Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

Дівчина все ж зупинилась та повернулась, роздивляючись все навколо. На дворі стало так темно, що лише блискавки освітлювали місцевість. Від цього стало страшно, моторошно. Якщо це все ілюзія, то дуже хотілось би, щоб вона завершилась. Мілана підскочила до зброї, схопила її, натягнула стрілу. Вона стала посеред поля та почала озиратись по сторонам. Не було видно ні Кості, ні тунелю до галявини. «А чи мають вони бути тут?» - спитала себе Мілана, розізлившись на себе за безпорадність.

Блискавка вмить освітила все навколо. Мілана відчула холодок від того, що побачила навколо себе дуже багато тіней людей. Знову темрява. «Хто всі ці люди?» - Мілана почала озиратись, не відпускаючи стрілу. «Що він тепер хоче зі мною зробити?» - подумала дівчина, згадуючи Костю. Грім вдарив по вухам, довгим та протяжним вибухом. Руки затремтіли, але дівчина стояла непохитно.

Знову блискавка. Тіні стояли на місці, але на секунду здалось, що у них всіх засвітились очі, направлені на дівчину. Темрява. Грім. Почав капати дощ, з кожною секундою все більше та більше.

Наступна блискавка не розірвала небо, вона вдарила прямо по будівному гіпермаркету. Страшенно сильний вибух, скрегіт металу, іскри полетіли в усі сторони. Він вибухової хвилі, Мілану штовхнуло в сторону. Вонавипустила стрілу та впала на руку. Біль в руці одразу відізвався по всьому тілу. Дівчина машинально почала розводити та зводити пальці, перевіряючи, чи не нашкодило падіння, чи не зламала вона руку. Боляче, але все рухається.

Мілана піднялась, відчуваючи тремтіння. Нічого не було видно. Та наступна блискавка освітила траву навколо дівчини. Вона миттєво схопила стрілу, натягнула та поглянула на гіпермаркет. Тіні, що стояли на місці вмить кинулись на дівчину. Почулось протяжне «О», хрипкими сотнями голосів. Від несподіванки та страху, волосся на голові Мілани почала вставати дибки. Холодок по спині, мурахи на руках та ногах. Дівчина закричала, опустила лук та кинулась в сторону.

Вона не розуміла, куди біжить, вона не бачила абсолютно нічого.  Лише трава, що намагалась стримати дівчину, била по відкритим колінкам, завдаючи нестерпний біль. Раптом, Мілана відчула бігову земляну доріжку, отже вона вискочила з поля. Далі декілька дерев та поле, усіяне схилами. Далеко вона не зможе вбігти.

Раптово, коліно вдарилось залізної труби, що була під ногами. Мілана за секунду зрозуміла, що перечепилась через один з турніків на спортивному майданчику. Закричала від болю, але продовжила рух, від чого друга нога потрапила тієї ж труби. Дівчина не втримала рівновагу, розставила руки та полетіла вниз. «Буде те, що буде» - подумала Мілана та заплющила очі, хоча й так нічого не бачила перед собою.

В останню мить вона зрозуміла, що старий майданчик доволі малий, але мав багато турніків. Вона запросто могла зараз влетіти обличчям іншої металевої труби, тому рефлекторно відпустила лук та закрила руками обличчя. Вона летіла вниз, кричала від страху та паніки. Ще мить, вона впаде на землю. А позаду, до неї наближаться страшні тіні з білими очима, на що вони здатні – не відомо. «Він не може завдати мені фізичного болю!» - згадала Мілана, намагаючись себе за мотивувати.

Очікуючи удар, Мілана напружила все тіло. Несподівано вона відчула крижаний холод. Ще мить, гладь води розійшлась, приймаючи дівчину до себе. Вода вдарила в ноги та живіт, від чого руки машинально відсторонились обличчя. Не очікуючи, що буде вода, Мілана вдихнула її ротом. Легені зреагували миттєво, дівчина почала викашлювати воду. Вона замахала руками, не даючи собі пірнути.

Хвилину вона боролась з несподіваною перешкодою, потім заспокоїлась та подивилась, відкривши очі. Мілана була в неймовірно холодному озері. Навколо ніч, небо чисте, усіяне зорями. Місяць, його величність, освітлював низину, яку оточував ліс. Озеро було посеред цієї низини, оточене камінням та валунами. Взявши себе в руки, дівчина поплиладо берегу. Вона відчувала, як німіють ноги та руки. Ще трохи, вона не зможе керувати своїм тілом, її просто потягне на дно. Страх втопитись надав дівчині сил, від чого та підняла бризки та щосили чкурнула землі.

Діставши берегу, Мілана впала на землю, кашляла та вирівнювала дихання. Містечка навколо не було, не було й страшних тіней, грози. Навколо тиша та співи нічних комах. Ніяких блискавок та грому. «Все скінчилось» - заспокоїласебе дівчина та зітхнула з полегшенням.

Вона повільно піднялась на ноги, відчуваючи, що сили лишили її. Вона так хотіла впасти десь та заснути, але це не час та не місце. Озирнувшись по сторонам, Мілана побачила тінь біля одного з валунів. Спочатку вона напружилась, підігнувши коліна. Вона одразу схопила камінь, розуміючищо це хоч якась зброя. Стояла хвилину чи дві, але тінь не рухалась.

Мілана потроху рушила в ту сторону, та підходячи ближче, за допомогою місяцю, вмить побачила Івана, що лежав на землі без тями. Дівчина ойкнула, кинула камінь на землю та побігла до хлопця.

- Іван, - крикнула Мілана, - Іван, що з тобою?

Дівчина підскочила до хлопця, впала на коліна та почала трясти того за плечі. В якийсь момент вона опустила одну руку, щоб підпертись, але вмить відсторонилась. Вона відчула лезо, що розрізало шкіру. Біля Івана лежало зламанелезо, що заблищало в променях місяця. Мілана підняла порізаний палець, злизуючи кров. Раптом, вона кинулась роздивлятись хлопця, торкаючись ніг та рук, живота. Вона не знайшла ран чи крові. Цим ножом Івана не торкнулись. Мілана зупинилась, нахилилась, зітхнула з полегшенням.