Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

Несподівано, дівчина почала озиратись по сторонам. Лише зараз вона зрозуміла, що на вулиці нікого не було. Також, вона згадала, що поки бігла від футбольного поля додому, не зустріла жодної людини. «Клятий ліс нікуди мене не відпустив» - сумно зрозуміла дівчина та кинулась до магазину. Якщо там нікого немає, тоді ця думка дійсно має значення.

Мілана обійшла будинок, зайшла зі сторони автомобільного майданчику, що побудували одразу перед входом до продуктового магазину. Дівчина побачила, що двері відкриті, зраділа та кинулась на сходи. Заскочивши до магазину, вона зупинилась та чортихнулась. Магазин був пустим. Не було ні людей, ні продуктів. Взагалі було враження, що магазин переїхав. Пусті каси, пусті полиці, пусті холодильники.

Дівчина однією рукою розтирала іншу, зайшла всередину. В магазині був не один зал, надія все хваталась за будь-що, але все було марно. Хвилин за десять, Мілана обійшла весь магазин. Все було так само, як на початку – абсолютно пусто. Вона відчула сльози, одразу стерла їх з обличчя та піджала губи.

В котрий раз, чортихнувшись, Мілана вийшла на вулицю. Сонце почало сідати на відпочинок, дерева не колихались. Вулиці були пусті. Деінде стояли закриті машини. Навіть собак чи котів не було видно. «Це наче декорація для фільму» - майнуло в голові у Мілани, від чого в грудях все стисло від болю.

Несподівано, вона почула свист людини, що йшла десь зліва від будинку. Дівчина одразу стрибнула через сходи та повернулась в ту сторону. Вона зупинилась та насупилась. Схопилась рукою за спину та зрозуміла, що зброю вона на радощах кинула ще на футбольному полі.

Перед дівчиною, вийшовши з-за краю будинку, став Костя. Цей малий вже почав дратувати, його чорні очі не викликали у Мілани страху. Лише роздратованість та гнів. Вона не чекала, поки той щось скаже, закричала та виставивши руки, кинулась на хлопчика. «Буде що буде!» - подумала Мілана, підскочивши до Кості. Вона схопила демона за шию та почала душити. Одночасно зі своїми діями, вона відчула, що не зможе нічого зробити з Костею. Вона відчула, що шия була наче кам’яна. Сам же Костя навіть не поворухнувся, лише всміхнувшись, повернув на неї своє обличчя. Він заржав, наче це дійсно був олень та викинув руки вперед. Він долонями вдарив Мілану в груди, від чого в неї перехопило дихання. Мілана відпустила шию малого та відлетіла на добрих пару метрів, впала на землю.

Відчувши біль в грудях, на спині, Мілана скрутилась калачиком. Коли вона зрозуміла, що може дихати, повільно піднялась, струшуючи з себе пилюку. Костя стояв, не рухався та тихо смівся. Побачивши, що Мілана вже прийшла до тями та встала, завів руки за спину та по діловому оглянув її з ніг до голови.

- Трохи засмутилась? – спитав Костя, - вибач, що так жорстко, - він розвів руки та показав ними на містечко, що було навколо, - ти ж не думала, що я так просто візьму та відпущу тебе? – він зробив паузу, - але я тебе добре засмутив. Мені вдалось трохи пробратись до тебе в голову.

Мілана насупилась та почала чухати голову, наче намагалась вигнати демона звідти, сприймаючи його слова буквально. Вона чортихнулась та плюнула в сторону хлопчика. Костя зробив крок назад, огидливо поглянув на дівчину.

- Мені твоя повага не потрібна, - підняв плечі Костя, - головне, отримати доступ до твоїх емоцій. А саме тут ти втратила контроль над собою. – він знову зробив паузу, - Аринка майже завершила твоє перевтілення, як ти розумієш, твій шрам – це наш ключ. Тому треба вже завершувати, - він махнув нетерпляче рукою, - зрозумій, тобі немає куди дітись. Ти сама бачиш, що не роби, тобі не здолати нас, не знайти вихід. – він підняв плечі, - ми не збираємось вас вбивати чи мучити. Навпаки! Ти нічого не будеш пам’ятати, повернешся до табору та будеш спокійно собі жити та радіти. Всі діти люблять грати! Всі діти люблять табори! Зупинись! – останнє він сказав з погрозою, змінившись в обличчі.

- Дуже цікава історія, - тільки й сказала Мілана та звела брови, - мені не цікаво, - вона розвернулась та пішла в сторону футбольного поля, де був її лук та стріли.

Дівчина розуміла, що та зброя нічим не допоможе їй проти цього демона, бо він наче зроблений з каменю. Але вона розуміла, що не буде здаватись так легко, адже Костя не може фізично змусити її. Це факт. Одразу, Мілана звернула увагу на те, що сонце прискорилось, ховаючись за горизонтом. На небо найшли темні хмари та десь далеко почало гриміти.

- Я бачу ти нахаба! – крикнув Костя голосом старця, розлючений такою поведінкою дівчини, - зупинись та йди сюди!

Він так голосно кричав, що Мілана рефлекторно підняла руки та закрила вуха. Вона не збиралась спинятись, зрозуміла, що знайшла болючу точку цього демона. Поки вона жива, вільна та може думати своєю головою – вона зробить все, щоб той скаженів від будь-яких її дій. «Це навіть трохи смішно!» - подумала про себе дівчина.

- Тобі смішно? – закричав Костя, вказуючи на те, що вільно може читати думки Мілани, - Тобі смішно?

Як тільки хлопчик з чорними очима повторив останню фразу, небо розірвала величезна блискавка. Одразу за спалахом, прийшов грім. Він був таким сильним та несподіваним, що дівчина перелякано зупинилась та присіла. Земля затряслась, і це був гнів Кості. Мілана зрозуміла, що можливо трохи перестаралась. Вона піднялась, не повертаючись до демона, кинулась вперед, до поля.

Пробігла житлові будинки та вискочила на дорогу, до дерев’яної арки. Було чути, що Костя щось кричить, але чи йшов він за нею – не зрозуміло. Блискавки розривали небо, грім добивав. Ось-ось піде дощ, оскільки почало накрапати. Мілана щосили бігла до поля, схопити лук та стріли, з якими відчувалось трохи спокійніше.