Vladyslav Derda - Людина у човні, Vladyslav Derda

- Ти на що це натякаєш товстопикий? - Барнст зрозумів до чого веде Бебіт.

- Ти цяцькаєшся, з якимось жалюгідним вискочкою, раніше ти цього не терпів, одразу прибирав людей, навіть!...

- Навіть - що?! - люто запитав Барнст.
Бебіт замовк, він здається в ту мить перекручував тисячі "за" і "проти", щоб наважитися сказати, що хотів!

- Навіть свого брата! - все ж наважившись промовив той.

- Мій брат загинув на війні! - знову відрізав Барнст.

- А як же на війні, мабуть його вбила куля чи снаряд, які ти продавав по ту сторону фронту! - Бебіт став сміливішим у своїх словах.

- Ти відколи став суддею?

- Який з мене суддя, я вище! - посміхнувся напружено Бебіт.

- Ти жалюгідний виродок!

- Ну знаєш я не вбивав своїх рідних, так що не такий вже я й виродок! - Бебіт явно задів його за живе.

- А ти схоже ще та зміюка Бебіте, пригрів її, а вона вже готова мене вкусити!

- Змії небезпечні Барнсте, чи тобі цього не знати?

- Особливо такі як ти!

- Тобі б варто подумати про відпочинок, стільки людей ти відправив відаочивати, а сам все ще намагаєшся бути головним. За що ти тримаєшся Барнсте у тебе є все?

- А чому ти тримаєшся за мене, чому руку простягаєш до мого горла га?

- Ти не вічний Барнсте, після тебе має бути хтось хто триматиме людей в сильному кулаці. Наслідника ти не маєш, а навіщо перетворювати все в хаос боротьби за владу, коли є той хто все налагодив хто тримає контроль над усіма!

- Ти натякаєш на себе!

- Який ти здогадливий, усе змінюється. Твій племінник не той ким ти хотів його бачити він зрадив тебе, він мякотілий, як і твій брат, таким став і ти, тому вести справи тобі вже не варто. Ти навіть з ним не можеш впоратися, і це не сталося сьогодні, це сталося тоді коли він тебе не послухав, коли ти залишив його жити, і відпустив. Як можна тоді увесь наш бізнес і справи, все ще довіряти тобі, коли ти став слабкішим ніж був тоді коли починав продавати зброю. Хто, як не права рука має унаслідувати усе, а я твоя права рука, я той хто допоміг тобі отримати це місто, нам залишилося отримати і наш край, тож якби ти довірився мені і залишив це на мене я б зробив усе правильно, щоб ми виграли!

Барнст сидів і дивився на Бебіта, йому хотілося його пристрелити. Проте розумів, що той був правим у свої словах. Хоч він і пом'як, як для вбивці, але все ще пристрелити такого ненависного і жалюгідного покидька, як Бебіт, він зможе без жодних вагань.

- Пристрелити б тебе! - проказав Барнст.

- Ти цього не зробиш, ні, не зробиш! - заперечтв гордовито Бебіт.

- А тут ти помиляєшся! - Барнст дістав револьвер і направив на Бебіта.

- Ти що Барнсте, тобі це не зійде з рук, ти не можеш, мене отак вбити! - голос Бебіта почав тремтіти, а слова запинатися, на обличчі виступив страх, його кілка волосків на голові вмить посивіли.

- Руки від столу! - суворо наказав Барнст. - Думаєш, я не знаю, що там в тебе?

- Нічого, нічого Барнсте там немає! - відповів він, повільно здійнявши свої корткі і товсті руки над столом.

- Руки, вище!

- Барнсте не роби дурниць! 

- Руки над собою потворо!

- Та ти що старий виродку, думаєш вийдеш звідси живим? - психонув Бебіт.

- Руки над собою!
Бебіт з усіх сил підняв свої важкі кортткі руки над собою. 

- Не подобається моя ідеологія? Я не такий? Хочеш на соє місце? Права рука значить? Ну як скажеш! - Барнст повільно натиснув на курок потужного револьвера.

- Ах ти ж сволота Барнсте! - встигнув відповісти Бебіт.
Роздався потужний вистріл. Склянна фасада офісу, що позаду Бебіта посипалося, куля пройшла навскрізь. Бос товстут заверещав роздираючи свою горлянку. Джанет увірвалася до офісу, а з нею і кілька охоронців. 

- Стояти! - Барнст направив на них револьвера.
Вони зупинилися у вхідних дверях.

- Не потрібно сіпатися хлопці! - попередив їх Барнст. - Це небезпечно для здоров'я! - посиіхнувся він.

- Ви його, що вбили? - панічно спитала Джанет.

- Ні, всього лише прострелив йому руку, щоб не зміг вистрелити мені в спину, як я буду виходити звідси!

- спокійно пояснив Барнст.

- Ти покидьок Барнсте, ти сволота! - кричав Бебіт тримаючи лівою рукою прострелену праву руку, усю в крові, яка розтекоася по офісному столі.

- Це тобі урок, як поважати старших!

- Ти просто сволота, гидка, мирзенна сволота!

- Ти все правильно сказав Бебіте, я вбиваю своїх рідних, тому радій, що ти мені не рідня! - Барнст сховав револьвера.

- Забирайся з мого офісу! - закричав поранений бос.

- Дозвольте пройти! - посміхнувся він підійшовши до виходу, в якому стояли охоронці і Джанет.
Вони поглянули на нього і дали йому пройти. Жоден не хотів направляти свого пістолета на Барнста, усі поважливі люди, що були причетні до Бебіта і його справ, знали хто він такий.