнула головою.

- Це звідти. - я покрутила у руках золотий клин. - З подрібнювача. - не зайве буде уточнити.

Вона точно знала, що це таке! Я це відчувала! Жодної зацікавленості в її погляді! Вона бачила подібні речі сто разів!

Я зітхнула, знала, що розмова добігає завершення і я мала в запасі не більше одного запитання.

- Хто буде радий отримати таку штуку? - це було все, що я змогла придумати.

- Ти й сама знаєш. - сказала Дівчина. - Якщо тобі знадобиться зустріч зі мною, можеш знайти мене через Дреда. Моє ім’я — Маріен. Ніколи не шукай мене напряму і не вимовляй це ім’я ні перед ким, окрім Дреда.

Я не чула кроків Маріен, але зрозуміла, що вона віддаляється. Зітхнувши і почухавши потилицю, а ще похитавши головою, декілька разів щільно-щільно закривши очі і вдихнувши на повні груди, я направилася туди, де ще недавно горіли два блакитних вогники.

- Вона тобі переповідала історію свого невдалого шлюбу? - схилила голову набік Вайолет.

- Краще б це вона і зробила. - цілком серйозно відповіла я.

Тепер, нарешті, я могла повернутися до свого завдання, яке сама собі і дала. Я могла зібрати до купи усі відомості, скласти план і зробити наступний крок у порятунку Рене. Тепер я знала, де перебуває вогневик. Я поглянула на Вайолет. Звісно, у таку справу я піду сама. Не варто втягувати сюди і її. Ми дивом залишилися живими за ці останні два дні. Думки у мене в голові літали лиш про одне — дійти до ліжка і заснути. Ну, і про дещо іще. “Ти й сама знаєш”. Що це означало? Кому у місті буде потрібен той клин? Я була впевнена, що це золото має відношення до Аста. Хоча, всі й так знають, що все золото Ксерону має відношення до Аста. Але то інше. Не лише золото, а сам клин мав відношення до Аста. Тоді виходить, що ті подрібнювачі намагалися вбити Анаіс за вказівкою Аста? Можливо, вони чекали там зовсім не Анаіс. А Рене-Лоран. Думки вже плуталися в моїй голові. Я не могла знайти жодної відповіді на все більший і більший рій запитань. І кому потрібен той клин настільки, що він готовий діяти потай від Аста? Але на чорному ринку і не таке продається. Можливо, Маріен мала на увазі Артіль? Так, досить!

1 ... 75 76 77 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер "